Пригадуючи 2019 рік: Олександр Романюк, головний тренер зі стрибків

Минулого року найуспішнішими в українській легкій атлетиці були представники групи стрибків. Минулого року найуспішнішими в українській легкій атлетиці були представники групи стрибків. Більшість наших головних досягнень здобули саме вони. Завдяки чому це вдалося та які плани у них на олімпійський рік – розповів головний тренер збірної України зі стрибків Олександр Романюк.

- Минулий рік для групи стрибків був вдалим, і хотів би розпочати з основного мірила успішності – медалей на міжнародних змаганнях. 2019-й розпочався з чемпіонату Європи в приміщенні, який відбувався в Глазго, і де було здобуто чотири нагороди – два срібла і дві бронзи. За кількістю медалей це – найуспішніший виступ за часи незалежності України. До цього українські стрибуни найбільше здобували три медалі – в Мадриді-2005 та Белграді-2017.

Дві нагороди (срібні Ярослави Магучіх та Марини Бех-Романчук) у нас було на головному старті року – чемпіонаті світу в Катарі, що є також дуже успішним виступом. На попередній світовій першості, в 2017 році, у нас була медаль Юлії Левченко у стрибках у висоту, а найбільше – по три медалі – вигравали ще на початку становлення нашої держави, у 1993, 1995 та 1997 роках. Також хотілося відзначити такий приємний момент, що в стрибках у довжину до Марини Бех-Романчук ми в останнє вигравали нагороди 26 років тому, коли в Штутгарті-1993 срібло взяла Лариса Бережна та бронзу – Віталій Кириленко.

В актив ми собі записали і два рекорди – національний у стрибках у висоту Юлії Левченко серед молоді на матчі Європа-США (2.02) та потім юніорський світовий Ярослави Магучіх на чемпіонаті світу (2.04). Яскравим фінальним акордом під кінець року для нас стали визнання Ярослави Магучіх «Зіркою, яка сходить» (найкращою молодою спортсменкою) за версіями Європейської атлетики, Світової легкої атлетики та Європейського олімпійського комітету.



Приємна тенденція у нас спостерігається і в змаганнях молодших вікових категорій – це, в тому числі, всупереч словам деяких критиканів, які стверджують, що у нас не має гідної зміни нинішнім зіркам. На чемпіонаті Європи серед юніорів представники групи стрибків виграли 4 нагороди: 2 золота – Артема Коноваленка (потрійний) та Ярослави Магучіх (висота), а також два срібла Олега Дорощука (висота) та Іллі Кравченка (жердина). 4 нагороди – це також найбільша кількість медалей за всю історію незалежності в стрибках на чемпіонатах Європи серед юніорів. Ці цифри знову таки демонструють якісний показник результативності українських стрибунів.

З позитивних моментів хотілося б відзначити повернення в 2019 році Ольги Саладухи – вона була третьою на чемпіонаті Європи в приміщенні та п’ятою на чемпіонаті світу з найкращим результатом в сезоні – 14.52. Приємно, що за рік до Олімпіади Оля відновилася і знову представляє збірну на світовому рівні.



Також відзначив би напівповернення Богдана Бондаренка, який на початку сезону з результатом 2.31 виграв етап Діамантової Ліги і очолив світовий топ-лист. На жаль, потім після Європейських ігор у нього трапився рецидив травми, і він не зміг представляти Україну на чемпіонаті світу. Але приємно, що він того року знову зміг вийти на високий результат.

Щодо проведеної підготовки – нам за допомогою профільного Міністерства та ФЛАУ майже на 100 відсотків вдалося реалізувати план навчально-тренувальних зборів. Ми провели 33 НТЗ – 17 в Україні та 16 за кордоном. Це не враховуючи зборів Центрів олімпійської підготовки, до яких нам також вдалося залучити достатньо велику кількість молодих спортсменів, що у майбутньому, переконаний, принесе результат.

Приємно, що у нас з’являються нові бази. Цього року ми зуміли відкрити для збірної України зі стрибків базу в Одесі, де вже давно не проводилися збори. Там відкрито новий стадіон «Динамо», обладнаний ямами, інвентарем. Атлети проводили там підготовку в березні та квітні і залишилися задоволені. Зрозуміло, що є певні кліматичні обмеження, але приємно, що тепер ми можемо більше готуватися в межах країни. Також цього року у нас з’явилася база в Хмельницькому, де атлети дуже плідно попрацювали. Там був стадіон, а зараз вже реконструйовано і

манеж, проводяться обласні змагання та НТЗ. Цього року плануємо відкрити для нас і Ужгород. Дуже добре, що з’являється нова спортивна інфраструктура, з’являється вибір, де проводити навчально-тренувальний процес – не в одному місці, а по всій території України, що скоро неодмінно позитивно відобразиться на результатах.

