_pictogram.svg.png)
Українець Олег Федорко встановив світовий рекорд серед ветеранів зі стрибків у висоту у віковій категорії М60.
На відкритому чемпіонаті Республіки Білорусь з легкої атлетики серед ветеранів Федорко переміг з результатом 1,76 м, тим самим поліпшивши своє ж досягнення минулого року.
«Я виступаю на подібних чемпіонатах з 2007 року. У молодості займався легкою атлетикою, десь до 22 років. Був рекордсменом Полтавської області. Потім перестав тренуватися. І ось у 2007-му кинув палити, почав вести здоровий спосіб життя. Захотілося пострибати у висоту. Прийшов на першість області серед молодих хлопців, настрибав 1,80 метрів і переміг, - наводить слова Федорка офіційний сайт Білоруської федерації легкої атлетики. - Потім дізнався про існування чемпіонатів Європи і світу серед ветеранів.
На чемпіонаті світу дебютував у 2007 році. Він проходив в Італії, і там я розділив перше-друге місця. Весь час ганявся за світовими рекордами. Були дуже серйозні тренування – більше, ніж у молоді роки. Виникли проблеми зі спиною, лікарі заборонили мені стрибати. У зв"язку з цим, востаннє виступав на чемпіонаті світу у 2012 році, у Фінляндії. Після цього був змушений залишити сектор.
П"ять років я нічого не робив, лиш сумував. Це було моїм стилем життя. А потім почав робити реабілітаційні вправи Валентина Дикуля, різні скручування і зрозумів, що сам можу відновити свій організм. Почав зміцнювати спину і прес. Потихеньку бігав кроси. І ось минулого року я спробував виступити на чемпіонаті України серед ветеранів. Все вдалося! У березні 2017-го поїхав на чемпіонат світу в Кореї, де стрибнув 1,74, побив світовий рекорд, який тримався 14 років. З тих пір став посилено тренуватися, вже виходячи зі знань, що необхідно для відновлення організму.
Місяць тому, в Києві, поліпшив своє світове досягнення ще на один сантиметр – 1,75. Дуже задоволений тим, що зараз стрибнув ще на сантиметр вище!
Спорт для мене - це все! Це тонус мені, моїм дітям, онукам, 93-річній мамі, всім моїм друзям. Це колосальний стимул! Наші засоби масової інформації не сильно висвітлюють ветеранський рух, але мої друзі, які молодші за мене і займалися іншими видами спорту, дивлячись на мої результати і досягнення, починають по-іншому жити, знову йдуть в зал, тренуються! Нещодавно прийшов забирати онуків з гімназії, коли до мене підходить хлопець і запитує: «Ви Олег Петрович?» «Так», - кажу. Він розповів мені, що професійно займався боксом, потім перестав. Уже як сім років. Але, коли побачив, що я зробив, пішов тренуватися. Я радий, що мої виступи комусь приносять користь, надихають, дають стимул. Тому спорт - це все! Це здоров"я, яке не можна купити, подарувати, виграти. Наше щастя - в наших руках.
Фото (с)БФЛА
