_pictogram.svg.png)
Катерина Захарівна Адаменко — мати одного з найкращих футболістів в історії радянського спорту Олега Блохіна - володаря «Золотого м"яча» (1975), Заслуженого майстра спорту СРСР – і сама була знаною легкоатлеткою та непересічною особистістю.
Катерина Захарівна – видатна легкоатлетка в період з 1936 по 1953 роки. Їй другій серед жінок України було присвоєно звання Заслужений майстер спорту СРСР (першою у 1938 році стала Зоя Синицька). Неодноразова чемпіонка СРСР і України з п"ятиборства, стрибків у довжину і бігу на 80 метрів з бар"єрами Катерина Захарівна народилася 7 листопада 1918 року в селі Небрат Бородянського району, що на Київщині.
Свій шлях до легкої атлетики Катерина розпочала в 14 років. За рік до того дівчина приїхала до Києва для навчання у місцевій школі профтехосвіти, що діяла при швейній фабриці імені Максима Горького. Згодом працювала на цій же фабриці робітницею. Її знайомство зі спортом розпочалося з участі в змаганнях з кросів та масових пробігів. У 1936 році вона взяла участь в міському пробігу за маршрутом Бессарабка — Червоний стадіон (тепер — НСК «Олімпійський»), де несподівано стала переможницею. Саме тоді на неї звернув увагу відомий в Україні тренер з легкої атлетики Володимир Пилипович Шипуков (у 50-х та на початку 60-х років — керівник фізичної культури і спорту в місті Києві) і запросив Катерину на регулярні тренування. Він інтуїтивно побачив у цій швидкій та координованій дівчині здатність не тільки до швидкого бігу, а до виконання складних технічних вправ.
Відтак розпочав готувати дівчину до участі в змаганнях з багатоборства. Зауважу, що в легкій атлетиці тоді багатоборства були популярні серед спортсменів і проводилися за кількома не тотожними програмами, які різнилися як за кількістю видів, так і за дисциплінами легкої атлетики, з яких вони складалися. Катерина тренувалася з ентузіазмом, та особливо захоплювалася стрибками у довжину та бар"єрним бігом.
Через два роки регулярних тренувань настав час «збирати врожаї». У 1938-му Катерина стає чемпіонкою України з бігу на 80 м з бар"єрами. За цим розпочалася справжня злива її яскравих перемог на чемпіонатах України. У тому же бар"єрному бігу (1940, 1946-1951 роках), в стрибках у довжину (1941, 1945-1951), з бігу на 100 м (1945-1946), з бігу на 200 м (1946-1947), у п"ятиборстві (1945).
Катерина успішно виступала і на чемпіонатах СРСР. Так, у 1940 році вона перемогла на своїй коронній бар"єрній дистанції, у 1947-му на цій же дистанції стала бронзовим призером, а в 1949 – срібним. Двічі на таких чемпіонатах ставала призером у стрибках у довжину (1946 - срібним, у 1951 - бронзовим).
Цікаво нагадати: у ті часи її техніка подолання бар"єрів була настільки досконалою, що разом із відповідною кінограмою була описана в підручнику з легкої атлетики, що був виданий для інститутів фізичної культури (автори: Васильєв Г.В. та Озолін М.Г., 1952 р.). Це – свідчення не тільки таланту спортсменки, а й рівня знань та обдарованості її тренера. Зазначимо також, що Катерина Адаменко за роки виступів за збірні Києва та республіки встановила 12 рекордів України!
Заняття спортом та швидке зростання майстерності вплинуло й на подальший перебіг її життя. Водночас із тренуваннями вона прагнула оволодіти тренерсько-викладацьким мистецтвом. У 1938-1941 роках працює тренером ДСТ «Швейники».
Перед другою світовою війною вийшла заміж за Адаменка. Народила сина Миколу. З початком війни її з малим сином евакуювали до російської глибинки, де вона й отримала похоронку. У 1950-му вдруге побралася з офіцером Володимиром Івановичем Блохіним. У 1952 році у них народився син Олег.
У 1944-1958 роках – викладач та старший викладач Київського державного університету.У 1958 році закінчила Київський інститут фізичної культури. З 1958 року була прийнята на кафедру фізичного виховання Київського інженерно-будівельного інституту (тепер –Київський Національний університет будівництва та архітектури), де пропрацювала понад 50 років — викладачем, старшим викладачем, тренером. Особисто підготувала шість майстрів спорту та 38 кандидатів у майстри спорту.
Разом зі своїм колегою Віктором Федоровичем Луциком, Катерина Захарівна створила хорошу легкоатлетичну команду, котра успішно виступала на вузівських змаганнях. Помітною сторінкою в її діяльності стала праця на посаді помічника декана факультету промислового та громадського будування, де повністю розкрився її талант організатора фізкультурно-масової, оздоровчої та спортивної роботи. Саме цей факультет був лідером в комплексній спартакіаді інституту.
Енергії Катерині Захарівні вистачало ще не на абияку громадську роботу. Мешканці Залізничного району столиці тричі обирали її депутатом районної ради народних депутатів, де вона енергійно і з успіхом відстоювала інтереси своїх виборців.
А тепер – про особисті враження. Вперше я побачив Катерину Захарівну на стадіоні в секторі для стрибків у довжину в 1953 році, де вона знову була лідером вже після народження сина Олега. Через десять років ми регулярно зустрічалися як вузівські колеги на міських та інших студентських змагання з легкої атлетики. У 1970 році викладачі вузів Києва подалися в ознайомчу туристичну поїздку Болгарією з наступним відпочинком на морі. Катерина Захарівна стала душею нашої групи. Її веселі пісні, жарти, знання величезної кількості анекдотів, а, головне, їх смачний переказ, різноманітні веселі життєві історії, забезпечили нам всім веселий та радісний настрій. У моїй пам"яті Катерина Захарівна залишилася однією з яскравих особистостей, котрі створювали історію легкої атлетики України. Вона пішла з життя на 94-у році (21 травня 2012 року). Похована на Байковому кладовищі у Києві.
За ініціативи і підтримки ректора Петра Куликова та завідуючого кафедрою фізвиховання і спорту професора Станіслава Канішевського, в спорткомплексі встановлено меморіальну дошку з барельєфом пані Адаменко з двома жовто-блакитними квітами, що його розробили архітектори університету, в якому вона пропрацювала півсторіччя.
Матеріал підготовлено за сприяння фіналістки Олімпійських ігор, Заслуженого працівника культури УРСР Людмили Радченко
