#ЛамаємоСтереотипи з Аліною Шух: чемпіонка світу з творчої сім’ї

Зосереджена, зовні спокійна, відповідальна, організована і дуже серйозна. Зосереджена, зовні спокійна, відповідальна, організована і дуже серйозна. Часто саме таке враження під час змагань та інтерв’ю складається про Аліну Шух, рекордсменку світу U18 з п’ятиборства у приміщенні, чемпіонку світу з метання списа і переможницю командного чемпіонату Європи-2017 з багатоборства.

Може здатися, що Аліна завжди настільки серйозна, а все її життя займають спорт і навчання. Та варто бодай трішки довше поспілкуватися з нею, як всі стереотипи один за одним починають руйнуватися з небаченою швидкістю.

Безумовно, Аліна Шух організована, освічена і безмежно любить легку атлетику. Вона цілеспрямована і чітко знає, до чого йде. Проте водночас Аліна може бути легкою і веселою, вона вміє жартувати. Попри те, що їй, як багатоборці, часто доводиться працювати більше, ніж іншим, вона може настільки добре організувати себе, що у перервах між тренуваннями знаходить час на хобі, читання, вивчення двох іноземних мов і паралельне навчання у двох університетах.

- Спорту присвячена значна частина мого життя, але точно не все. Крім нього я встигаю зробити ще дуже багато речей. Мама інколи навіть сварить мене через те, що я не відпочиваю і завжди чимось займаюся, - розповідає Аліна Шух. – Постійно то малюю, то слухаю вебінари, то читаю… До того ж я навчаюся у двох університетах, тому це ще і постійна підготовка, сесії. Вдома спорт може бути, лише якщо це аналіз тренування або повторення техніки, а так це щось зовсім інше.

Інколи, маючи багато занять, людина не краде у себе вільний час, а навпаки, стає більш організованою і тим самим цей час звільняє, не гаючи його дарма. У вас теж так?

Завжди говорила про те, що спортсменам дуже пощастило, адже завдяки зборам у нас купа часу. Та потім почала чути протилежне: «У нас немає часу. Все, що ми встигаємо між тренуваннями, це поспати».

Можливо, у мене є час, оскільки я не сплю вдень (що не дуже добре), але коли я на зборах і у мене навіть три тренування на день, все одно встигаю робити все, що запланувала, і навіть більше. Ще і на відпочинок час лишається. У вихідний інколи вже не знаю, що робити, тому доводиться писати списки, щоб тільки не сидіти, склавши руки. Але я у жодному разі не вихваляюся цим. Швидше, навпаки, це моя велика проблема.

У яких саме університетах ви навчаєтеся?

Одночасно можна навчатися лише на одному стаціонарі, у мене це Національний університет фізичного виховання і спорту України. Розуміла, що потрібно віддати данину професії, тому обрала його. (посміхається) У мене була база, я два роки навчалася у броварському спортінтернаті. Але хотілося, щоб була ще і вища освіта.

Проте я дуже хотіла навчатися ще десь. Довго перебирала різні професії, доки не зупинилася на маркетингу. У сьогоднішньому світі він дуже важливий, адже незалежно від того, чим ти займаєшся, це потрібно вміти просувати.

Маркетинг для мене цікавий ще й тому, що я хочу розвивати спорт. Звісно, це дуже далекі плани на майбутнє, вже після закінчення кар’єри, але хочу зробити легку атлетику більш впізнаваною. Бо в Україні, якщо ти не олімпійський чемпіон, тебе взагалі ніхто не знає. Навіть олімпійських чемпіонів не завжди знають. А для того, щоб це розвивати, потрібно бути кваліфікованим спеціалістом і мати хорошу команду професіоналів. А ще для того, щоб це вдалося, потрібно також бути успішною спортсменкою, їздити на змагання, заводити знайомства і розширювати базу контактів. Поки що це все мрії, але я вже роблю маленький крок у цьому напрямку.

Маркетинг я вивчаю заочно у Київському національному торговельно-економічному університеті. Знаєте, я ніби все життя навчалася на заочному відділенні, адже часто була на зборах. І це саме мій варіант. Для мене набагато простіше навчатися самій і лиш чотири тижні на рік приходити, аби здати сесію.



Ви дуже гарно малюєте. Це було вашим першим хобі чи до нього займалися ще чимось?

Завжди любила щось робити руками. Це була моя слабкість. Збирала різні ниточки, голочки, палички, прищепки – і потім перетворювала це на якийсь виріб. Обожнювала робити різноманітні органайзери. Але при цьому ніколи не задумувалася про кінцевий результат, мене більше цікавив сам процес. І з малюванням було так само.

