Подальша доля «Динамічної легкої атлетики» та інші кулуарні обговорення Мінська-2019

ІІ Європейські ігри в Мінську увійдуть в легкоатлетичну історію з двох причин. ІІ Європейські ігри в Мінську увійдуть в легкоатлетичну історію з двох причин. Вперше до програми цих змагань (командний чемпіонат Європи в нижчому дивізіоні в Баку-2015 не рахуємо) вперше було включено Королеву спорту, і вони завершилися тріумфом збірної України. А також вперше було випробувано новий формат легкоатлетичних змагань, який отримав назву Динамічна легка атлетика. Президент ФЛАУ Ігор Гоцул знаходився в столиці Білорусі впродовж всіх Ігор, і знає про перші відгуки з боку міжнародної легкоатлетичної спільноти щодо цього формату, а також про інші питання, які обговорювалися за лаштунками Мінська-2019.

- Дуже багато «кулуарних» зустрічей відбулося під час Європейських ігор. Деякі з них цілком можна оприлюднити. Традиційно на таких форумах ми зустрічаємося з представниками Всесвітньої Антидопінгової Агенції. В Україні завершено роботу над Законом про протидію допінгу в спорті. Ми направили його текст для ознайомлення представникам ВАДА, і зараз працюємо над питаннями, які у них виникли по деяким позиціям. Якісь питання в результаті обговорень знімаються, якісь призводять до певних корегувань. Також ми обговорили з представниками Агенції стан справ у боротьбі з допінгом в Україні. З задоволенням констатую – вони відзначили, що українська легка атлетика виконала всі вимоги по всім параметрам, які щодо нас висувалися стосовно допуску для участі в чемпіонаті світу-2019 (кількість змагальних та позазмагальних проб, тощо).

Низка зустрічей у нас відбулася з керівництвом Європейської Атлетики і безпосередньо президентом ЄА Свеном Арне Хансеном. На двох питанням я хотів би закцентувати увагу. Перше – проведення в Україні міжнародних змагань. Ми постійно його підіймаємо, за декілька днів в Луцьку проводитимемо командний чемпіонат Європи з багатоборств (Суперліга), і розраховуємо, що він буде успішним. Але цим стартом, і лише Луцьком, обмежуватися не збираємося. З президентом ЄА та членами Ради ЄА, більшість з яких була присутня в Мінську, ми і обговорювали наші подальші дії у цьому напрямку.

Друге – підсумки проведення та подальша доля Динамічної легкої атлетики. Зрозуміло, що цьому питанню ще буде присвячена не одна нарада. Підводитимуться різні підсумки, в тому числі такі важливі показники, як рейтинги телетрансляцій, кількість глядачів, узагальнена думка кожної з зацікавленої груп – спортсмени, тренери, судді, журналісти, рекламодавці, функціонери, тощо. Звичайно, наші обговорення зараз ще не носили остаточного характеру, але є декілька узагальнених речей, про які вже можна говорити. І ми були б вдячні в тому числі українським шанувальникам легкої атлетики за зворотний зв’язок щодо цього питання - дискусію, пропозиції.

Що було зараз. Сам факт, що легка атлетика присутня в цих комплексних і достатньо цікавих змаганнях, які викликають велику увагу до спорту, - це вже великий прорив. Особливо він важливий для таких країн, як Україна, де традиційно увага до подібних форумів часто вища, ніж до чемпіонатів в окремих видах спорту, навіть найпопулярніших. Ми розуміємо, що легка атлетика перебуває в стані достатньо жорсткої конкурентної боротьби з іншими видами спорту – за свого глядача, за юних спортсменів, які прийдуть до секцій, за їхніх батьків, за рекламодавців, журналістів тощо. Потрібно розуміти, що в світі, який достатньо швидко змінюється, стояти на одному місці не можна, інакше ми цю конкуренцію програємо. Чи є запропонована форма, Динамічна легка атлетика, відповіддю на виклики часу? Відповідь на це питання стане зрозумілою трохи пізніше. Але сам факт, що подібний пошук триває – це вже позитив.

