_pictogram.svg.png)
Три Олімпіади – і три цикли підготовки зі спортивної ходьби на 50 кілометрів. Наскільки це складно, у повній мірі може відчути, мабуть, лише той, хто бодай одного разу спробував цю дистанцію і підготовку до неї на собі.
Сергій Будза у Ріо-2016 став найшвидшим серед українців на дистанції 50 кілометрів. Але цього року, після трьох Олімпіад, він все ж вирішив іти двадцятку. На чемпіонаті України в Івано-Франківську Сергій відібрався до складу команди на Кубок Європи. А вже завтра, 21 травня, у Подебрадах (Чехія) буде прагнути потрапити до складу команди на чемпіонат світу.
Під час заключного перед вильотом збору на олімпійській базі у Конча-Заспі Будза поспілкувався з прес-службою ФЛАУ.
Хочу почати, можливо, дещо з провокаційного питання. Час від часу від спортсменів доводиться чути про те, що атлети, які спеціалізуються на ходьбі на 50 кілометрів, часто «вибивають» з команди тих, хто ходить лише 20-ку. Що ви можете на це сказати?
(посміхається) Насправді, якоюсь мірою так і є: багато тих, хто ходить 50-ку, на 20-ці фінішує попереду тих, хто на ній спеціалізується. Таке буває. В обличчя цього нам ніхто не говорить, але за спиною час від час лунає така думка.
Чому цього року вирішили йти 20 кілометрів і чи плануєте саме цю дистанцію на весь сезон?
Так, 20-ку планую йти весь сезон. А вирішив так, тому що хочеться трішки відпочити. Ходити 50 кілометрів з 2005 року, без відпочинку, проходити всі етапи відбору – це дуже складно. І насправді не така складна дистанція, як підготовка до неї. Готуватися по три місяці, це надто виснажливо і психологічно, і фізично. Дуже багато сил було віддано на підготовку до Олімпійських ігор у Ріо. Взагалі той сезон був складним. Тому вирішили трішки відпочити і разом з тим підняти швидкість.
Олімпійські ігри у Ріо для вас були не перші, але для багатьох саме вони стали якимось особливими і дали багатьом неабиякий урок. Який урок ви винесли з Ріо-2016?
Для мене це були треті Олімпійські ігри, і найкращі. А урок?.. Не потрібно зупинятися і складати руки, а потрібно працювати і показувати результат, не зважаючи ні на які перешкоди. Буває важко, моменти бувають різні, але потрібно весь час рухатися вперед.
Які особливості підготовки до 20-ки і які до 50-ки?
Це об’єм. Готуючись до дистанції 50 кілометрів, за тиждень я проходив 200 кілометрів і більше. Це при тому, що четвер і неділя вихідні. Тобто за 12 тренувань це 210-220 кілометрів. Це дуже важко. Тут більший акцент робиться на витривалість.
У 20-ці кілометраж десь 180-190. Це теж не так уже й мало, але й не багато. Тут ми робимо більше швидкісних робіт, зовсім інший ритм, дещо інша техніка. Все набагато швидше, всі рухи потрібно робити різкіше. Тобто акцент роботи на швидкість і швидкісну витривалість.
Де саме готувалися до Кубка Європи?
Частину січня і в лютому збір був в Анталії. Повернулися за десять днів до чемпіонату України, де й проходили відбір у Подебради. Потім був збір у Ворохті, але ми з тренером вирішили залишитися й готуватися вдома.
Мені не дає спокою одне питання, а саме про ваше особливе харчування під час змагань. Що ж у ньому такого особливого і у чому складність?
І ті, хто ходить 20 кілометрів, і хто 50, харчуються схоже: вода, ізотонічні напої, гелі, енергетики. Основна проблема у тому, що на пункті харчування, згідно з правилами, може стояти максимум двоє-троє людей. А на командному чемпіонаті світу йде п’ятеро атлетів, і якщо кучність велика – а це 80-100 учасників, – то дуже важко дати спортсмену саме те, що йому потрібно.
Плюс, зрозуміло, що інколи особистий тренер не стоїть на пункті харчування, а це теж проблема… Адже саме твій наставник знає тебе, як ніхто, бачить твій стан під час подолання дистанції, вже по твоїм рухам бачить, який саме напій чи гель дати. Але викручуємося, як можемо.
На двадцятці комфортно себе почуваєте?
Так. Відверто кажучи, отримую задоволення від двадцятки. Відпочиваю від 50 кілометрів, бо дійсно втомився від них. А зараз ходжу на тренуваннях – і насолоджуюся.
Чи не станеться так, що 20 кілометрів настільки сподобаються, що на 50 уже й повертатися не захочеться?
Може і таке статися, але наперед не буду загадувати. Все може статися. Подивимося на підсумки цього сезону, а вже потім вирішуватимемо. Поки що завдання номер один – на Кубку Європи відібратися на чемпіонат світу у Лондон.
А у Подебрадах доводилося виступати?
Там щороку проводиться матчева зустріч, але я там жодного разу не виступав. Це буде вперше.
