Діти війни: Юрій Цасюк (частина 2)

У першій частині матеріалу «Діти війни» Юрій Тумасов розповідає про дитинство, шкільні роки та початок занять легкою атлетикою Юрія Федоровича Цасюка, майстра спорту, Заслуженого тренера України, доцента кафедри легкої атлетики НУФКСУ (КДІФК), заступника завідуючого кафедри (1985-2001 роки), олімпійського арбітра. У першій частині матеріалу «Діти війни» Юрій Тумасов розповідає про дитинство, шкільні роки та початок занять легкою атлетикою Юрія Федоровича Цасюка, майстра спорту, Заслуженого тренера України, доцента кафедри легкої атлетики НУФКСУ (КДІФК), заступника завідуючого кафедри (1985-2001 роки), олімпійського арбітра.

СТУДЕНТСЬКІ РОКИ

По закінченні середньої загальноосвітньої школи Юрій Цасюк вступив на спортивний факультет КДІФК. На цьому факультеті у групах з видів спорту навчалися найбільш обдаровані спортсмени України під керівництвом професорсько-викладацького складу інституту. З групою працювала бригада викладачів кафедри легкої атлетики, що складалася з трьох фахівців (А.Я. Коваленка про якого є нарис, Р.В. Жордочка, В.П. Тюрін).

Під час практичних занять це дозволяло докладніше знайомити студентів з усіма нюансами численних легкоатлетичних дисциплін. Окрім лекцій та практичних занять, обов"язковою умовою було і відвідання так званих ПСМ (підвищення спортивної майстерності) не менше 4 разів на тиждень.

Проте навчання у КДІФКу було присвячене вихованню фахівців фізичної культури, а отже, як не намагалися профільні спорт-кафедри дбати про зростання особистих рекордів своїх підопічних, останні левову частку часу мусили присвячувати опануванню азів різних видів спорту: спортивної та художньої гімнастики, плаванню, такими ігровим видам спорту як волейбол, баскетбол, гандбол, футбол; зимовим видам спорту (хокей, лижний спорт, стрибки на лижах з трампліна), бокс та видами боротьби. При цьому кожний студент усі ці заняття завершував обов"язковим здаванням контрольних нормативів, а не менш ніж з чотирьох видів спорту (за власним вибором) мусив показати результат на рівні

3-го спортивного розряду... Додайте ще різні теоретичні та практичні заняття, вивчення педагогіки, анатомії, фізіології, біохімії, лікарського контролю, масажу... Очевидно, що психологічне та фізичне навантаження

студентів було не з легких.

Працелюбний, дисциплінований, допитливий студент Цасюк досить легко вправлявся з вивченням загальноосвітніх предметів і при цьому знаходив час і бажання поліпшувати свої спортивні показники. Його результати на секторах постійно зростали. Незабаром він увійшов до числа лідерів студентського спорту. Став чемпіоном всесоюзних студентських змагань. Норматив майстра спорту виконав у 1962 році - під час змагань у Алма-Аті, майже водночас зі здобуттям диплому про закінчення інституту.

Під час інститутського навчання Юрія Цасюка на кафедрі легкої атлетики працював ще один «гуру» зі стрибків із жердиною. Маю на увазі Сергія Володимировича Левінштейна, який підготував чемпіона і рекордсмена країни Ігоря Петренка, часника Олімпійських ігор 1960 року (Vмісце). У 1956, 1959 і 1963 роках був переможцем Всесоюзних спартакіад народів СРСР.

Цікаво, що цього хлопця до групи Левінштейна привела Людмила Радченко — тоді вже одна з лідерів українського спорту. У Сергія Володимировича тренувався і Анатолій Зеленцов — рекордсмен світу серед юнаків, який першим у світі подолав у такому віці 4-метрову висоту. Його ж підопічними були такі відомі спортсмени, як спринтерка Ольга Кошелева, Станіслав Ковтун, Марк Рудницький...

