_pictogram.svg.png)
«Дощ – на щастя», - звикли говорити у народі. Але у легкоатлетів буває усе навпаки: мокрий і слизький сектор, важкі доріжки навряд чи можуть посприяти високим результатам. Звісно, всі в рівних умовах, але так чи інакше після виступів часто плаче не лише небо, а і самі спортсмени.
Ольга Голодна на своїх дебютних Олімпійських іграх у кваліфікації штовхнула ядро на 16,87 м і стала 27-ю. «Олю, це ж перша Олімпіада! І ти ще мала, все попереду – це ж штовхання ядра!» - говорили їй у мікст-зоні. Але нічого не могло заспокоїти спортсменку. «Скільки можна бути «малою»? – запитувала вона. - Я їхала до Ріо не на відпочинок по туристичній путівці. Я їхала сюди показувати високий результат! Була готова на нього. Чудово розумію, що на призові місця я не претендувала, але потрапити у фінал дуже прагнула.
Дорогою у мікст-зону намагалася зрозуміти, що зробила не так, де помилилася. Але все марно. Самопочуття хороше, виспалася, добре готова… Можливо, зіграв роль довгий переліт, але навряд. І керівництво нам пішло на зустріч: як ми і просили, нас забезпечили поїздкою саме під старт – прилетіли напередодні зранку.
У першій спробі ядро було мокре, воно просто вилетіло. Але вже другу виконала ніби добре, тільки вниз «задавила». Можливо, мені ще не вистачає досвіду виступів у кваліфікації. В Україні учасниць зазвичай небагато і відразу проводиться фінал. Ми звикли штовхати по шість спроб. Було б їх тут більше, може, і змогла б себе реалізувати. Не можу зрозуміти, що не так, як не намагаюся. Я була готова показувати свій результат і виходити в основне коло. Але після бою кулаками не махають. І що б не було причиною такого мого виступу, вся відповідальність за цей результат лежить лише на мені».