Малювала завжди у школі, коли було нудно на уроках. У мене не стільки записів, скільки малюнків у більшості зошитів. Як вчителі реагували? Намагалася їм не показувати. А якщо дуже швидко потрібно було все ж це зробити, так само швидко замальовувала коректором. Це мало жахливий вигляд! Або показувала вже з малюнками. При тому, що я закінчила школу відмінницею, за ведення зошитів у мене завжди було не більше шістки.

Так, «у зошитах», я малювала, доки не дійшла до портретів. Навіть не пригадаю, з чого все почалося. Згодом однокласники просили намалювати їх, і я робила це за шоколадки.

Це завжди був простий олівець, і це зручно, адже крім нього, гумки і паперу нічого не потрібно. Кілька разів пробувала малювати кольоровими олівцями, але у мене взагалі не виходило.

З кольором не вдавалося подружитися, аж доки мені не подарували картину, яку потрібно розфарбовувати за номерами. Розмальовувати взагалі-то не люблю, для мене це нудно. Але з тією розмальовкою у наборі йшли фарби, які у мене потім залишилися і я спробувала щось намалювати ними. Так поступово «зістрибнула» з портретів і повністю змінила простий олівець на фарби.

Я багато малювала, а потім і в’язала іграшки на подарунки. І такі подарунки – найкращі. Скільки людей від мене їх не отримували, всі були їм дуже раді.

Після того, як перестали малювати портрети, якою стала тематика ваших робіт – як у картинах, так і зараз в іграшках?

Малюнки були різні. Що хотілося, те і малювала. Це були і пейзажі, і натюрморти інколи, і ті ж портрети, і тварини. Дуже добре малюється їжа, особливо різноманітні ягоди. А от у в’язанні це, в основному, іграшки-тварини. Ще були шкарпетки для мами. А от одяг… Можливо через те, що не люблю носити в’язаний одяг, не люблю його і в’язати.

А комікси були серед ваших робіт до того, які пару тижнів тому з’явилася перша історія в Instagram?

Взагалі ніколи їх не малювала! Це перший. Зображувати життя у коміксах мені запропонував Юрій Шаповалов (радник ФЛАУ з питань маркетингу, засновник і директор компанії Podium Sport Marketing Group – прим.авт.). Перше, про що тоді подумала, що не вмію цього робити, до того ж давно не малювала. Але вирішила спробувати.

Спочатку дуже сильно бісилася, оскільки у мене нічого не виходило, я не знала, як це робити, як зобразити емоції, пози, у мене величезні проблеми з перспективою. Але потихеньку з’явився один комікс, другий, зараз уже третій малюю – і мені подобається! Зрозуміло, що перший млинець нанівець, але якщо навчуся робити правильніші пози, малювати перспективи, з цього може вийти щось цікаве.

Як часто плануєте публікувати такі історії і про що вони будуть?

Щодо періодичності поки що складно сказати. Зараз є натхнення, до того ж карантин, тому можу малювати щотижня, не поспішаючи. Далі, можливо, не завжди зможу це робити, зокрема через брак часу і відсутність ідеї. До того ж будуть сесії в університетах. Тому щось чітко спланувати поки складно.

А що зображуватиму? Смішні ситуації на тренуваннях у житті спортсменів, якісь спогади й історії з моїх поїздок. Думаю, поки зупинитися на коміксах на одну сторіночку, а далі подивимося. Тут є стільки можливостей! Ці історії можна буде навіть у мультики перевести, до того ж це те, чим цікавиться мій брат, і він міг би цим зайнятися.

Аліно, у вас у сім’ї всі такі творчі? Нещодавно в Instagram ви публікували 3D картинку, намальовану вашим братом Іллею. Ваша старша сестра Уляна пише вірші. Які ще творчі таємниці є у сім’ї Шух?

Я взагалі люблю поезію, багато читала, але Уляна – моя улюблена поетеса. Зараз вона це закинула, чому я не дуже рада, адже вона пише дуже гарно. Так, як вона завертає думки, мабуть, не може ніхто у цьому світі.

А брат у мене теж унікум. Зараз він заглибився у діджитал-простір. У нас є приставка і спеціальна програма для створення різних проектів – від картин до ігор. Коли дивлюсь на те, що він у ній робить, у мене слів немає! Та картинка – найменше, що він може. У тій програмі він може створити абсолютно все. Малює мультики, комікси. Ми дійсно талановита у творчому плані сім’я. При чому мама завжди казала, що не вміє малювати, а от тато робить це класно. Мабуть, у цьому плані ми всі в нього.

На тій намальованій вашим братом картинці в Instagram зображені ви?

