Чемпіонат Європи-2015. Підсумки від Ігоря Ліщинського

Дрежтренер збірної України з легкої атлетики Ігор Ліщинський зробив детальну оцінку виступу українських атлетів на чемпіонаті Європи-2015 у приміщенні, який днями завершився у Празі.

 

- Напередодні чемпіонату ми казали, що ніяких конкретних завдань не ставимо, але зрозуміло, що орієнтувалися на певних спортсменів, які можуть нас порадувати медалями. Серед них був і Андрій Проценко, за якого ми переживали, вболівали. Але, певно, це були не його дні. Покриття на дере’яній основі не звичне для наших спортсменів – воно дуже вібрує. Наші атлети усі тренуються виключно на бетонні, а на такому виступають лише інколи, виїжджаючи на міжнародні змагання. До нього треба призвичаїтися. Ми бачили, що стрибки Андрія не схожі один на один. Що у кваліфікації, що у фіналі – кожен стрибок він був неспецифічним для Андрія. Власне, такий і результат вийшов. Постійно щось треба було змінювати, постійно проводити консультації з тренером: то відносили розбіг, то підносили, міняли точку відштовхування. Це говорить про те, що спортсменам потрібно регулярно тренуватися на такому покритті.

 

- Андрій вас розчарував, чи ви з розумінням ставитеся до його виступу, мовляв, просто не його день?

 

- З Андрієм розмовляли – у нього в пріоритеті літо. Зиму у робочому режимі вони з тренером проходять. Звичайно, хотілося б, щоб у нього був результат 2.31, якого вистачило б для призового місця. Не склалося на цих змаганнях. Тому говорити про те, що Андрій розчарував – не правильно. Давайте відкладемо розмови до літа, дамо йому час реалізуватися. Попереду Олімпійські ігри, і не будемо казати, що цей старт був не вдалим. Це був просто прохідний старт для Андрія, не більше. Тим паче, що за тиждень до від’їзду до Праги він перехворів, була температура.

 

- Були такі атлети у нашій збірній, які вас у Празі розчарували?

 

- Таких спортсменів, про яких можна було б сказати, що провалилися у Празі, не було. Усі виступили в цілому на своєму рівні. Я б краще відзначив тих, хто підтвердив, що вони не даремно поїхали на чемпіонат Європи. Давайте по видам пройдемося.

 

Євген Гуцол

 

Євген Гуцол сенсаційно потрапив до фіналу, але нічого випадкового не буває. Його прагнення вийти до фіналу принесло результат і він, більше навіть не завдяки своїм фізичним кондиціям, а завдяки максимальному бажанню, націленості на фінал, реалізувався. Чим, безумовно, нас усіх порадував. У Віталія Бутрима я особисто бачу не дуже хорошу тенденцію – його не вистачає на заключну частину змагань. Результат у другому колі змагань завжди гірший, ніж у попередньому. Так у було у Цюріху на літньому чемпіонаті Європи-2014, так було зараз. З тренером розмовляли, чому так відбувається – треба зробити правильні висновки. Тенденція не приємна. Спортсмен, напроти, з кожним раундом має додавати. Можливо, у Віталія треба щось змінити у тренувальному процесі, можливо, приділити увагу психологічній підготовці, правильно відновлювати після першого кола. Потрібно вирішувати цю проблему з тренерами, лікарями, можливо, навіть, психолога підключити.

 

Бігуни на 800 метрів у нас не пройшли перше коло. Про Романа Ярка, дебютанта змагань такого рівня, нічого поганого сказати не можу. Були певні тактичні помилки, але хлопець вперше приїхав на чемпіонат Європи. Для нього багато тут було усього нового, ходив, можна сказати, з широко розплющеними очима – тут і кул-рум по-новому, спортсменів виводять на арену, представляють, багато глядачів, загалом – все не так, як він звик на внутрішніх змаганнях. Очікували кращого виступу від В’ячеслава Олішевського. По-перше, у нього результат був вищим, а також ми бачили, що він впродовж сезону виступає стабільно і вміє фінішувати. Але, нажаль, той біг, який він показав, не дозволив йому підтвердити свій клас. Я вважаю, що тут як раз той психологічний момент, коли тренер має пояснити спортсмену, що він має робити на змаганнях. Одна справа, коли атлет виступає на всеукраїнських змаганнях, коли він лідирує без конкуренції, і біжить не на результат, а за вихід до фіналу чи за призове місце. А на чемпіонаті Європи треба бігти в повну силу від початку і до кінця і боротися за місце у наступному колі. Чого, нажаль, В’ячеслав не зміг.

