_pictogram.svg.png)
Ще один герой Нанкіну-2014 Гліб Піскунов розказав кореспонденту «Олімпійської арени» про враження от чемпіонства на Юнацьких олімпійських іграх, майбутнє та сімейні традиції.
– Шлях до столиці Юнацьких олімпійських ігор розпочинався в Баку, де проходив Європейський юнацький олімпійський відбір, - розповідає учень 10 класу Новокаховської гімназії Гліб Піскунов. – По олімпійські ліцензії туди приїхали понад 20 юних метальників. Моїм завданням було потрапити до дванадцяти найсильніших метальників. Фінішував другим з результатом 77 метрів. Чемпіоном став угорський метальник Бенке Халожа, його результат 87 м 46 см перевершив попередній світовий рекорд. Звичайно, я розстроївся, але батько, котрий мене тренує, заспокоїв: «Якщо набридло бути другим, треба ще більше працювати». А собі я сказав: «Поквитаємося в Нанкіні!»
- Як проходив фінал?
– Усі спортсмени налаштовані тільки на перемогу. А виграє той, хто найкраще психологічно підготовлений. Миттєва розконцентрація одразу ж викидає метальника з боротьби за високі місця. Згідно з жеребкуванням я розпочав раніше за свого головного конкурента. Перша спроба. Мій снаряд полетів на 79 м 95 см. Угорець вийшов у лідери з результатом 80 м 65 см. Усмішка не сходила з його обличчя, мовляв, це чемпіонський результат. Друга спроба. Я сконцентрувався на кожному своєму повороті, випустив молот, намагався не заступити і втриматися після кількох шалених обертів. На табло – 82 м 65 см. Було видно, що угорець знітився. Обійти мене так і не зміг. Правда, довелося похвилюватися під час його заключної спроби. Здавалося, що снаряд випущений ним, мов з катапульти, опиниться на чемпіонській позначці, та не вийшло. Мій результат – чемпіонський. Приємно, адже мене не вважали фаворитом. Угорець Бенке Халожа з результатом 81 м 90 см так і залишився другим. А моє особисте досягнення стало рекордом України серед юнаків.
- Крім вас, хто ще у вашій родині займається спортом?
– Це у нас справа сімейна. І всі чоловіки віддають перевагу метанню молота. А почалося з мого діда Юрія В’ячеславовича, котрий у молодості займався важкою атлетикою, а потім перекваліфікувався на тренера з метання молота. Він прищепив любов до цього снаряда моєму батькові Едуарду і дядькові Станіславу. У мого дядька поважний список перемог. Він був другим на чемпіонаті Європи і виграв «бронзу» на світовій першості. Мій батько був призером і рекордсменом Радянського Союзу серед юніорів. Тож мені є з кого брати приклад. До речі, мій старший брат також займався метанням молота, але через травму спини змушений був завершити спортивну кар’єру. А про мене батько каже, що я виріс на нашому стадіоні. У п’ять років молот виявися для мене надто легким. Через рік і я почав копіювати вихід старших хлопців до сектора метань.
- Чи зберігаєте свою першу медаль?
– На жаль, трохи запізно почав збирати свої нагороди. Першої медалі у мене немає. Здається, я тоді виграв першість Нової Каховки. На тих змаганнях було тільки троє метальників і всі отримали нагороди. Я став чемпіоном!
- Чи плануєте продовжити сімейну традицію і стати тренером?
– Якщо чесно, то над цим ще не задумувався. Звичайно, подібні розмови відбуваються в сімейному колі. Мабуть, все-таки вступатиму на факультет фізичного виховання.
Микола Моторний, «ОА»
Повний варіант читайте за посиланням.
