_pictogram.svg.png)
Офіційний сайт ФЛАУ вже розповів про враження від візиту на Конференцію ЕА з питань клубної системи та дитячої легкої атлетики президента ФЛАУ Ігоря Гоцула та керівника департаменту розвитку ФЛАУ Ольги Аксьонової. Україну на цьому заході також представляв завідуючий сектору реформування Мінмолодьспорту Родіон Кочубей. Він 6-8 листопада у Франкфурті зосередився на вивченні досвіду європейський країн в організації клубного руху.
- Конференція розширила кругозір в розумінні, куди рухається Європа, - розповідає Родіон Кочубей. - Дуже багато дізнався про принципи розвитку спортивних клубів, їх співробітництво з органами влади, федерацією та членами клубу. Мені було дуже цікаво дізнатися про досвід у цьому напрямку країн колишнього соцтабору, в першу чергу балтійських, а також східноєвропейських Польщі та Чехії. Відразу скажу, досвід країн Балтії – негативний, тому що, як виявляється, неможливо поєднувати систему ДЮСШ та систему спортивних клубів. Це не ефективно, і балтійські країни зустрілися з великою кількістю проблем. Зовсім інша ситуація в Чехії та Польщі, оскільки у них фактично не було системи ДЮСШ, при входженні в соцтабір їм вдалося зберегти клубну систему спорту, і зараз вони мають скоріш проблеми розвитку, аніж інституціональні. За великим рахунком, скільки існує країн, стільки існує і моделей. Навіть в сусідніх західноєвропейських країнах, таких як Франція та Італія, зовсім різний принцип взаємодії між членами клубу та федераціями, клубами та органами влади.
- Ідеальну модель для України вдалося знайти?
- Щось скопіювати один в один не вийде. Нам необхідно підібрати найбільш підходящий варіант і адаптувати його до наших умов. Як на мене, нам більш за все підходить досвід Франції.
- В чому він полягає?
- Більш за все у Франкфурті я присвятив вивченню французької та данської моделей організації клубного руху. Спільне між ними те, що основні масштабні спортивні споруди належать муніципалітетам. Але на цьому спільні риси закінчуються. Різні принципи оренди: у Франції – максимально лояльні низькі ціни, в Скандинавії – ціни ринкові. Це призвело до того, що клуб з Копенгагену, який розглядався як приклад, збудував додатково за свої клубні кошти критий спорткомплекс, і тепер він нікому не платить. У Данії не має ніякого фінансового зв’язку між клубом та муніципалітетом чи державою, низька ступінь взаємовідносин клубу та федерації. Клуб – це самодостатній орган. В якийсь момент цей данський клуб був навіть більший і потужніший за національну федерацію.
- За рахунок чого клуб зумів стати самодостатнім?
- На прикладі цього легкоатлетичного клубу – він займається трьома напрямками, один з яких – проведення марафону, який приносить основний прибуток. Річний дохід цього клубу складає близько двох мільйонів євро, тоді як успішний французький клуб, на прикладі якого розглядалася французька модель, за аналогічної кількості членів має на рік 800-900 тисяч євро. Коли я спитав, що б було, якби не було б марафону, на скільки б ви були фінансово успішними, вони відповіли, що, звичайно, все було б інакше. Але ж вони самі організували цей марафон, зробили його успішним, в тому числі і у фінансовому плані. Ну і не треба забувати, що цей клуб – з Копенгагена, тобто столиці.
Досвід клубу з провінційного французького міста Реймс – інший. Його основна стаття доходу – це не клубні внески і не дохід він організації заходів, а співробітництво з муніципалітетом. Він більш інтегрований у взаємодію з федерацією, він є своєрідним агентом по сплаті членських внесків. Клуб збирає членські внески з членів клубу, частина з них йде на федерацію провінції, частина – на національну. Це дозволяє забезпечити причетність, що член клубу є одночасно членом цих організацій. Також муніципалітет зацікавлений у підтримці клубу, тому що він виконує соціальні функції, які розбиті за декількома напрямками. Зокрема, існують соціальні замовлення від влади щодо залучення до спорту певних верств населення, певних районів міста, тощо. Мені здається, що до України ця методика ближча.
