Юрій Тумасов про Семена Абрамовича Донського

Успішний студент Київського політехнічного інституту раптом подає заяву і з четвертого курсу переводиться до Державного інституту фізичної культури... Так він обрав свою долю, дбаючи, щоб кожний його майбутній прихід на роботу сприймався як свято...

 

На роботу — як на свято

 

Зі своїми організаційними здібностями юнак Семен міг би стати хорошим інженером-виробником, керівником будь-якого промислового підприємства або наполегливо й старанно займатися науковою діяльністю. Проте він не на жарт захопився мистецтвом підготовки гармонійно розвиненої, здорової молоді, що пояснює його «обмін» інститутами. «Інструментом» же цих перетворень мала стати легка атлетика, яку хлопець полюбив на все життя. Так і визначився життєвий Шлях (саме з великої літери) Семена Абрамовича Донського, якого ми тепер всі знаємо, як видатного тренера.

 

Спочатку — дитячий тренер, далі — старший тренер команди легкоатлетів цієї вікової категорії. На проходження усіх сходинок фахівця — від масового огляду дітей в загальноосвітніх школах, відбору їх для активних занять легкою атлетикою, їхньою багаторічною підготовкою до рівня спортивної майстерності – пішли роки і роки. Зрештою він піднявся на рівень професійної підготовки спортсменів міжнародного рівня. А піднявшись, вже багато років тримається на цьому рівні, зберігаючи й у 83 роки напрочуд струнку поставу, не зважаючи на вантаж обов"язків, що лежить на його плечах.

 

Інститут, Вищі курси, ДЮСШ у Василькові

 

Закінчивши інститут Донський ще два роки навчався на Всесоюзних вищих курсах тренерів у Москві. Після чого почалася його віддана робота в легкоатлетичній ДЮСШ міста Васильків, що на Київщині. За 25 років праці в цій школі він залучив до активних занять спортом сотні місцевих дітей та дітей службовців військового містечка. Був тренером, старшим тренером шкільних, юнацьких та молодіжних збірних команд Київської області та України зі стрибків.

 

Серед його перших учнів були призери і переможці Всеукраїнських і Всесоюзних Спартакіад серед школярів, юнаків та молоді. Приміром, Євген Кирнасовський був переможцем Всесоюзної Спартакіади серед юнаків (Ленінград, 1967 рік) зі стрибків у висоту. Світлана Гонтковська прийшла на своє перше тренування чотирикласницею, а в 16 років перемогла в секторі для стрибків у висоту під час I Всесоюзних юнацьких ігор (Київ, 1968 рік). Згодом була першою на Всесоюзних молодіжних іграх і на Кубку СРСР (1971 рік), а до того, у 1970-му – завоювала срібну медаль на чемпіонаті Європи серед юнаків у Парижі. За власного зросту у 160 см, Світлана у своєму кращому стрибку подолала планку, встановлену на висоті 184 см. На той час це було найкращим результатом у світі серед жінок за різницею між зростом і подоланою висотою — 24 см.

 

Професіоналізм молодого тренера та його інтуїція у знаходженні перспективної молоді допомогли йому помітити у дитячому будинку Федора Панкратого, який згодом став одним із найкращих спринтерів України та СРСР. У 1971 році в складі збірної команди України він став чемпіоном СРСР з естафетного бігу 4х100 м (Ф. Панкратов, М. Кужухін, В. Зорькін, В. Борзов).

 

Семен Абрамович залучив до активних занять легкою атлетикою сина офіцера військового містечка Юрія Прохоренка, який через кілька років переїхав до Києва. Хлопець успішно сполучав навчання в Київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка та тренування під керівництвом Марка Рудницького. Спортивні показники юнака забезпечили йому місця в збірних командах України та СРСР (тренери, відповідно, Є. Волобуєв та Г. Розенфельд). У 1976 році Прохоренко виграв чемпіонат СРСР та чемпіонат Європи зі стрибків із жердиною.