Я йому саме розповідала про комікс, який збиралася малювати. Вдвох збирали різні ідеї. І я запропонувала уявити картинку, на якій стоїть дівчина, їй в обличчя дує вітерець, наступний кадр – вона у масці, далі – у кімнаті, ще далі – на неї світить лампа і дує вентилятор. Карантин. А Ілля і каже: «Давай я це зроблю». І за півдня все сам намалював. Кого саме він мав на увазі, не знаю, але цілком можливо, що мене.

Ви всі самоучки? Навіть у школі мистецтв не навчалися?

Ні, всі самоучки. Уляна писала з дитинства. Коли їй було п’ять чи шість років, її вірш надрукували у дитячому журналі. У неї талант. Іллюша теж сам вчиться. Та і я сама. Для мене важливі набори в стилі «Зроби сам». Був час, коли захоплювалася бісером – плела іграшки й архітектуру, не браслетики. Мені теж якось подарували набор, я не була у захваті, робила через силу, але потім сама почала купувати бісер і плести.

Так само з іграшками. Уляні подарували в’язану іграшку у коробочці. Гарну-гарну і сто відсотків дуже дорогу. Я подивилася, як зв’язано, і думаю: «Це ж не повинно бути дуже складно». Пішла у магазин, купила набор зі схожою технікою в’язання, але досить примітивний. У ньому були гачок і нитки, навіть без особливих інструкцій. Знайшла уроки в Інтернеті і почала в’язати. Так поступово з кожною новою іграшкою чомусь вчуся.

Враховуючи те, що ви малюєте і фантазія у вас досить добре розвинена, інколи вигадуєте іграшки самі чи все ж більше користуєтеся наборами і схемами?

Здебільшого по схемам. Зараз я на стадії збільшення їхньої складності. Спочатку були кружечки і кубики, а зараз це вже незвичні форми. Але я вже розумію принцип в’язання, навіть сама зв’язала половинку бджілки, вона у мене асоціюється з багатоборцями, але потім закинула. Тобто вже можу зв’язати і сама, але ще на стадії схем.

Скільки часу займає в’язання іграшки і як часто ви це робите?

Роблю це між тренуваннями і навчанням. Можу в’язати одну іграшку впродовж трьох зборів, а можу зробити це за кілька днів. Залежить від складності. Буває, що іграшка дуже подобається, я чекаю, коли повернуся додому і почну в’язати знову. Тоді можу вкластися у два тижні, навіть якщо вона велика. Маленькі, такі як брелок, можна і за день зробити.

Є робота, яка була вашим найбільшим викликом і гордістю?

Було багато великих іграшок, висотою, як рука від кулака до ліктя, які я довго в’язала, і щоразу, коли на них дивлюся, мене охоплює гордість. Але якось в’язала велику плюшеву панду і у мене заплуталися нитки. При чому настільки сильно, що я довше їх розплутувала, ніж в’язала. Спочатку хотіла закинути все, при тому що половина іграшки була готова, але все ж зібралася, дні три їх розплутувала і таки доробила почате. Це, певно, перемога з перемог.

А ви взагалі можете психувати. Під час змагань ви здаєтеся спокійною, зосередженою, але розплутуючи нитки, вдавалося зберігати цей спокій?

Коли в’яжу, не психую. Навіть коли розплутую нитки. Але взагалі, попсихувати люблю, особливо на тренуваннях. Це для мене не складно.

Уявімо, що ви виготовляєте іграшки для продажу. Ваша аудиторія дитяча чи вона може бути ширшою?

Я, до речі, якось рахувала і зрозуміла, що не змогла б цим заробляти. Навіть якщо в’язати великі іграшки, які можуть продаватися по 1000-1500 гривень, це все одно витрати на нитки, плюс час. Навіть якби я в’язала цілу ніч, не уявляю, як могла б на цьому заробляти. Певно, для цього потрібно займатися виключно в’язанням або мати колектив.

Проте якщо таке все ж уявити, то аудиторія могла б бути досить широкою. Іграшки можуть бути сувенірами, навіть схожими на тих, кому вони призначаються. Якось я подарувала подрузі милого кролика, оскільки вона була схожа на нього. Іграшки можуть бути будь-якої форми і розміру. Якби мова йшла про заробіток, вони були б брендовані моїм іменем, а отже, їх можна було б продавати взагалі будь-якій людині. А вже те, що ця людина робить з іграшкою, ставить на полицю чи віддає гратися дитині, це її вибір.

Часто організовують благодійні і не лише акції та ярмарки, на яких продаються власноруч виготовлені речі, зокрема й іграшки. Ніколи не брали у них участь?

