_pictogram.svg.png)
1 жовтня у Білій Церкві відбувся 14-й за ліком Міжнародний Білоцерківський марафон. Незважаючи на те, що 14 – цифра не кругла, ці змагання були ювілейними. Адже виникли ці змагання рівно 30 років тому.
Заснував Білоцерківський марафон у 1987 році заслужений тренер України та Казахстану Георгій Трофименко. І зараз учні Георгія Івановича продовжують його справу. Сергій Романчук відповідає за спортивну складову марафону, Сергій Бочаров – за фінансову та матеріальну.
- У 1987-му Білоцерківський марафон мав статус Кубку СРСР, - розповідає співорганізатор змагань та головний тренер збірної України з видів витривалості Сергій Романчук. – Певний відрізок часу, у 90-х роках, він не проводився. Потім нам вдалося його відновити, і ось у неділю Міжнародний Білоцерківський марафон відбувся у 14-те. Дев’ять попередніх разів наші змагання носили статус чемпіонату України. Оскільки цього року національна першість з марафонського бігу відбулася тижнем раніш у Дніпрі, ми вирішили, щоб не заважати нашим дніпровським колегам, марафон провести для любителів, а сконцентруватися на півмарафонській дистанції з залученням під неї солідних призових: 30 тисяч гривень – за перше місце, 50 тисяч – за рекорд траси, 500 тисяч – за рекорд України.
Ми отримали ефект, до якого прагнули. Серед жінок зібралися найкращі атлетки країни, які спеціалізуються на цій дистанції. У чоловіків не було хіба що Дмитра Лашина, який нещодавно біг Берлінський марафон, та Артема Казбана, який перебуває на зборах. У підсумку і у чоловіків, і у жінок рекорди траси були перевершені. Серед представниць чарівної статі золото здобула Юлія Шматенко (1:11.22), другою стала Ольга Котовська (1:12.46). У чоловіків з самого початку йшла напружена боротьба, дуже швидко стартував Ігор Олефіренко, який прагнув побити минулорічний рекорд Дмитра Лашина. Проте на 15-му кілометрів його наздогнав Роман Романенко і у підсумку з результатом 1:03.22 випередив Ігоря на 14 секунд. Мені, як головному тренеру, дуже приємно дивитися на ці цифри у фінішному протоколі. Особливо на час Юлії Шматенко – це 9-й результат сезону в Європі.
- У затвердженому нещодавно календарі змагань ФЛАУ на 2018 рік Білоцерківський марафон відсутній. Будете надалі його проводити?
- Звичайно будемо! До календаря його потрібно було подавати через територіальну ФЛА. Але оскільки федерація Київської області, за великим рахунком, не працює, цього не було зроблено. Міжнародний Білоцерківський марафон-2018 заплановано на 7 жовтня, в один день з Київським марафоном. Чи вступатимемо в жорстку конкуренцію, за рахунок гарних призових, зі столичним заходом, чи знову сконцентруємося на півмарафоні, чи підемо якимось іншим шляхом – ми ще не вирішили. Але те, що Білоцерківський марафон відбудеться – це сто відсотків.
У нас гарна, швидка траса, атлети її люблять. Цього разу 60 відсотків любителів встановили у нас особисті рекорди. Рекордною зараз стала кількість учасників – 294 марафонця та 292 півмарафонця. Зросли за масовістю і дитячі забіги. Нам навіть в терміновому порядку довелося дозамовляти медалі учасника, передавали їх потягом. Багато учасників нам дякували, казали, що отримали задоволення від змагань. Це – найкраща оцінка, яка може бути для організаторів. Наш марафон – перший в Україні, який пройшов міжнародну сертифікацію траси, на якому було застосовано чіпову систему. Як можна від таких традицій відмовлятися? Під час змагань відбулася ще одна знакова подія – неподалік від місця «Старт/Фініш» ми встановили бронзовий пам’ятник талісману Міжнародного Білоцерківського марафону – Козаку. І я впевнений, цей Козак стане свідком ще не одних своїх змагань.
