Анна Плотіцина: «Я вдячна Сергію Красовському, що він згоден працювати зі мною дистанційно»

Анна Плотіцина минулого тижня у Києві на «Різдвяних стартах» виграла фінальний забіг на 60 метрів з бар’єрами з часом 8,14. Це – з точністю до сотих норматив IAAF для участі в чемпіонаті світу у приміщенні, а також на даний момент – третій результат сезону у світі. Проте, сама Анна розцінює ці змагання як тренувальні, і в ейфорії від свого часу не перебуває:

 

- Швидкість потрібна. Ще треба працювати і працювати. Якщо буде результат – то чому б і не поїхати виступати на чемпіонат світу до Портленду. Принаймні, до цього зимового сезону я ставлюся дуже серйозно. «Різдвяні старти» пройшли, тепер я знаю свої помилки. Буду зв’язуватися з тренером – як їх виправляти, збільшувати швидкість, покращувати подолання бар’єрів. Це було для мене як інформативний поштовх, щоб знати, що далі виправляти й у якому напрямку рухатися.

 

- Ваш наставник Сергій Красовський зараз працює в ОАЕ. Важко займатися з тренером, який знаходиться за тисячі кілометрів від вас?

 

- Я записую свій біг на відео, також на папері викладаю свої відчуття. Розповідаю, а він мені повторює те, що, певно, вже тисячу раз повторював. Не просто, але я щаслива, що він живий-здоровий, що він взагалі у мене є, що згоден і в такому режимі зі мною працювати. Та інформація, яка знаходиться в нього в голові, знання – дуже цінні. Не кожен здатен його зрозуміти, у мене на це пішло декілька років. Хто ж винен, що життя в нашій країні ставить в такі умови. У нього сім’я, яку йому потрібно годувати. Так що це нормально. Я це переборола в собі.

 

- Минулого року ви якось казали, що важко змагатися, коли ви знаходитеся на стадіоні без підтримки. Вдалося знайти вихід?

 

- В мене є кому допомагати, але навряд чи ця людина зможе виїжджати зі мною на якісь офіційні старти. Через це дуже сумно. На змаганнях, як ці, я завжди відчуваю підтримку. Врешті решт я в своїй країні. А от на закордонних стартах – вантаж відповідальності, тиск, відсутність кого-небудь близько. Кого б з тренерів я не попросила – допоможіть мені з бар’єрами – це не те. Тому що у кожного є свої спортсмени, вони переживають в першу чергу за них, і витрачати енергію на мене вони часто не мають можливості. Одним словом, я поки що не знайшла виходу з цієї ситуації. Будемо щось придумувати.