_pictogram.svg.png)
Нинішній сезон став найкращим у кар’єрі українки Марини Килипко. На шляху до Ріо-2016 вона встановила молодіжний рекорд України зі стрибків з жердиною, а після Олімпійських ігор і взагалі стала абсолютною рекордсменкою України, подолавши у Трані 4,65 м. Більше того, до олімпійського фіналу харків’янка не потрапила лише за спробами.
- Після кваліфікації у Ріо дуже розчарувалася. З одного боку, була задоволена результатом 4,55 метри. А з іншого, знала, що могла стрибнути вище. Справа у тому, що у мене поки що немає жердин. Ті дві, на яких виступала, не підходили для 4,60 метрів. Якби мала жорсткішу жердину, то подолала б цю висоту. Спроби були дуже гарні. Тому у мене і була образа… на це все життя (посміхається). Я знаю, що була готова на цей результат. Це і по стрибкам було видно, і самопочуття було хорошим. Але вже як склалося, нічого не зміниш, - розповідає Марина Килипко.
Тобто та образа, певною мірою, і допомогла встановити національний рекорд?
Розуміння того, що можу стрибнути вище, сприяло тому, що була налаштована поліпшити результат. Хоча про те, що це будуть відразу 4,65 метрів, звісно, не думала. Але подолавши 4,60, я залишилася у секторі одна. Спочатку думала замовити 4,61, але що той один сантиметр. Вирішила спробувати відразу 4,65 – і все склалося.
Думаю, востаннє повертаюся до юнацького чемпіонату світу-2011, адже цей рік буде новою точкою відліку у вашій кар’єрі. Проте та поразка у Ліллі боляче вдарила, але водночас і загартувала?
Поштовх справді був. Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю себе чи своїх емоцій у секторі. То були мої перші змагання… Взагалі мій перший виїзд кудись – і відразу така атмосфера, заповнений стадіон, шалена підтримка, багато учасниць. Я була перелякана, без тренера… Не пам’ятаю нічого.
Інколи деяким спортсменам дорікають, мовляв, вони одного разу показали високий результат і більше до нього навіть не наближаються. Ви ж тричі стрибали поряд з рекордами – 4,56 у Будапешті, 4,55 у Ріо і 4,65 у Трані. Була якась особлива підготовка до цього сезону?
Насправді, багато в чому допомогли жердини. На першому старті, у Будапешті, стрибала на чужих і зрозуміла, що можу стрибати вище. І після того все і почалося. Тобто ми брали потрібні мені жердини у спортсменів, а з ними вже були і результати.
А зараз можете сказати, наскільки вище можете стрибати?
У Трані з усіх стрибків на рекордних для мене висотах мені найбільше сподобалася та, що на 4,70. Там зрозуміла, що готова на цей результат. Але стійки були трішки задалеко: я вилетіла, але впала зверху на планку і трішки її збила. Більше б я зараз навряд змогла стрибнути, все ж нога не дає це робити. Але 4,70 мені під силу: під час спроб були саме ті відчуття, які і мають бути при виконанні стрибка.
А що саме у вас з ногою?
Півроку тому зробили операцію, але результати навантаження не проходять без сліду. І ця розпухлість і синій колір ноги якраз і є їхніми наслідками. Але лікуємося і готуємося до наступного сезону.
А ви відразу починали з легкої атлетики чи за спиною була гімнастична або акробатична підготовка?
Ні, відразу почала з легкої атлетики. У восьмому класі прийшла до Віктора Івановича Шевцова і так і працюю з ним до цього часу, вже дев’ять років.
Про встановлення національного рекорду України Марина також розповіла в інтерв’ю журналісту програми «Спортивный интерес».
