Ірина Ліщинська: «У будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною»

2 жовтня гостею програми «спортивний майданчик» на радіо «Промінь» стала срібний призер Олімпійських ігор та чемпіонату світу з бігу на 1500 метрів Ірина Ліщинська.

 

Про завершення кар’єри: Все потрібно робити вчасно – і завойовувати медалі, і йти зі спорту. Я завжди так намагалася будувати життя, щоб потім не було про що шкодувати. До нагород я йшла дуже довго. Хтось їх виграє в 20-25 років, мої ж головні перемоги були після 30. Розуміла, що вище голови не стрибнеш. Та й коли живеш у такому динамічному ритмі, який був у мене, рано чи пізно настає час, коли хочеться змін. І я щаслива, що все відбулося вчасно.

 

Я задоволена кар’єрою. Озираючись назад, можу з упевненістю сказати, що ні про що не шкодую. Навіть ті складнощі й життєві ситуації, які траплялися, лише допомогли досягти мети. Зі мною завжди був поряд мій чоловік, моя сім’я. Вони були для мене опорою. Батьки допомагали з дітьми. Це все дуже важливо, адже в спорті не буває дрібниць. Саме ці так звані дрібниці потрібно завжди прораховувати, адже з них і складається результат. І я рада, що досягла того, до чого йшла стільки років.

 

Про найціннішу медаль у кар’єрі: Найкращі спогади в мене про чемпіонат світу-2007 в Осаці. Тоді була дуже складна ситуація, адже зібралися найсильніші суперниці з усього світу. І я дуже пишаюсь саме тією медаллю. На дистанції я видала все, на що була спроможна. Пам’ятаю, як перетнула фінішну лінію і зрозуміла: якби потрібно було зробити ще крок, я б впала. Конкуренція була неймовірною.

 

Про срібну олімпійську медаль: У мене ніколи не було зіркової хвороби. Я трудоголік і знаю, що коли високо злетиш, то можеш довго і боляче падати. У будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною і не забувати про повагу до інших. Безумовно, Олімпійські ігри – це найвища ступінь задоволення. Змагань вищого рівня просто не існує. Я нікому не розповідала про свою мрію, лише з чоловіком і тренером Ігорем Ліщинським тримали її в думках і працювали над її втіленням у життя. А була вона такою: постояти на олімпійському п’єдестали і пробігти коло пошани з українським прапором. І коли в 2008 році в Пекіні ми з бронзовим призером Наталією Тобіас долали це коло, побачила, як стадіон перефарбовується в синьо-жовті кольори. Здавалось би, Китай дуже далеко, але підтримати нас приїхало надзвичайно багато українських уболівальників.

 

Про пропозиції виступати за інші країни: Мені надходили пропозиції переїхати за кордон. І зараз я бачу, як на юнацькі змагання теж приїжджають скаути, відслідковують талановитих дітей і запрошують до себе. Дуже багато є пропозицій зі США. У них хороші університети, а шкільний і студентський спорт дуже високо розвинені.

 

Дехто з атлетів йде шляхом зміни громадянства. На мою думку, в Україні необхідно створити такі умови, щоб нікому не хотілося звідси їхати. Потрібно рекламувати наших спортсменів, не лише легкоатлетів. Необхідно, щоб люди бачили якомога більше позитивних героїв. В Європі наших спортсменів знають, там є їхні фан-клуби. А в рідній країні про їхнє існування інколи навіть не здогадуються. Тут необхідні й правильний маркетинговий хід, і фінансова підтримка. Адже всі ми люди, у багатьох є сім’ї і їх потрібно забезпечувати.

 

Про спортивне сьогодення: Зараз я займаюся спортом у задоволення. До юнацького чемпіонату світу вставала о 5:30-6:00, брала свого собаку (у мене сибірський хаскі, який теж дуже любить пробіжки) й бігала з ним. Під час чемпіонату світу ми два тижні майже не спали, було таке виснаження організму…

 

Зараз знову з’явилося бажання побігати. Не варто з перших метрів бігти в повну силу. Потрібно робити все так, щоб це подобалося й ви отримували від занять спортом лише позитивні емоції.

 

Про майбутнє легкої атлетики в Україні: Зараз відбувається зміна поколінь, і в мене є побоювання, що це може затягнутися навіть не на чотири, а на вісім років. У нас дуже маленька лавка запасних. Не так багато дітей, як раніше, хочуть займатися спортом. Відповідно, і кількість сильних і талановитих спортсменів, які приходять у секції, зменшується. На щастя, в нас є лідери, які попри труднощі досягають високих результатів. З задоволенням спостерігаю за ними і вболіваю, але складно не визнати того, що загальний рівень усе ж знизився.

 

Хочу закликати дітей записуватися до секцій легкої атлетики. Вони безкоштовні. І не варто забувати, що легка атлетика – це «Королева спорту», вона є основою для занять іншими видами спорту. Тут ви знайдете все: й укріплення організму, й розвиток координації, й загальну фізичну підготовку. Нам дуже потрібні молоді таланти.

 

Про майбутнє власних дітей у спорті: Старша донька займається легкою атлетикою, хоча раніше казала, що не буде. Але коли дитина зростає на стадіоні, у неї виникає інтерес до цього заняття. З’являються друзі, бажання змагатися.

 

Молодшій доньці лише два роки. Про її спортивне майбутнє говорити ще зарано.

 

Про перспективи кар’єри тренера: Не кожен сильний спортсмен може стати хорошим тренером. Я себе в цій ролі не бачу. Я багато років настільки наполегливо й сильно працювала, що не впевнена, що зможу змушувати до цього й інших. Це дуже важка робота, велика відповідальність. Зі спортсменом повинна працювати ціла команда, включаючи масажистів і лікарів. Усе взаємопов’язано.

 

Про юнацький чемпіонат світу: Так, я очолювала Агенцію з підготовки та проведення в Донецьку юнацького чемпіонату світу. Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій визнала його найуспішнішим за всі роки проведення змагань. Всі наші обіцянки і зобов’язання були виконані в повному обсязі. І приємно, що не ми самі себе хвалимо, а міжнародні спеціалісти виставили нам таку високу оцінку.

 

Про інфраструктуру, яка залишилася після проведення юнацького чемпіонату світу: Зараз в Донецьку є три чудові стадіони, змагання на яких можна буде проводити мінімум 15 років. На РСК «Олімпійський» змінилося керівництво, що, сподіваюсь, позитивно вплине на його майбутнє. Дуже хотілось би, щоб наші стадіони стали доступними для всіх бажаючих займатися спортом. Тільки спочатку потрібно вивчити правила, щоб не завадити тренуватися іншим. Важливо, коли дитина може спостерігати за зіркою світового спорту, вчитися в неї. Саме так і народжуються майбутні чемпіони.