_pictogram.svg.png)
Львів’янин Георгій Іваницький не робить промахів у Баку! Спершу з чернівчанкою Лідією Січеніковою здобуває «бронзу» у міксті. А вже наступного дня влучний стрілець разом з ще одним львів’янином Маркіяном Івашко та олімпійським чемпіоном Віктором Рубаном з Харкова потрапляє в «яблучко» і у змаганнях серед чоловічих команд. У наднапружених фінальних стрільбах українці завойовують титул чемпіонів І Європейських ігор.
- Я, мабуть, ще не до кінця розумію, що ми взяли «золото»!, - відповідає на наші вітання Георгій. Пишаємося, що ми - українці, і таки втерли носа всій Європі! А перемогу присвятили бійцям АТО, які захищають нас і нашу Батьківщину. Слава Україні!
- Героям Слава! Георгій, полоскотали вам таки іспанці нерви у фіналі…
- Трохи є. Іспанці перемогли у першій серії 56:53. І тільки-но ми відігралися у другій - 55:53, а суперник знов здобуває відчутну перевагу у наступній серії – 57:51. Діватися було ніде – треба було перемагати у заключній серії, що й зробили – 57:54. Підсумковий рахунок зустрічі 4:4, тож було призначено перестрілку, де кожен з команди мав зробити по одному пострілу. Спершу стріляв Віктор Рубан і «вибив» десятку, а Маркіян – дев’ятку. Це разом склало 19 очків, а у іспанців вже було 20! Останній постріл мій - я влучаю у десятку, а іспанець у шістку. ПЕРЕМОГА!!!
- У бідного іспанця явно здали нерви. А як Ти опанував хвилювання, адже результативність твого пострілу вирішувала долю золотої медалі?
- Коли виходив стріляли, сподівався, що влучу у десятку. Перед перестрілкою в мене остання стріла, якщо не помиляюсь, також була в десятці, але не по центру, а правіше. Маркіян, коли попав у дев’ятку, зауважив, що стрілу знесло вітром, тож я зробив поправку на вітер. Чесно, не думав про перестрілку і просто робив постріл. Згадав, що казав тато: «Треба дотримувати останній постріл». Мені вдалось. Це круто!
- Твій тато тренер?
- Ні, в сім"ї один я спортсмен. Сім"я – мої улюблені вболівальники!
- Георгій, якраз спілкувалася з твоїм тренером Тетяною Образцовою, коли надійшла звістка про перемогу вашої команди. Тетяна Олександрівна зі сльозами на очах сказала: «я весь час називала його Жорік, як же він виріс! Тепер вже Георгій!».
- Вона вклала в мене всю свою душу. Це людина, яка знає про мене абсолютно все! Стільки терпіння і стільки переживань! Безліч разів ми не розуміли один одного! Та Тетяна Олександрівна усвідомлює: якщо не виходить щось у мене, однаково прийду до неї, і ми разом будемо шукати вихід. Саме вона зробила з мене спортсмена: опікувалась як під час навчання у Львівському училищі фізичної культури, так і сьогодні. Тетяна Олександрівна та Василь Ткачек (обидва Заслужені тренери України) мої перші тренери.
Допомагає мені вдосконалювати спортивну майстерність також старший тренер збірної команди України зі стрільби з лука Сергій Антонов - майстер спорту міжнародного класу, ЗТУ.
- Твої партнери по команді Віктор Рубан та Маркіян Івашко старші за Тебе більше, ніж на десять років. Як Тобі працювати з ними?
- Різниця у віці для мене майже не помітна. За їхніми плечима - значний досвід. Є у кого і чому вчитись! Хороша команда! Щоб бачитись десь попри змагання чи збори, то - ні, але часто зідзвонюємось з різних питань.
- А чи були якісь несподіванки перед стартами в Баку, адже у такий відповідальний момент життя любить підкинути сюрпризи?
- Так і цього разу було. Від спеки у лука «повело» плече. Але тренер збірної Сергій Антонов все виправив. Добре, що вчасно побачили.
- У міксті у чвертьфіналі ти стріляв проти росіян. У зв’язку з подіями у нашій країні, протистояння українських та російських спортсменів тепер сприймаються дещо гостріше, ніж просто змагання. Як було боротися з Росією?
- На рахунок Росії: по-перше, ми перемогли 6:0, по-друге, це спорт - і тут не місце війні! Воюють політики. А російські спортсмени через це опинилися у безвихідному становищі. Хоча помітив, що росіяни дійсно бояться нас. Може думають, що з’їмо їх. (сміється).
P.S. Сьогодні Георгій стрілятиме в особистій першості. На мої побажання «ні пуху» відповів: «Дякую. Чесно, я вже 100 разів передивився відео нашої перестрілки. Мені досі ще не віриться, що ми виграли!»
