_pictogram.svg.png)
У свої 23 роки Людмила Оляновська стала справжнім лідером збірної України зі спортивної ходьби серед жінок. Їй належать національні рекорди на дистанціях 5, 10 і 20 км, рекорди серед юніорок і молоді. Останній з них, на «двадцятці» вона встановила минулими вихідними під час Кубка Європи в Мурсії.
- До цього я була співавтором національного рекорду. І знаєте, те, що минулого року повторила рекорд Віри Зозулі, навіть приємно. Це звучить як фантастика, але тоді співпало все – до хвилинки, до секунди, - пригадує Людмила. – Але маю сказати, що побити чи повторити чужий рекорд – це одне, а от перевершити свій – уже значно складніше.
До Мурсії я їхала за медаллю. Будь-якого ґатунку, але медаллю. Думала, що 1:27 годин для цього вистачить. Тому не скажу, що задоволена виступом на Кубку Європи. Тобто він не поганий, але і не хороший: результат сподобався, а місце – ні. На чемпіонаті Європи минулого року було навпаки: час був не той, на який розраховувала, але це компенсувала виграна нагорода.
Після фінішу в Цюриху ви говорили про те, що йшли на емоціях, що дуже допомагала підтримка команди й тренера. Як було в Мурсії?
У Мурсії, певно, йшла на готовності й здоров’ї. Ми тренувалися у Ворохті, в гірській місцевості. Хоча підтримка в Іспанії теж була неабияка! Там живе, якщо не помиляюся, близько семи тисяч українців. Та й наша делегація постійно підбадьорювала, їх було дуже добре чути по дистанції.
Підтримка була, але до п’єдесталу чогось трішки не вистачило. Можливо, професійності. По ходу дистанції «закислило» ноги, ніби по 10 кілограмів на них повісили.
Людо, враховуючи кількість встановлених вами рекордів, могли б оцінити, на скільки відсотків ви себе реалізували на сьогодні?
Оцінювати себе у відсотковому відношенні лише по рекордах навіть не варто, оскільки мова про завершення спорту ще не йде. І я й надалі буду тренуватися. Тим більше бачу, що значно додаю в результатах кожного року. І, думаю, 1:27.09 години – ще не межа моїх можливостей.
Наприкінці минулого року ви говорили про те, що, можливо, візьмете участь у молодіжному чемпіонаті Європи. Чи залишається він у вашому календарі?
Так, уже точно можу сказати, що братиму в ньому участь. Розумію, що між цим стартом і чемпіонатом світу лише місяць, але це мій останній сезон серед молоді. Коли ми подавали індивідуальний план, саме молодіжний чемпіонат Європи значився у ньому основним стартом року. Це не лише мої слова, а й керівництва команди. Проте до Пекіну я теж поїду. У мене є ліцензія, і я буду боротися й на світовій арені. Але спочатку честь країни захищатиму в Таллінні.
Знаєте, я ж була в Таллінні на юніорському чемпіонаті Європи 2011 року. І мене ніби переслідують сьомі місця. Тоді його посіла, потім на Кубку Європи в Дудінце у 2013-му, на Кубку світу-2014 і ось зараз у Мурсії знову. Таке враження, що мені сім по сім потрібно відходити, щоб ця тенденція змінилася.
У чоловіків на дистанції 20 кілометрів з’являється багато атлетів з дещо екзотичних для спортивної ходьби країн. У вас серед лідерів такі помічаються?
У нас такого немає. Китай екзотикою спортивної ходьби вже не назвеш. А так на провідних ролях лишаються росіянки. Дуже сильні італійка Елеонора Джорджі і чешка Агнешка Драхотова. Агнешкаще молода, але дуже перспективна і вже зараз показує високі результати.
В Цюриху минулого року ви боялися того, щоб Джорджі знову не обійшла вас. Можна говорити про те, що вона для вас найбільш принципова суперниця?
Так і є. Але варто визнати, що поки що вона частіше у мене виграє, ніж я у неї.
Ваша сестра Олександра, як і ви, займається спортивною ходьбою. Як так сталося? Можливо, ще хтось з родичів був легкоатлетом?
Мама бігала на довгі дистанції, виступала на шкільному й районному рівні. Можливо, щось генетично й передалося. А так я в школі завжди любила біг на витривалість. Сестра, як вона сама розповідає, пішла моїми слідами. Ми з нею дуже дружні. У нас не просто сестринські стосунки, ми дуже рідні люди й душі, одна без одної не можемо. Ми разом навчалися в Броварському вищому училищі фізичної культури. Коли я вступала до університету, вона сказала, що куди я, туди й вона. І зараз ми теж разом – разом тренуємося, живемо, навчаємося.