 

За плідну роботу з підготовки спортсменів високого класу та перемоги збірних команд України на шкільних, юнацьких і молодіжних Всесоюзних змаганнях (де він багато років поспіль був старшим тренером зі стрибків) Колегія Спорткомітету УРСР у 1971 році надала Семену Абрамовичу Донському звання Заслужений тренер УРСР.

 

Мистецтво роботи в команді

 

Варто відзначити, що в цей час разом із Семеном Абрамовичем у збірній команді працювали талановиті професіонали – Заслужені тренери УРСР І.Т. Глушко, В.М. Кухно, А.П. Левандо, Ф.А. Бродський, перша в Радянському Союзі олімпійська чемпіонка (1952 рік, Гельсінкі) Ніна Апполонівна Пономарьова (ця дискоболка ще вдруге піднялася на вищу сходинку олімпійського п"єдесталу пошани, у Римі в 1960 році, а на Іграх у Мельбурні-1956 була третьою). Усі перелічені тренери не тільки мали серед своїх учнів лідерів, а ще й вміло керували підготовкою збірної України, залучаючи до її лав якомога більше обдарованої молоді.

 

Очолював цей творчий зірковий колектив тренерів-однодумців у минулому бойовий офіцер, учасник війни, кавалер багатьох бойових нагород Валентин Васильович Козаковський. Йому одному з перших в республіці (1961 рік) було присвоєно звання ЗТ України. Він, директор однієї з ДЮСШ в Одесі, спромігся так організувати роботу закладу, що Одеська область кілька років поспіль вигравала шкільні та юнацькі командні змагання в Україні, а збірна команда України була лідером в Союзі.

 

Епоха ШВСМ

 

1982 року при КДІФК було відкрито Школа вищої спортивної майстерності (далі - ШВСМ), куди Семена Донського запросили на роботу старшим тренером відділення легкої атлетики. При цьому той факт, що Семен Абрамович живе у Василькові, а щоденно з"являтися на роботу треба було в Києві, до уваги не брався, оскільки новий заклад ніяк не міг вплинути на його вирішення.

 

 

З початку створення ШВСМ і до піку слави цього закладу її організатором і незмінним керівником була Маргарита Юріївна Пугачевська — розумна, енергійна жінка з великим досвідом педагогічної роботи, колишній проректор КДІФК. Як спортсменка вона мала досвід виступів у збірній команді України з академічного веслування. Досвід практичної та організаційної роботи здобула в студентському товаристві ВДФСТ «Буревісник» та в КДІФК.

 

Людина, віддана спорту вищих досягнень, з двома вищими освітами — з фізичної культури та економічне (останнє їй знадобилося при організації та подальшої роботи в ШВСМ (ГШВСМ)), пані Пугачевська усі роки своєї роботи тут була не тільки добрим керівником, але й однодумцем тренерського колективу. Тверезо та холоднокровно із знанням справи вона захищала інтереси школи та і всіх її членів, і варто пам"ятати, що в цій школі працювало понад 40 співробітників у восьми відділеннях з олімпійських видів спорту. От саме від неї й отримав запрошення на роботу Семен Абрамович. Гадаю, що отримав зовсім не випадково, бо ці дві людини добре знали одна одну, тож, працюючи разом, досягали відмінних результатів.

 

Завжди вчасно на робочому місці

 

І ось вже понад 30 років цей самовідданий та працелюбний тренер їздить на роботу шість разів на тиждень на рейсових автобусах (інколи в переповнених - усю дорогу стоячи), маршрутках та попутнім транспортом. Він став постійним клієнтом перевізників на маршруті Васильків-Київ-Васильків. За моїми підрахунками він за цей час 16 разів «об"їхав» по меридіану Землю (40500 км) або «доїхав» до Місяця (384400 км) і повернувся на землю улюбленої України, а коротше — ДО ДОМУ.

