_pictogram.svg.png)
У листопаді Дар’я Михайлова остаточно підкорила серця вболівальників. Ніжна, тендітна дівчина раз-по-раз радувала прихильників легкої атлетики України то особистим рекордом, то перемогами. А більшість з успішних виступів були пов’язані з Францією.
- У Францію я їжджу вже близько двох років, - розповідає Дар’я. - Там є людина, яка допомагає багатьом нашим атлетам з організацією стартів, і вона погодилася допомогти й мені. А могла й відмовити, адже на той момент у мене і результатів особливо то й не було. З того часу ми товаришуємо з нею… А особливо з її собакою (посміхається). Я приїжджаю у Францію, як додому, постійно хочеться туди повертатися. Коли довго там не буваю, навіть почуваюся дещо некомфортно.
Чим саме вас так надихає Франція?
Я не бачила красивішої країни. Скрізь є багато старовинних будівель, але у Франції їх, певно, найбільше. Та найбільш особливі для мене там люди, те, як вони вас сприймають. Ви не побачите у них на обличчі американської посмішки. Вони надзвичайно привітні, при зустрічі і обіймуть, і поцілують у всі щоки, і щиро усміхнуться. Їм дійсно потрібне спілкування з вами, навіть якщо ви не знаєте їхньої мови. Тобто як би парадоксально це не звучало, але розмова відбувається навіть попри те, що ми не розуміємо один одного… Я не знаю французької, розмовляю англійською, але у них її знають не дуже багато людей.
За перемогу на півмарафоні на Мартиніці вам вручили неймовірної краси кубок. Це найоригінальніша з ваших нагород?
Одна з них. Це величезний кубок зі скла, який на сонці має просто божественний вигляд. Він надзвичайно гарний! Коли його побачила, розуміла, що він дуже важкий, але я однозначно повезу його додому і ніяк не інакше.
Ще одну оригінальну нагороду отримала також цього року у Франції. Вона була у вигляді величезного яблука з мозаїки. Зараз це може прозвучати як реклама Франції, але я б рекомендувала туди поїхати всім бігунам. Там є такі чудові пробіги! І це був один з них. Я бігла обидва вихідні. У перший день – на дачі П’єра де Кубертена. У другий забіг проводився на фермі, яка спеціалізується на виготовленні сиру і сидру. Ми пробігали повз всі їхні заводи, на фініші отримували і сир, і сидр, мали змогу купити продукти їхнього виробництва.
У листопаді у вас було досить багато стартів. Як можна охарактеризувати цей місяць: кінцем старого сезону, початком нового чи це у вас таке своєрідне міжсезоння?
Якщо так можна сказати, то це кінець сезону, який дуже затягнувся. Він завершиться 18 грудня змаганнями Сorrida de Houilles у французькому місті Уй.
Після марафону більшість людей відпочивають або роблять один-два старти. Я ж вирішила набрати собі трішки швидкості. Місяць відпочила, робила короткі відрізки і поїхала на старти. Майже всі вони були від 5 до 10 кілометрів. На Мартиніці була одна «половинка», але я до неї не готувалася, пробігла на старому запасі.
На своїй сторінці у Facebook ви писали про те, що емоції на фініші півмарафону на Мартиніці у вас били через край?
Насправді, емоції почалися ще до старту. Уявіть собі: старт о шостій, на годиннику п’ята ранку, ще зовсім темно, молодий місяць, чисте небо і зірки набагато яскравіші, ніж у нас. Траса пролягала поряд з Карибським морем, я підійшла подивитися на рибок, як вони показуються з води. І музика… їхня музика з островів… Всі танцюють, і не робити цього там просто неможливо. Ти і сам мимоволі починаєш підтанцьовувати. Там така атмосфера, що розумієш, що не дарма прожила свої роки.
А що стосується фінішу… Ти дійсно стримуєш себе всю дистанцію, тому що може будь що статися: може заболіти печінка, можна спіткнутися, може стати погано від того, що жарко. Температура повітря була 27 градусів вище нуля, але при цьому дуже висока вологість повітря. Звісно, не так, як було у Пекіні на чемпіонаті світу, але щоб краще зрозуміти, наведу приклад: речі на балконі не висихали.
Після Кубка Європи з бігу на 10000 метрів цього року ви говорили про те, що реальні шанси виконати норматив з бігу на 10000 метрів серед жінок бодай на чемпіонат Європи були лише у Ольги Скрипак…
Саме так, адже норматив був дуже високий… Хоча зараз він для мене вже не здається таким недосяжним, але тепер моя профільна дистанція марафон і всі сили покладені на неї. У мене вже є норматив на чемпіонат світу, буду готуватися у Лондон. Сподіваюсь, мене включать у команду.
На чемпіонаті України з кросу ви фінішували п’ятою, у кроці від потрапляння на чемпіонат Європи. Але враховуючи вище сказане вами, так розумію, що поїхати у Чіа і не було ідеєю фікс?
Якщо чесно, у першу чергу хотіла туди поїхати, щоб підтримати Діму (Дмитро Лашин – український легкоатлет, коханий і один з тренерів Дар’ї Михайлової – Прим. авт.). Можливо, я б йому трішки допомогла своєю присутністю. Хоча, звісно, і сама б бігла на сто відсотків.
Дмитро дуже наполегливий спортсмен. Чула, що він надзвичайно скрупульозний у питаннях методики. А які особливості роботи з ним як з тренером?
Багато доводиться потерпіти; коли хочеш щось сказати, інколи краще промовчати; у той же час інколи варто і пропустити дещо повз вуха (посміхається). Діма дійсно дуже серйозно до всього ставиться. А ще він завжди поспішає. Він може сказати: «Нам зараз потрібно швидко поспати». У мене більш спокійний характер, я не надто люблю поспіх, мені подобається пізніше вставати і я не розумію, як це «швидко поспати».
Але якщо говорити серйозно, то Діма для мене ідеал, я до нього тягнуся, він дуже мені допомагає. Без нього не було б моїх результатів. І питання не лише у тому, що він мій тренер. Важливо, що він мій хлопець, ми разом живемо, я все це бачу, відчуваю, знаю, як треба робити, дивлячись на нього.
Читайте також:
