Ярослава Магучіх: «Їхала лише за перемогою у номінації «Олімпійська надія України»

9 березня у Києві відбулася щорічна церемонія нагородження «Герої спортивного року», яку організовує Національний олімпійський комітет України. 9 березня у Києві відбулася щорічна церемонія нагородження «Герої спортивного року», яку організовує Національний олімпійський комітет України. На перемогу у трьох номінаціях претендували легкоатлетки.

Призерка чемпіонату світу і чемпіонату Європи у приміщенні зі стрибків у довжину Марина Бех-Романчук ввійшла до трійки фіналісток у номінації «Сенсація року», а срібна медалістка чемпіонату світу і рекордсменка світу зі стрибків у висоту серед юніорок Ярослава Магучіх – до номінацій «Найкраща легкоатлетка року» й «Олімпійська надія України».

«Сенсацією року» було названо перемогу на чемпіонаті світу біатлоніста Дмитра Підручного, найкращою спортсменкою року визнано чемпіонку світу з дзюдо Дар’ю Білодід. А от у номінації «Олімпійська надія України» перемогу було присуджено Ярославі Магучіх.

Магучіх уже втретє претендувала на перемогу у номінації «Олімпійська надія України», проте два попередні роки виграти їй не вдавалося.

- Цього року я їхала лише за перемогою у цій номінації, - зізналася Ярослава Магучіх. – Два роки поспіль я приїжджала, але не отримувала нагороду. Дуже рада, що нарешті тримаю у руках і диплом, і спортивний «Оскар».

Ваші виступи у зимовому сезоні були блискучими. Але у 2019 році ви говорили про те, що змагатися взимку будете у тренувальному режимі. То плани все ж змінилися чи світовий рекорд у Львові був саме у тренувальному режимі?

Перед змаганнями у Львові ми місяць тренувалися вдома. У нас нарешті з’явилася така можливість взимку, адже у Дніпрі відкрили манеж і зробили яму для стрибків. Ми виходили на «Меморіал Олексія Дем’янюка» показувати гарний результат після тренувань.

Не можу сказати, що перші змагання були тренуванням. Але це були стрибки у задоволення. Коли я залишилася сама у секторі, тренер сказала: «Ти сама з собою. Це тепер точно про тебе, і ти маєш стрибати незалежно від того, є суперниці чи нема». Тоді я перемогла, вперше цього сезону побивши світовий юніорський рекорд у приміщенні. І після цього вже пішли інші результати.

Певно, саме після Львова ми почали планувати участь у чемпіонаті України у приміщенні, який мав стати відбірковим на чемпіонат світу. Коли з’являлося все більше новин про поширення коронавірусу у Китаї, ми не знали, відмінять чемпіонат світу чи ні. І коли повноцінно налаштувалися їхати і виступати у Нанкіні, його все ж відмінили. Спочатку засмутилися, але потім швидко змінили план підготовки і у мене несподівано з’явився вільний тиждень. Провела відпустку у Єгипті і дуже цьому рада. Коли сідала в літак, у голові були думки: «Вау! Я лечу відпочивати!!!»

У номінації «Зірка, яка сходить» переміг Олексій Середа, 13-річний стрибун у воду. Ви також ще досить юна і рано почали показувати високі результати. Дивлячись на таких дітей, з одного боку, захоплюєшся ними, адже це дійсно вундеркінди, а з іншого, є певні побоювання і занепокоєння, адже ми не знаємо, як насправді з ними працюють тренери. Ви неодноразово з теплотою пригадували свої перші роки в легкій атлетиці, тобто у вас і справді все було м’яко і позитивно?

Мені пощастило з Тетяною Володимирівною (Степанова, тренер Ярослави Магучіх – прим.авт.). Пощастило з тим, що вона по-трішечки довела мене до цього рівня. Зараз я ще виступаю серед юніорок, проте показую результати на дорослому світовому рівні. Але я теж завжди дивлюсь на таких маленьких спортсменів... До нас прийшла дівчина з гімнастики і коли вона розповідає про те, як у них було, я думаю про те, яка я щаслива, що прийшла у легку атлетику і потрапила у гарні руки. Бувають різні випадки, але це спорт. Можливо, у деяких видах і потрібна жорстка дисципліна...

У порівнянні з 2019 роком, а особливо з кваліфікацією на чемпіонаті світу, ви дуже змінилися. Це стосується не лише зовнішнього вигляду, а і вашого налаштування, чи не так?

У Досі я страшенно хвилювалася. І так, я раніше не фарбувалася, коли виходила у сектор. Навіть на фінал чемпіонату світу не хотіла цього робити, але отримала у подарунок косметику від спонсора і тренер порадила нею скористатися. І після цього я робила макіяж уже на кожний зимовий старт, але не такий яскравий, більш ніжний, нюдовий.

Після Дохи змінилася і моя поведінка у секторі: я стала спокійнішою, не так сильно нервуюсь. Під час виступів узимку, навіть коли поряд були сильні суперниці, спокійно лягала на свій матрац і ні про що не думала, лиш налаштовувалася на змагання.