Великий внесок в наші успіхи зробила співпраця з науковою бригадою. Декілька років тому Руслана Кропту призначили керівником наукової групи, після чого з мертвої точки зрушився процес наукового супроводу. В регіонах почали проводитися семінари для тренерів, на НТЗ,

масові установчі збори приїжджають читати лекції провідні тренери, такі як Анатолій Бойко, Геннадій Зуєв, науковці в галузі харчування, дієтології, реабілітації, біомеханіки. За допомогою сучасного обладнаннях, яке використовується на базах світового рівня, почав здійснюватися біомеханічний аналіз в горизонтальних стрибках. Раніш подібного не робилося, а сьогодні в цьому напрямку ведуться роботи, пишуться науково-методичні матеріали, які незабаром будуть публікуватися. Також за допомогою групи Руслана Кропти та центру спортивної медицини Сумського державного університету, який очолює Юрій Атаман, вже другий рік поспіль здійснюється поглиблений медичний контроль близько тридцяти спортсменів. Не лише підбиваються підсумки, але й вноситься корекція і надаються рекомендації по тим чи іншим відхиленням в харчуванні, здійснюється повний біохімічний аналіз крові, дуже багато інших важливих досліджень на сучасному обладнанні.

Посилилася у нас антидопінгова діяльність – на кожному зборі проводяться семінари, роз’яснювальна робота. Приємно, що у 2019 році за допомогою в основному профільного Міністерства здійснилася велика закупка інвентарю – ями для стрибків з жердиною, у висоту, штанги. Остання подібна за масштабами здійснювалася ще 2013 року, і оновлення матеріально-технічної бази після такої тривалої паузи було дуже важливим. Одну яму ми поставили в Броварах, де тренується призер юніорського чемпіонату Європи Ілля Кравченко, інші також будуть розподілені по регіонах. Також приємно, що в деяких регіонах також йдуть на зустріч щодо закупівлі інвентарю – у 2019 році міськрада Чорноморська закупила на стадіон «Шкільний» змагальну яму для стрибків у висоту на стадіон. Для такого невеликого міста це доволі сміливе рішення, яке нам дуже допоможе.



Були минулого року у нас і проблемні моменти. Одним з негативних факторів є зменшення кількості тренерських кадрів. Ми постійно проводимо моніторинг кількості атлетів та наставників, які працюють зі спортсменами збірної, кандидатами до резервного та основного складу. На сьогодні зі стрибунами працює близько 130 тренерів в 21 області України. І цей показник постійно падає, на що були й об’єктивні причини. Те ж стосується зменшення кількості учасників в молодших вікових групах, а також дорослих атлетів у стрибках потрійним і з жердиною. 2014 року ми втратили одну з найсильніших і найчисельніших шкіл – донецьку, в якій працювали провідні тренери, було багато спортсменів, що входили до складу збірної. Але на фоні цього є і позитив, з’являються нові тренери. Перш за все тут відзначу наставників Марини Бех-Романчук Вадима Крушинського та Ярослави Магучіх Тетяну Степанову. Але все одно, кількість тих, хто з’являється, менша за тих, хто з різних причин йде.

Дуже великою втратою для всієї стрибкової України стала смерть Юрія Горбаченка. Не зважаючи на те, що він був персональним тренером, він завжди надавав колегам практичну, методичну допомогу. Ніколи нікому не відмовляв, особливо молодим фахівцям. Людина з заслугами, званнями, достатньо великим досвідом, Юрій Горбаченко ніколи не приховував своїх знань, був лідером в команді і локомотивом, за яким багато хто йшов, у якого вчилися. Він брав участь в усіх процесах НТЗ, збирав тренерів, ділився з ними методичними секретами. Дуже важка втрата для нас…



Стосовно 2020 року – наразі у нас є 5 олімпійських ліцензій: Марина Бех-Романчук (довжина), Ольга Саладуха (потрійний), а також висотниці Юлія Левченко, Ярослава Магучіх та Ірина Геращенко. В Токіо ми плануємо повезти 10 спортсменів з групи стрибків. Основне завдання на рік – втримати ті високі показники, які я вище озвучив, і до яких ми довго йшли. Це і щодо реалізації потенціалу спортсменів на головних міжнародних змаганнях, забезпечення збірної команди, якість проведення НТЗ, покращення кваліфікації тренерів за допомогою семінарів. Всього цього нам вдалося досягти завдяки самовідданій праці спортсменів, тренерського складу і збірної, і особистих наставників, лікарям, масажистам, науковцям, фахівцям територіальним ФЛА, які допомагають нам на місцях. За що я всім дуже вдячний.