_pictogram.svg.png)
Після бронзового виступу на чемпіонаті світу в приміщенні Аліна Фьодорова не приховувала сліз. Коло пошани з прапором – і поява перед журналістами. Здавалось, Аліна ще й сама не до кінця розуміла, чому всі кинулися до неї з подяками і привітаннями.
- На початку сезону думала про те, що буду як мінімум у трійці, а то й переможницею. Але наприкінці грудня у мене був надрив камбаловидного м’яза з внутрішньою гематомою в чотири сантиметри. Два-три тижні я навіть не бігала, робила тільки ОФП роботу. Але вдалося відновитися, - зізналася Аліна. - Потім виникли певні проблеми з відбором на чемпіонат світу. Я була змушена поїхати на змагання до Будапешту, щоб виконати норматив, і дуже вдячна Угорщині за те, що вона дала мені такий шанс.
Ця медаль взагалі далася дуже складно. Я вже три дні хворію, виступала з температурою, тому ще вчора мріяла про шістку. Я завжди збираюсь на змагання з метою когось обігнати, зосередитися, налаштуватися, а тут я тільки сиділа й давила в собі втому і симптоми грипу. Дякую Господу за те, що дав мені цю бронзову нагороду. Але якби не хвороба, місце, напевно, було б ще вищим.
Про особистий рекорд на 60-метрівці з бар’єрами. На 60-метрівці з бар’єрами ризикувала, як ніхто. Мені вчора менеджер, Валентина Федюшина, передала шиповки для спринту від мого спонсора NIKE. Я в них навіть не розминалася, відразу побігла бар’єри. І добре, що це дало свої результати!
Про вирішальні 800 метрів. Я могла втратити медаль, адже Бріанне Тісен-Ітон і Шерон Дей-Монро дуже швидко біжать 800 метрів. Тому виходила на старт з думкою триматися з останніх сил, бо така можливість бути в призовій трійці на чемпіонаті світу випадає нечасто. Розуміла, що потрібно викладатися на всі сто.
Найголовніше, що хочу сказати… Ця медаль – в пам"ять про мого першого тренера Новосьолова Миколу Семеновича. Думаю, він би був дуже за мене радий і пишався мною.
