_pictogram.svg.png)
Під час чемпіонату України в приміщенні невтомно біля доріжок походжав рекордсмен України з бігу на 1500 м Іван Гешко. До Сум він привіз Віктора Приходька і В’ячеслава Антонюка, яких тренує разом зі своїм власним наставником Георгієм Миронюком. Приходько на фініш «півторашки» прийшов третім.
- Що я можу сказати про перспективу наших учнів? – перепитавІван Гешко. – Визначати перспективи – невдячна річ. Не факт, що з часом здібний спортсмен покаже високий результат. І тим паче, неможливо достовірно передбачити, що навіть власник високого результату у підсумку стане найкращим у світі. Обдарованість – це не найголовніша ознака переможця. На перспективу потрібно багато працювати. Коли я прийшов у секцію легкої атлетики, мій тренер ніколи не казав мені, що я стану чемпіоном. Понад усе я любив бігати і робив це з величезним задоволенням. Мене тішили будь-які перемоги: на районних змаганнях, обласних чи уже всеукраїнських. Коли багато працюєш, результати зростають. Так я вийшов на світовий рівень.
- Вас називали фанатиком: взимку щодня перед тренуванням ви розчищали сніг з доріжок стадіону…
- З тих часів нічого не змінилося. Ми і тепер перед тренуванням беремо до рук лопати. Мої перемоги у рідному Кіцмані не стали рушієм прогресу: старий стадіон не відремонтували, нової бази не заклали. Єдине, з’явилося набагато більше людей, які займаються бігом – як професійно, так і для підтримки здорового способу життя. Спортсмени усі однакові, у кожного є руки, ноги і голова. Але не кожен готовий бігати до нестями, щоб бути серед найкращих у світі. Вірити у себе і не боятися праці – ось це і є формулою перемог.
Сам я готуюся до літнього сезону. Тренуюся, як і раніше, двічі на день, пробігаю по 20-30 км. Навіть коли боровся з травмами і оголосив про завершення спортивної кар’єри, все одно виходив побігати. Тобто з легкої атлетики я так і не пішов. Вважаю, що цілком реалізував себе у спорті. Та лежати на дивані не можу. Біг для мене – це більше ніж просто спорт. Це моє життя. У майбутнє не заглядаю: якщо показуватиму високі результати, значить, моя спортивна кар’єра триватиме. Якщо ж ні – не біда. Біг і досі залишається задоволенням, яке ні з чим не порівняти.
Олена САДОВНИК, «Високий замок»
