_pictogram.svg.png)
Влітку українка 30-річна Анна Мельниченко здобула золоту медаль в семиборстві на чемпіонаті світу в Москві. Це найбільший успіх спортсменки в її кар"єрі. Раніше виборола «бронзу» чемпіонату Європи в закритих приміщеннях.
— Семиборство — складний і цікавий вид спорту, — каже Анна Мельниченко. — В Україні він мало розкручений. Зате популярний на Заході. У нашому виді спорту цікава система підрахунку очок. Люди, які розуміються на цьому, ніколи не проміняють багатоборство на простіший вид спорту. Багатоборцю не можна просто наростити масу м'язів, для того щоб швидше бігати. Бо тоді ця маса обов'язково потягне тебе донизу при стрибках. Інші легкоатлети зазвичай не досягають успіху в багатоборстві. Якось французький стрибун із жердиною Рено Лавіллені спробував виступити в нашому виді. На другий день змагань у стрибках з жердиною показав результат — 5 метрів 43 сантиметри. Це мало. Людина так виснажилася в перший день, що не змогла виступити на звичному для себе рівні. Банально не розрахувала сили.
Яким має бути багатоборець?
— Еталона немає. Раніше були спортсмени, які робили акцент на силі. Зараз модні — швидкісні та вибухові.
Футболісти кажуть, що після поєдинку можуть не спати до ранку, бо «дограють» матч. Семиборці змагаються два дні. Як спите вночі після першого дня?
— Ой, у кращому разі спимо кілька годин. У перший день змагання можуть закінчитися пізно, а наступного — розпочатися рано. Іноді на сон є 2–3 години. На ранок мусиш бути у формі. Часто заснути не дають емоції, пережиті напередодні.
Чемпіонат світу в Москві став вашим найбільшим успіхом. Були змагання, про які не хочеться згадувати?
— Чемпіонат світу в Берліні 2009-го. Я йшла на медаль, але травмувалася й не добігла до фінішу 45 метрів. Залишилася шостою. Було прикро. Система підрахунку очок настільки цікава, що провал в одній дисципліні може миттєво зіштовхнути тебе з вершини й залишити без медалі. Тому треба зберігати концентрацію до кінця. Велике значення мають останні дні підготовки. Нерви напружені, часто заводишся через дрібниці. В такі хвилини важливий емоційний фон, з яким приходиш до змагань.
Що відчули після перемоги в Москві?
— Найпрекрасніша мить, коли стоїш на п'єдесталі й на твою честь грають національний гімн. Емоції незрівнянні. Думаєш, невже це все для мене?
Чому вихід футбольної збірної до вісімки кращих на Кубку світу-2006 вважають успіхом, а шосте місце Мельниченко в Берліні сприйняли як провал?
— Для мене це теж загадка. Представники ігрових видів спорту в нашій країні — привілейовані люди. Гроші, вкладені в них та в нас, не порівняти. Увагу — також. Для нас головний критерій — медаль. Якщо вона є — успіх. Немає — провал. Я довго була без медалі. Втішала себе тим, що буду щаслива в чомусь іншому. Тепер маю найвищу нагороду. Безумовно, це дає душевний спокій. З досвіду знаю, що під час змагань краще не думати про нагороду, бо можна перегоріти. Треба спокійно робити свою справу. Тоді буде медаль. Вважаю, що «ігровикам» легше. Ми ж звикли обходитися самотужки. А це набагато важче. Плюс наша українська специфіка. Якщо травмувалася на поганому стадіоні, то це мої особисті проблеми.
До Євро-2012 в нас реконструювали кілька арен, що зберегли бігові доріжки. Зокрема, «Олімпійський» у столиці.
— Ще жодного разу там не бігала. Непоганий стадіон зробили у кримському таборі «Артек». Але він призначений для дітей.
Якщо під час змагань знаєте, що маєте «бронзу» чи «срібло» — заспокоюєтеся? Чи штурмуватимете «золото»?
— Ні, не заспокоюся, а продовжу боротися за найвищу нагороду. Може, в когось буває по-іншому, але в мене саме так.
У вас є улюблені змагання й стадіони?
— Є. Це Гьотцис в Австрії. Своєрідний лакмусовий папірець для багатоборців. Проходить на початку сезону, коли всі ще повні сил. І публіка там компетентна. Сидять з блокнотами й записують очки. Наші вболівальники — інтелігентні. Не можу уявити, щоб вони палили фаєри чи билися на трибунах.
