_pictogram.svg.png)
Не так давно бронзова призерка Олімпійських ігор-2004 висотниця Віта Стьопіна оголосила про завершення кар’єри. І подиву те, що вона у манежі «Запоріжсталі» під час командного чемпіонату України робила пробіжку, не викликало. «Ну бігає собі, і бігає. Кар’єру завершила, а все одно підтримує фізичну форму. Молодець!» Але побачивши потім прізвище «Стьопіна» у стартовому протоколі, змушений був більш уважніше слідкувати за змаганнями зі стрибків у висоту.
У підсумку Віта Стьопіна стала шостою з результатом 1 м 75 см. Але, звісно, не за коментарем цих цифр ми звернулися до миколаївської атлетки після завершення чемпіонату.
- Так що, чутки про завершення вашої кар’єри виявилися лише чутками?
- Ні, це не чутки. Я вже практично завершила кар’єру. Так, для себе вирішила тут пострибати. Я все одно треную дітей, час від часу «пострибую» разом з ними. І, приїхавши у Запоріжжя, вирішила – раз вже тут, то чому б і самій не пострибати. Зараз ще залишуся на юнацький чемпіонат України.
- Давно востаннє змагалися?
- Останній мій офіційний старт був влітку 2014 року. Тому, можна сказати, пауза була більше року.
- Які враження, не захотілося ще залишитися?
- Мені завжди хочеться залишитися у спорті. Просто я розумію, що на високий результат зараз претендувати дуже важко, а наш вид вимагає цього, якщо ти хочеш кудись потрапляти. А так, для себе стрибати, час від часу можна.
- Як вам тренерський хліб?
- По-різному. Тренерська праця важка. Вона навіть не стільки фізично, скільки психологічно важка. Тому що від дітей хочеш тих же результатів, які сама показувала. І інколи, коли сподівання не виправдовуються, дуже засмучуєшся. Бувають, звісно, і радості, і перемоги. Одним словом, по-різному. Діти як приємні сюрпризи підносять, так і не дуже.
- Перехід з кар’єри спортсменки на тренерську важким був?
- Ні, тому що я ще п’ять років тому, ще будучи в збірній, почала паралельно тренувати дітей. Тому в мене це все більш-менш плавно перейшло.