 

Я б відзначив Станіслава Маслова. Хлопець порадував. Давно, після Сергія Лебедя у нас з результатом 7 хвилин 53 секунди ніхто не бігав 3000 метрів. Це крок уперед в наших середніх дистанціях. Стас тактично грамотно та впевнено пробіг усю дистанцію. Цього не вистачило, нажаль, для виходу до фіналу, але встановити на чемпіонаті Європи особистий рекорд (7.53,13) – це високе досягнення. Тому про Станіслава – лише гарні відгуки у мене. Іван Стребков виступив нижче свого особистого рекорду, але хлопець молодий. Хоча це у нього був і другий виїзд на чемпіонат Європи, але знову простежується ситуація, коли людина потрапляє не до свого середовища. Для нього тут все нове. Він трошки розгубився у цьому шумі, гаморі, обстановці, яка відбувається навколо. Необхідно ще набиратися досвіду – не лише сил на дистанцію, але й досвіду участі у подібних змаганнях. Намагатися виїжджати на міжнародні старти різного рівня, щоб там бігати з зарубіжними суперниками. Хлопець показує гарні результати, але бракує досвіду.

 

Станіслав Маслов і Іван Стребков

 

Дуже рідко для нас чемпіонати Європи закінчувалися без нагород у стрибкових видах. Тут треба робити висновки, адже ці дисципліни – завжди були нашим козирем.

 

- Можливо тому залишилися без нагород, що у Празі не було двох наших провідних стрибунів – висотника Богдана Бондаренка та у потрійному Ольги Саладухи?

 

- Звичайно, але незважаючи на це, у чоловіків у стрибках у довжину і потрійному у нас ніхто не брав участь. Стрибуни у висоту були представлені повним складом, але не впоралися з покриттям, не показали тих результатів, які могли показати. Олександр Корчмід чомусь раптом перенервував і не показав свого результату.

 

Тепер про дівчат. Варто відзначити, я б сказав, повернення, після хвороби, зміни тренера Олесі Повх. Особистий рекорд на чемпіонаті Європи – 7,11 і шосте місце на 60 метрах – вважаю, вона стрибнула вище голови на цих змаганнях. Щільність результатів була на стільки високою, що 7,11 дозволили їй посісти лише шосте місце. Але тенденція у спортсменки дуже гарна. Влітку вона 100 метрів бігтиме, а це складова нашої естафети, на яку ми розраховуємо на Олімпійських іграх-2016. З Наталією Погребняк злий жарт зіграла доріжка. Нажаль, не влучала вона в неї ні на розминці, ні у попередніх забігах. Ніби у першому колі показала непоганий результат, але у півфіналі її кидало вправо-вліво. Ця доріжка не для Наташі. Їй треба на ній або тренуватися, або призвичаюватися.

 

Наталія Погребняк, Олеся Повх та тренер Олесі Анастасія Ольховнікова

 

Наша чемпіонка на 400 метрів Наталія Пигида, яка принесла нам неперевершене задоволення. Можливо, вона не їхала до Праги у якості фаворитки збірної, була лише з восьмим рейтингом серед європейок, але Наташа ставила перед собою максимальне завдання – лише золота нагорода. Тому їй ми лише аплодуємо і кажемо спасибі за те, що вона на чемпіонаті Європи змусила усіх встати під український гімн.

 

 

Наталія Пигида на найвищій сходинці п"єдесталу

 

Відбулося повернення Наталії Лупу. 9 місяців вона не брала участь у змаганнях, їхала до Праги «голодна», і з кожним раундом показувала, що може боротися за високі місця. Чудово провела 1-й раунд, чудово провела півфінал, дуже грамотно, тактично правильно. Фінальний забіг для неї вийшов трошки нервовим – знаю по собі, як це, коли спортсмен виходить на фінал і всі від нього чекають медалі. Ми зараз радіємо бронзовій нагороді, хоча якби Наташа зробила прискорення не за 300 метрів до фінішу, а ще трошки потерпіла – метрів 50 або 100, і потім взялася атакувати суперниць, то тоді б їй, вважаю, вистачило фірмового прискорення до фінішу. А так вона себе виснажила цим прискоренням, зайняла позицію, але не вистачило енергії на сам фінішний ривок. Проте у будь-якому випадку ми радіємо її нагороді – вона її достойна. Хочу відзначити і наставника Наталії – Анатолія Якимчука. Він стільки вже років працює з Наташою і завжди вони націлені на високі результати – спасибі йому.