Думала про те, щоб взяти участь, і навіть цікавилася умовами. Але я хотіла віддати іграшки на продаж, а там потрібно було робити власний стенд і стояти весь день. У мене не було стільки часу, тому до участі справа поки що так і не дійшла.

Серед ваших захоплень є і вивчення іноземних мов. До англійською додалася ще якась?

Зараз вчу ще іспанську. Після минулорічної поїздки у цю країну, я закохалася у неї і вирішила вивчити мову.

Англійська потрібна. Завжди це знала, у школі намагалася її вчити, влітку читала книжки. Але у мене був рівень звичайної учениці. До того ж це був найстрашніший предмет для мене. Річ у тім, що вчителька вирішила, що я добре знаю англійську і так до мене і ставилася, тому я частенько не ходила на уроки, щоб не розвіювати її уявлення про мене. Тож до 11 класу я не надто володіла цією мовою, але добре пам’ятаю переломний момент.

Коли вперше поїхала на юнацький чемпіонат світу, у Колумбію, стала там третьою. Пам’ятаю, як ми після фінішу йшли через мікст-зону, у всіх спортсменок брали інтерв’ю, одна дівчина зупиниться, інша, а я все йду цією змійкою, йду, раз – і вийшла. Ніхто у мене не взяв інтерв’ю через мовний бар’єр. Там всі журналісти були англомовними, одні мене запитали, чи я говорю англійською, я відповіла: «Ні». Так і пройшла повз усіх. І мене це так зачепило! Після цього дуже серйозно почала її вивчати.

Десь місяці через два після такого посиленого навчання, пересилювання себе, мені почало подобатися. Думаю, всі, хто вчить мову, досягають стадії, коли кожне нове слово – це так круто, коли тобі дійсно подобається дізнаватися більше. Тому тепер обов’язково щодня виділяю час і попри тренування й інші заняття вчу англійську й іспанську.

Минулого року ви з сестрою їздили у Португалію на серфінг. Як часто подорожуєте і наскільки цікаво вам було зануритися саме у ту тусовку, адже світ серфінгу – це зовсім інша, відмінна від легкоатлетичної реальність?

Поки я спортсменка, час не надто дозволяє мандрувати, але бути звичайними туристами мені і не подобається. У 2017 році під час туру Європою ми з Уляною саме у такій ролі і були. Є країна, місто, список визначних пам’яток – і погнали. Тоді у мене часто виникала думка про те, що я взагалі тут забула і навіщо це роблю? Так, гарна архітектура, цікава історія, але все одно потім усе злилося в одну велику картинку і я навіть мало що з того пам’ятаю. Чим краще їздити на змагання і збори, так це тим, що у тебе є мета, і плюс до неї ти відвідуєш якісь визначні пам’ятки. Це дійсно круто. З серфінгом була схожа історія. Метою було навчитися кататися і разом з тим помандрувати та спробувати щось інше.

Цю поїздку ми планували десь за півроку. Я хотіла виступити на чемпіонаті світу у Досі і відразу поїхати у Португалію. Але на чемпіонат я так і не потрапила, ще і проблеми зі здоров’ям були. Я жахливо засмутилася, але поїздку вирішили не відміняти. І це, мабуть, були найяскравіші враження у моєму житті. Ми довго планували перельоти, щоб було дешевше і при цьому охопити більше країн і міст. Так побували у Барселоні, Мадриді, кількох португальських містах. Відвідали кориду.

Серфінг – це взагалі щось неймовірне. Коли спробувала стати на дошку, була у захваті. І самі серфери – окрема когорта людей, вони дуже цікаві. Ми саме потрапили на чемпіонат світу, подивилися його, вже знали всіх головних претендентів на Олімпійські ігри... Було дуже круто. Це був неймовірний емоційний підйом. Я на два тижні повністю відійшла від легкої атлетики і, повернувшись, ніби заново народилася.

Наскільки для вас важливо і цікаво знайомитися, спілкуватися зі спортсменами з інших видів і через них, можливо, навіть відкривати нові грані себе?

Я взагалі обожнюю знайомитися з людьми з інших професій та інших видів спорту, спілкуватися з ними. Це класно, але водночас складно для мене. Якби я була сміливішою і активнішою у соціальному плані, не таким інтровертом, то знайомилася б з усіма, з ким могла. Це дійсно дуже важливо і цікаво. Думаю, зараз усі розуміють, наскільки зв’язки допомагають. Чим більше знайомих, тим успішніший ти у житті. Але слова словами, а поки я не дуже цього дотримуюсь. Текст: Ольга Ніколаєнко Фото: (с) Дмитро Вакулка та з особистого архіву Аліни Шух