 

Ні час, витрачений на дорогу, ні відстань, не заважає цьому благородному, організованому, пунктуальному чоловікові вчасно опинитися на робочому місці, вирішити низку організаційних питань, після чого провести 3-4-годинне тренування з групою або індивідуально з кожним спортсменом. На його рахунку десятки підготовлених майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу, членів збірної команди України.

 

Тонкий знавець техніки стрибків, майстер підбору вправ для кожного спортсмена індивідуально. Семен Абрамович знавець історії розвитку стрибка у висоту (перекрокування, хвиля, перекат, перекидний, флоп), пам"ятає особливості стилю стрибків усіх великих спортсменів, методики їхніх тренерів, тому розмовляти з ним на ці теми не тільки повчально, але й дуже цікаво.

 

Він – людина контактна, дружня, добра увага якої швидко підкуповує оточуючих. У важкі миті він завжди підставить плече допомоги у дружній, не нав"язливій формі. Пан Донський не раз і не двічі ставав у нагоді всім тренерам і спортсменам, які спеціалізуються в стрибках у висоту, зокрема допомагав таким багатоборцям, як Наталя Добринська, Людмила Блонська, Ірина Кушенко, Ігор Соболевський, Аліна Фьодорова, Олександр Апайчев, Валентина Савченко...

 

Майже «багатоверстатник»

 

На посаді старшого тренера він як бригадир на підприємстві, котрий має не тільки забезпечити роботою, а й стежити за якістю її виконання. Планування роботи та затвердження індивідуальних планів підготовки спортсменів, комплектування груп навчання, розклад, місце проведення тренування, екіпіровка, харчування, відрядження, навчально-тренувальні збори, участь у змаганнях, навчальна та фінансова звітність, підвищення кваліфікації тренерів... Ось перелік його щоденних клопотань.

 

 

Під його керівництвом в ШВСМ працювали і нині працює ціле сузір"я непересічних, розумних професіоналів з легкої атлетики: Заслужені тренери СРСР і України В.О. Сіренко, І.Ф. Леоненко, А.В. Голубцов, Ю.Ф. Цасюк, Ю.С. Горбаченко, В.Ф. Бєлих, Р.Я. Отрубянников, В.О. Сафонов, А.Г. Бойко, А.О. Якимчук, О.Є. Фадєеєв та інші.

 

Знанні спортивні прізвища

 

За роки роботи в ШВСМ (ДШВСМ — державна школа вищої спортивної майстерності з 2005 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України) підготовлені чемпіони і призери Олімпійських ігор Інеса Кравець, Юрій Білоног, Роман Шуренко, Олена Говорова, Наталя Добринська, Олександр Багач, Ольга Саладуха, Олена Красовська, Тетяна Антипова. Переможці та призери чемпіонатів світу та Європи Жанна Блок, Анжела Балахонова, Наталя Пигида, Наталя Лупу, Олександр Клименко, Лариса Бережна.

 

Лише за роки Незалежності України в школі підготовлено дев"ять чемпіонів і призерів Олімпійських ігор, одинадцять чемпіонів світу, 37 чемпіонів Європи.

 

Колектив ШВСМ у 1992 році обрав Донського керівником об"єднаної тренерської ради та представником трудового колективу восьми спортивних відділень олімпійських видів спорту.

За понад 30 років свого існування ШВСМ (ДШВСМ) пережила багато життєвих скрут, пов"язаних із змінами у галузі «фізична культура», із багаторазовими змінами назв вищого органу фізичної культури і спорту в країні та зі змінами відповідного керівництва. Витримала кількаразові спроби власного закриття, як і відміни ПСМ (підвищення спортивної майстерності) для студентів профільних інститутів.

 

Поки вона вижила та залишається кращою із підготовки спортсменів міжнародного рівня, зі своїми кваліфікованими кадрами, досвідченими і надійними лікарями під керівництвом кандидата медичних наук, Заслуженого лікаря України Алли Іллінішни Лисенко та персоналом відданих справі працівників. А вихованці та підопічні цього унікального закладу своїми досягненнями підіймали й нині утримують високий імідж України у світі спорту.

 

Юрій Тумасов, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України