Стрибки з жердиною були в Україні популярні. Відповідні осередки їхнього розвитку діяли не тільки у Києві, а й у Харкові, Одесі, Донецьку, Луганську, Черкасах, Дніпропетровську (тепер у Дніпрі), Львові. А лідерами у ті часи були Віталій Чернобай, Геннадій Близнецов, Ігор Петренко, Валерій Шульга.

Отож Юрію було в кого вчитися таємницям такого складного технічного виду, як стрибки з жердиною. Проте, він ні кого не наслідував, а опановував це складне мистецтво через власні відчуття під час стрибків. Це було не просто, особливо пам"ятаючи, що сама жердина неодноразово кардинально змінювалася, а отже, змінювалася і техніка

володіння нею.

Бамбукові жердини змінилися металевими, ті — дюралевими. Потім настав час синтетичних жердин — фібергласових... А оскільки всі подальші моделі відрізнялися ступенем жорсткості та пружності, то кожний зі стрибунів потребував не одну жердину, а кілька. Найбільшою популярністю користувалися жердини американського виробництва. Коштували вони дуже дорого, але

надавали можливість долати більші висоти, але тільки у тому разі, якщо сил і підготовки спортсмена вистачало для вищого хвату, та швидшого розбігу.

КЛОПІТ ДИПЛОМАНТА Й «БИТВА ЗА РОБОТУ»

У липні 1962 року Цасюк закінчив навчання у КДІФК і, відповідно до розподілу, поїхав працювати до Дніпропетровська. Річ у тому, що інститут був підлеглим Спорткомітету України, а в його кадровиків існувало непереборне переконання: «всіх киян потрібно розподіляти по інших містах та областях», хоча робочих місць у Києві було більш ніж достатньо.

У Дніпропетровську молодий фахівець не мав не тільки де жити, а й прийнятних умов для роботи. Тому, досить швидко здобув у обласному спорт-комітеті відкріплення. Повернувшись до Києва, він перейшов з ВДСТ «Буревісник» до ДСТ «Спартак». І вже як спартаківець, виступаючи на всесоюзних змагання цього товариства, став чемпіоном зі стрибків з жердиною.

Хоч згідно з існуючим положенням, Спорткомітет після його повернення з Дніпропетровська мав надати йому нове направлення на роботу, Юрій залишався безробітним цілих півроку...

Весь цей час він посилено тренувався, його результати зростали і це спричинило його виклик на всесоюзний навчально-тренувальний збір.

Такий виклик був обов"язковий для виконання, за що мав відповідати Спорткомітет. Проте Цасюк їхати на збір категорично відмовився, посилаючись на свій безробітний статус...

Відділ легкої атлетики Спорткомітету, що його тоді щойно очолив один з провідних жердинників країни – Петро Іванович Денисенко – мусив вправити протистояння між талановитим випускником і впертими чиновниками... За сприяння Петра Івановича Юрій влаштувався працювати у спорт-клубі «Наука», який існував при Академії наук України...

Чотири наступні роки Юрій Федорович Цасюк успішно сполучав працю з тренуваннями й досяг пристойних показників. Зокрема, в березні 1963 року він став переможцем зимового чемпіонату країни з багатоборства серед жердинників (стрибки: з жердиною, у довжину, потрійним з місця; лазіння по канату, біг на 60 м і на 800 м). Цікаво, що тоді друге місце з багатоборства посів Геннадій Близнецов, який в стрибках з жердиною спромігся встановити рекорд СРСР. У наступні роки Цасюк тричі був призером чемпіонатів України, а у 1966-му розділив перше і друге місця на чемпіонаті з Ю. Волковим. Обидва спортсмени подолали висоту — 4.60.

ІНСТИТУТ, ЯК РІДНИЙ ДІМ

1966 року на кафедрі легкої атлетики КДІФКу звільнилось місце викладача, яке Юрію Федоровичу і запропонував зайняти

завідуючий кафедрою – Зосима Петрович Синицький. (З.П. Синицький — засновник українського легкоатлетичного спорту та підготовки тренерів, педагогів, наукових співпрацівників, очолював кафедру із 1935-го до 1990 року...) Спілкуючись безпосередньо з Цасюком, Зосима Петрович жартома сказав: будеш поєднувати викладацьку роботу з власними стрибками доти, доки власноруч не підготуєш кращого за себе стрибуна...

