_pictogram.svg.png)
Пропозиція взяти участь у чемпіонаті світу до Василя Матвійчука надійшла лише за півтора місяці до його початку. Часу на підготовку до марафону було замало, проте відмовитися виступати за Україну спортсмен не міг.
За таких обставин розраховувати на високий результат було складно, а враховуючи спеку, важливо було хоча б фінішувати. З цим завдання не впоралися 18 атлетів. Матвійчук був 42-м (2:26.21 год).
Після фінішу Василь поділився враженнями від змагань:
«Бігти за Україну – це велика честь, і її повинен відстояти кожен атлет. Єдине, про що жалкую, що пізно дізнався про свою участь у чемпіонаті світу. На підготовку в мене було лише півтора місяці замість звичних трьох.
Як і жінкам, нам довелося бігти в спеку. Фізично ти ніби й готовий, сили є, а погодні умови беруть своє. Думаю, такий час обирали свідомо, це робилося для того, щоб якомога більше людей змогли подивитися змагання. Тобто це все для популяризації легкої атлетики, але атлетам було важко. Не лише для мене. По дистанції дуже багатьох бігунів забирала швидка, навіть африканських. Тому дуже радий, що добіг. Я вже й йшов, і стояв, особливо на 38-му кілометрі. Але вболівальники так підтримували, що я фінішував.
Чому так пізно повідомили про участь у чемпіонаті світу? Люди, які бігли марафони навесні, відмовилися, а мій результат з минулого року враховувався, я мав норматив. Коли запропонували бігти, погодився без жодних вагань, хоч і знав, що малий проміжок часу для підготовки. Але, повторюсь, для мене честь бігти за Україну.
Три тижні я був з чотирма кенійцями на зборі в Альпах, в Італії. За місяць до марафону спустився.
Зі старту атлети почали бігти дуже повільно, а в мене завданням було бігти по 3.10-3.12. Я так і почав, але те, що не вистачило тих кілометрів, тих тренувань на довгих дистанціях, наприкінці нагадало про себе. Не витримали м’язи, фізично сили ще були.
Наступного року в Цюриху проходитиме чемпіонат Європи. Спробую підготуватися належним чином, заздалегідь і показати там якомога кращий час.
Так, я тренуюсь в Італії. В 2002 році потрапив до одного з їхніх клубів, працюю з менеджером Джанні ді Мадонною. Самому важко тренуватися, а там, у мого менеджера, є кенійські бігуни. З ними набагато легше. До марафону в Москві, повторюсь, у мене було дуже мало часу на підготовку, інакше результат міг би бути іншим. Коли потрапив до Італії, мені запропонували виступати за їхню країну, але відмовився.
Перші кроки? Пам’ятаю свій перший марафон, він був у Нью-Йорку, у 2004 році! Я туди їхав бігти «зайцем», повинен був вести двох кенійців з нашого клубу. У нашого спонсора був проект про марафон, мали знімати документальний фільм. Але нашим кенійцям не дали візу, і в Нью-Йорку був лише я. Організатор сказав, бігти 30 км, а далі вже добігати, як зможу. Адже фільм робити потрібно, всі вже приїхали. Для мене була честь пробігти свій перший марафон в Нью-Йорку. Він один з найкращих у світі, тому запам’ятав його на все життя. Ще й непогано пробіг, за 2:16.11 години. То був мій перший фільм і перший марафон».
Наприкінці розмови Василь попросив передати вітання «дружині, тренеру, батькам, друзям, брату, всім хто мене знає. Також у рідне село Білогородка в Хмельницькій області».