Наступний момент – доступність і зрозумілість нового формату для глядача. В Мінську я розповів колегам про власний досвід. Першу сесію я дивився телевізору, а другу – на стадіоні. Те, що я бачив по телевізору, мені було абсолютно не зрозуміло. Мені було важко розібратися що і як відбувається на арені, і це мене дратувало. Коли я прийшов на стадіон, ситуація дещо змінилася. По-перше, достатньо не погано працювали коментатори в ядрі арени, пояснюючи глядачам, що відбувається. По-друге, на стадіоні це виглядало видовищніше, ніж по телевізору. Один з найбільших позитивів від нового формату – це сам факт командних змагань. А те, що в них включено ще й дві командні естафети додає ще більше видовищності. І, певно, найсерйозніший прорив для легкої атлетики – «гонка переслідування», команда, які фінішує в останньому виді першою, стає переможницею всіх змагань. Це та зрозумілість, якої легкій атлетиці часто не вистачало. Певно, було б логічно запровадити таку схему в змаганнях багатоборців.

Однозначно проблемним моментом на цьому етапі є дуже розфокусована формула визначення переможців в індивідуальних видах. Це було незрозуміло і глядачам на трибунах, і телеглядачам, і навіть легкоатлетичним фахівцям. Під час змагань першого етапу наш тренерський штаб намагався знайти баланс між інтересами особистими і командними. І тому не завжди було зрозуміло, наприклад, чому спортсмени обирають ту чи іншу висоту.



Ось такі дискусії щодо долі Динамічної легкої атлетики велися в Мінську, і вони продовжуватимуться. Але незалежно від подальших рішень є один історичний факт – на перших для легкої атлетики Європейських іграх українська команда показала чудові як особисті, так і команді результати, і стала абсолютним переможцем цих змагань. Це викликало фурор, і не лише в легкоатлетичному світі. Я вважаю, що всім нам дуже приємно, що всі ці перемоги відбулися, і що наша команда (не лише спортсмени, але й всі тренери, як особисті, так і збірної, масажисти, лікарі) була в Мінську як одне ціле, колектив, в якому кожен підтримував кожного, що і принесло нам у підсумку такий феноменальний результат.

Окрім цього у нас в Мінську відбулася також велика кількість двосторонніх зустрічей, обговорення різних питань на рівні федерацій, Міністерств, Національних олімпійських комітетів. З колегами з Естонії, Білорусі, Угорщини, Грузії, Азербайджану, Молдови, Польщі, Фінляндії, інших країн ми обговорювали питання взаємодії та співробітництва по різним напрямкам. І коли ці наші проекти будуть дозрівати, ми будемо на них детально зупинятися.

Окремо хочу сказати про зустрічі з керівниками Європейського олімпійського комітету. Я є членом Комісії ЄОК «Європейський Союз». У вересні відбудеться її наступне засідання, і ми з колегами обговорювали питання, які можуть бути на нього винесені. Також провели консультації з питання проведення в Україні змагань ЄОК. Ми продовжуємо реалізацію нашої політики залучення в країну серйозних стартів. Але водночас маємо розуміти, що змагання рівня Європейських ігор нам поки що не до снаги, в першу чергу через фінансову складову – це дуже дороге задоволення. Але є низка змагань подібного формату, про які Україна може думати вже зараз. В першу чергу мова йде про Європейський юнацький олімпійський фестиваль. Ми активно консультувалися в цьому напрямку, аби отримати більше інформації, і потім спробувати провести перемовини з місцевими органами влади на предмет їх зацікавленості в проведенні таких заходів.

Втім, є у нас з ЄОК і серйозні суперечності. Для мене було великим розчаруванням, коли президент ЄОК словенець Янеш Косьянчич під час закриття Європейських ігор привітав Росію з поверненням в Олімпійську сім’ю, і висказався щодо неприпустимості накладання санкцій на країни у випадку зловживання допінгом. Вважаю, що така заява суперечить інтересам спорту.