Робота на цій кафедрі у легкоатлетичних колах була більш ніж престижною. Юрій Федорович радо погодився і до 2001 року ніяких нових записів у свою трудову книжку, крім змін власного статусу (викладач, старший викладач, доцент) – не вписував... Його знання, коректність поведінки, професіоналізм, вміння вірно і швидко вирішувати на всіх рівнях різні навчальні питання, дозволили йому тривалий час працювати заступником завідуючого кафедри, при чотирьох поспіль завідуючих. При тому, що кожний з цих чотирьох

був у

свою чергу асом педагогіки, спорту вищих досягнень та наукових досліджень.

Маю на увазі В.О. Сіренка, Б.М. Юшка, І.Ф.Леоненка, В.І Бобровника.

І ЖНЕЦЬ, І ШВЕЦЬ, І НА ДУДІ ГРЕЦЬ

Юрій Федорович довгі роки ще виступав на змаганнях, бувало і разом зі своїми підопічними. Зовні цей стрункий, атлетично розвинений чоловік, з ранньої весни добряче засмаглий ні в чому не поступався своїм студентам. З травня по жовтень з ранку і до вечора його можна було побачити на тодішньому Республіканському стадіоні, взимку — в легкоатлетичному манежі зі студентами та з цілою групою підлітків. (Останню він тренував на громадських засадах!) Саме з останніх з часом поповнювалися лави студентів. У такий спосіб він, не очікуючи, що хтось з тренерів передасть йому своїх учнів — випускників загально-освітніх шкіл, - самотужки готував собі стрибкову зміну. Зрештою у нього з"явилися перші майстри спорту: Петро Козубей і Микола Козлов. (Перший з них нині працює на тій самій кафедрі, а другий — тренером і вже має звання Заслужений тренер України). Юрій Федорович спромігся підготувати понад 50 майстрів спорту і кілька майстрів спорту міжнародного класу.

Пан Цасюк завжди творчо, з видумкою ставився до роботи. За потреби ділився знаннями та досвідом із колегами та провідними тренерами країни. Був активним учасником науково-практичних конференцій різного рівня. Навчав своїх підопічних не тільки високого стрибати, а й ретельно аналізувати зроблене, як самотужки так і з групою. Про його педагогічний талант можна розповісти на кількох прикладах.

У 1984 році до його групи прийшов Віктор Спасов – вже відомий спортсмен, МСМК, який у1979-1982 роках встиг побувати і чемпіоном СРСР, і чемпіоном Європи. Його тренерами були Ю.М. Волков і Ю.Л. Кобляков. Проте надалі у нього настав застій. Не допомагали ні тренування у повному обсягу, ні бажання самого атлета. Спасов пішов від Коблякова і два роки тренувався наодинці, докладаючи максимальних зусиль, але результатів так і не досяг.

Діставшись же групи Цасюка і скориставшись новими формами роботи та спільними пошуками всіляких «родзинок» у виконанні технічних прийомів, таки зміг не тільки відновитися, але й досягти якісно кращих показників. До нього повернулась певність у свої силах і він після дворічної перерви

виборов першість під час

зимового Кубка СРСР, а по весні став другим призером XXXМеморіалу братів Знаменських. Це був подвійний успіх як спортсмена так і тренера, бо останній знайшов індивідуальний підхід до особистості, що вже склалася й застосував таку концепцію навантажень, яка дозволила підготовленому атлетові набути розкутості та певності у своїх рухах.

У 1993 році Рада ІААФ за погодженням з національними

легкоатлетичними федераціями прийняла рішення про проведення чемпіонатів світу та континентів зі стрибків з жердиною серед жінок. Була також озвучена перспектива введення до програми Олімпійських Ігор у 2000 році. Тож треба було вирішувати, кого саме з існуючої когорти спортсменок спробувати залучити до стрибків із жердиною...

