_pictogram.svg.png)
Знакового для українського жіночого спринту 2010 року на чемпіонаті Європи у Барселоні Наталія Погребняк у складі естафетного квартету 4х100 м піднялася на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. А через рік у Тегу разом з подругами по команді приміряла «бронзу» чемпіонату світу.
Наступний рік обіцяв харківській спринтерці нові перемоги: естафетна команда додавала з кожним стартом, і зарубіжні фахівці розглядали українську четвірку як одну з найімовірніших претенденток у боротьбі за олімпійську «бронзу» (перші дві позиції експерти небезпідставно відводили збірним США та Ямайки). Та коли тренери оголосили склад збірної, яка у Лондоні захищатиме синьо-жовті кольори, прізвища Погребняк у ньому не виявилося…
Сьогодні підопічна Марини Омельченко розповідає про той гіркий досвід як хорошу школу життя. І запевняє, що за чотири роки стала лише сильнішою. В Україні поки що нікому не під силу наздогнати Наталку. Національний чемпіонат у Луцьку, який є головним етапом олімпійського відбору до Ріо-де-Жанейро, 28-річна атлетка з величезною перевагою над суперницями виграла двічі – спочатку на 100, а згодом і на 200 метрів.
- Я задоволена результатом, показаним на чемпіонаті України. Та 11,11 – це не все, на що я здатна. У півфіналі з технікою склалося усе – і старт, і набігання. Та ось у фінальному забігу через доволі сильний зустрічний вітер на старті не уникнула певних похибок.
- Якими досягненнями за минулий рік можете пишатися найбільше?
- Ми тренувалися у тому ж режимі, що й у попередні роки. Єдине, додали трішки силової роботи і більше працювали на витривалість. Як відбуваються тренування спринтерів? Не надто легко (сміється). Аби пробігти стометрівку за 11 секунд, потрібно дуже багато працювати. Люди, які спостерігають за нашими тренуваннями збоку, можуть казати: «Оце робота! Дві години побігали – і додому!» Насправді двома годинами бігу наші тренування не обмежуються. Різноманітні стрибки і бігові вправи, робота зі штангою: у нас, як в аптеці, - усе повинно бути збалансованим.
- Що на тренуванні дається найважче?
- Понад усе не люблю бігати довгі як для спринту дистанції – 300 метрів і більше, коли з усіх сил доводиться терпіти і щоразу змушувати себе бігти далі. А ось відпрацьовувати короткі відрізки – від 30 до 100 метрів – саме задоволення. У різні дні тижня тренер пропонує нам усе інші навантаження. Найбільше не люблю середу і суботу, саме у ці дні у нас довгі відрізки.
- Два роки ви тренувалися і на внутрішніх стартах змагалися без головних суперниць – Єлизавети Бризгіної та Марії Рємєнь, які відбували дискваліфікацію. Відсутність потужної конкуренції якось вплинула на вашу підготовку?
- Ми з тренером працювали на певний результат. Та готуватися без суперниць було направду складніше. Внутрішню конкуренцію неможливо переоцінити: вона сприяє високим результатам, з якими атлет у подальшому їде на чемпіонати Європи та світу, аби зафіксувати там ще швидші секунди. За відсутності суперниць складалося враження, наче борешся сама з собою. Бувало, згадувала часи, коли ми з дівчатами підбадьорювали одна одну і щоразу змушували бігти швидше. Досягти високого результату за таких умов легше, ніж коли змагаєшся виключно з собою та секундоміром.
Весь текст інтерв’ю Наталії Погребняк читайте у новому випуску журналу “Олімпійська арена”.