 

 

Наталія Лупу здобула медаль на другому поспіль чемпіонаті Європи у приміщенні

 

- Ви поставили Наталію Лупу бігти естафету буквально через годину після того, як вона фінішувала на 800-метрівці. Не боялися, що той бронзовий фінал виснажив її?

 

- Ми до останнього не підтверджували склад на естафету, тому що чекали Наташу, як вона пробіжить у фіналі. Мені важливо було отримати її відчуття, побачити, як вона себе почуває саме після 800 метрів. У нас різниця між її фіналом і закінченням терміну подачі персональної заявки на естафету була 35 хвилин. Тому, тільки-но Наташа фінішувала, я відразу її знайшов і запитав – як дивишся на те, щоб ми тебе поставили в естафету, щоб ти допомогла команді. Тому що по сезону Наташа бігла 400 метрів швидше спортсменок, які у нас приїхали бігти естафету. І за умови, що Наташа буде себе нормально почувати, можна було отримати більш високий результат. Ми влучили у ціль, можна сказати. Наташа сказала, що з задоволенням спробує реалізуватися ще й у естафеті.

 

Ми прийняли рішення, що перший етап побіжить Наташа Пигида, як чемпіонка Європи – тому що перший етап дуже важливий в естафетному бігу саме в манежі. Коло маленьке, 60 метрів – це біг по віражу, і лише 40 – по прямій, а по віражу обганяти дуже складно. Беручи до уваги, що Пигида все-таки лідер, чемпіонка, ми вирішили, що вона має бігти першою, зробити для команди запас. У нас, власне, все так і вийшло, за винятком того, що ми не могли передбачити, що француженка буде так настирливо боротися з Наташою на дистанції, буквально, збивши її, і Пигида не показала того результату, який могла. Ну а далі по ходу дистанції Наташа Лупу першою передала паличку, Аліна Логвіненко також першою, але того гандикапу не вистачило, на жаль, на заключному етапі, коли усі бігли стіною і боротьба розгорталася на останній прямій. Дівчата посіли п’яте місце, але усі виклалися повністю, і ні до кого претензій бути не може – дівчата молодці. Доречі, ми подавали протест на дії французької атлетки, але його нам не зодвольнили, пояснюючи це тим, що була обопільна боротьба. Цього слід було очікувати – французи виграли, і їхня дискваліфікація викликала б резонанс.

 

У стрибках лише висотниця Ірина Геращенко одна у нас поїхала на чемпіонат Європи, виконавши норматив. Вона і стрибнула на рівні свого особистого рекорду. Іра нещодавно вийшла з юніорського віку, їй ще стрибати і стрибати, високі результати – попереду. Марина Бех у довжині та Тетяна Пташкіна у потрійному добиралися до команди без нормативу, завдяки перемозі у чемпіонаті України. Тут вони показали такі ж стрибки, які показали вдома. Для них участь в чемпіонаті Європи – великий досвід. Вони відчули, що таке змагатися на доріжці, яка лежить на дошках. В інших умовах вони б цього не взнали. Дівчата стрибнули по своїх силах – молодці. Тепер нехай готуються на літо.

 

 

- Що найголовніше вам дав цей чемпіонат Європи, як наставнику збірної?

 

- Змагання у Празі показали – ми маємо персонально підходити до кожного спортсмена. Тут не може буди ніякого колективного підходу, колективного тренування. Кожен атлет, особливо на змаганнях найвищого рівня – це особистість, яка реагує на все, що відбувається навколо, по-своєму. Тому працюючи на заключному етапі перед змаганнями зі спортсменами, потрібно робити акцент на персональний підхід до кожного. У нас зараз найпродуктивніші тренувальні місяці починаються – березень, квітень, травень, будемо намагатися створити для спортсменів максимально комфортні умови, виходячи з наших можливостей в цей непростий період. Будемо шукати місця для тренувань. Лідери наші вже готуються, поїхали до Південно-Африканської республіки. Частина спортсменів, можливо, зараз поїде до Португалії, частина до Туреччини. Намагатимемося враховувати максимально індивідуальні підходи у тренувальному процесі.