Під час

молодіжного чемпіонату Європи, який проходив у Ліллегаммері, я звернув увагу на Анжелу Балахонову — переможницю зі стрибків у довжину і бігу на 200 метрів, й подумав, що це була б найкраща кандидатура. Я знав, що вона до легкої атлетики захоплювалася спортивною гімнастикою... Розмову почав з запитання, чи може вона з легкістю зробити на перекладині підйом з переворотом. У відповідь почув: «Залюбки»... І тоді я запропонував спитатися долі в освоєнні нової дисципліни. При цьому залишивши її зі стипендією та в збірній команді. І хоча моя співрозмовниця явно була не в захваті від такої пропозиції, через день таки отримав від неї згоду. Але це було тільки півсправи.

Для вирішення другої її половини я подався до Юрія Федоровича Цасюка, якого поважав і якому довіряв. «Не хочу і не буду працювати з жінками», - сказав, як відрубав мій співрозмовник... Довелося нагадати, що ми дружимо ще з юнацтва, що йдеться про справу, конче потрібну для збірної України. І що більше мені нема до кого звернутися, адже більш тактовної ніж він людини, я не зустрічав... А при роботі з жінками — ця риса обов"язкова... Досі дивуюся, як мені тоді пощастило умовити Юрія Федоровича розпочати працювати з Анжелою...

У підсумку, через кілька років їх спільних зусиль (зусилля були таки чималенькі, потребували не тільки хисту та вигадки від тренера, а й неабиякого характеру та гарту від учениці) Анжела, двічі ставала чемпіонкою Європи, тричі була володаркою Кубку Європи та срібною медалісткою чемпіонату світу. Рекорд Європи вона встановлювала вісім разів, а світу — один. Найкращий свій результат Балахонова показала у 2004 році - 4 м 75см. Кілька років Анжела була «обличчям» спортивної фірми «Нордік», яка допомагала спортсменці з екіпіруванням.

МАЙСТЕР НА ВСІ РУКИ

Розповідь про Юрія Федоровича — доброго, чуйного і мудрого тренера була би неповною, якщо не зупинитися на його особистій майстерності та завзятті до всього, що мало безпосереднє відношення до стрибків з жердиною. Мушу наголосити на тому, що за тих часів усе, що стосувалося наявності місць приземлення (так звані «ями») й стійок та кількості жердин, ставало суцільною проблемою. Ставало навіть тоді, коли ще не існувало

поролону, а

жердинники мусили приземлюватися у «ями» з піском, тирсою, стружками,

мішками зі стружками, мішками з поролоном...

Юрій Федорович, дбаючи про безпечне приземлення стрибунів, завжди перебував у пошуку нового покриття або, принаймні, кращого за те, що було у наявності. У часи, коли вже повсюдно були встановлені поролонові ями, його можна було знайти за склеюванням поролону, латанням покришок, пошуком нових матів...

З теплотою і глибокою пошаною до нього я пригадую роки, коли ми разом діставалися у Києві до Хімкомбінату, на котрому виготовляли поролонові мати для меблів. Там ми домовлялися про зміну обсягу та розмірів матів, які би були придатні для облаштування місць приземлень жердинників...

Я вже не кажу про наші з ним численні поїздки до Бучанки (Київська область), де розміщувався Всесоюзний науково-дослідний інститут склопластику і скловолокна. Тут ми знайшли підхід до керівництва цього закладу, його винахідників і умовили кількох з них дослідити уламки американських жердин та зробити зразки власних «жердин-олівців». Ці вироби перевіряли тут на спеціальних стендах у нашій присутності, а після цього Юрій Федорович проводив з підлітками їхню апробацію на стадіоні. Вироби швидко вдосконалювалися, й зрештою на них можна було безпечно стрибати вище

чотирьох метрів. Це була справжня перемога. Ці жердини-олівці швидко набули популярність у різних республіках. Але у якийсь нещасливий момент цьому інституту, а він же працював на космос, різко скоротили фінансування. І тоді

нам запропонували скласти договір на виготовлення 10000 жердин на рік. Проте ми, у свою чергу, не могли самотужки забезпечити такі витрати і це виробництво закрили. Хочеться подякувати добрим людям та любителям спорту інституту за те, що тоді було зроблено. Україна здобула 200 жердин, а цього було достатньо, щоб на певний час забезпечити цими снарядами підготовку молодих стрибунів із резерву.

РЕКОРДНИЙ ВРОЖАЙ ПЕДАГОГА

Зовсім не безпідставно гордістю пана Цасюка нині є той факт, що його колишніх учнів цінують за кордоном. Там, маючи всі умови для нормальної праці, включаючи стрибкові «ями» та жердини – без обмеження у кількості та якості, ці люди не соромляться телефонувати Юрію Федоровичу і радитися з ним, щодо своєї тренерської праці. Марат Лозоватський — у Сан-Франциско, Віктор Кириллов — в Атланті, Андрій Капуста — у Парижі. Усі вони там завоювали авторитет і користуються повагою за свою плідну тренерську працю.

Найуспішнішим з його учнів став В"ячеслав Калиниченко, який тепер працює у місті Гдиня — у польському легкоатлетичному центрі. Він — старший тренер Польщі з підготовки юніорів та молоді. За підготовку призерів і чемпіонів Європи, світу, Олімпійських ігор йому надали громадянство країни, квартиру та нагородили державним орденом.

Усі ці фахівці не втрачають контактів зі своїм тренером, і по інтернету, а то й особисто по приїзду в Київ, постійно проводять своєрідну тренерську нараду з Юрієм Федоровичем з питань удосконалення підготовки своїх підопічних та вирішення складних випадків у їхній практиці.

Юрій Федорович не тільки мислячий тренер та професіональний педагог. Він людина інтелектуальна, вільно володіє мовою світової класичної літератури. А завдяки чудовій пам"яті, наявному почуттю гумору та самоіронії завжди вчасно і влучно може навести слушну до моменту цитату або мудрість з творів тих же класиків.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ АРБІТР

Не кожний тренер стає хорошим суддею, але це не про Юрія Федоровича Цасюка. Він досяг у суддівстві

високої майстерності і справжнього авторитету. Його досвід і розробки впроваджувались у суддівство союзних і міжнародних змагань зі стрибків з жердиною. Його запрошували на семінари і на суддівство змагань різного рівня, зокрема на Олімпійські ігри, Кубок Європи, міжнародні змагання «Дружба». Він був беззмінним суддею

міжнародного турніру «Зірки жердини», що завжди проходив у Донецьку за участі практично всіх провідних жердинників світу – чоловіків і жінок. Турніру, який був заснований Сергієм Бубкою — олімпійським чемпіоном, шестиразовим чемпіоном світу і 36-разовим рекордсменом світу.

Цікавість у глядачів, які збиралися під склепіннями

донецького Палацу спорту, була величезною. Також популярністю користувалися і стрибки жердинників, які проводилися у Києві просто неба в День фізичної культури та спорту на Хрещатику біля столичної мерії.

На жаль, змагання стрибунів з жердиною з року в рік скорочуються у кількості і занепадають з огляду на здобутки їх учасників... У нашій країні це пов"язано з суттєвою нестачею місць для приземлення та й самих жердин; з так званою «гібридною» війною; зі зміною

спортивних поколінь...

Варто нагадати, що останній рекорд світу у цьому виді легкої атлетики був встановлений у Донецьку у 2014 році французьким атлетом Рено Лавіллені, під час його виступу на турнірі «Зірки жердини».

Я щиро сподіваюся на те, що ми ще побачимо космічні польоти над планкою українських жердинників і їхніх колег з усього світу. І що при цьому обов"язково побачимо Юрія Федоровича з суддівським прапорцем на змаганнях, де демонструватимуть свою майстерність зірки світового рівня. Юрій ТУМАСОВ, перший Президент ФЛАУ