Юрій Тумасов. Післяолімпійська хроніка подій: на піку слави і на краю прірви

Ми вже публікували спогади першого президента ФЛАУ Юрія Микитовича Тумасова про виступ наших легкоатлетів на перших в історії Незалежної України літніх Олімпійських іграх в Атланті (з ними можна ознайомитися за наступними посиланнями: перша, друга, третя, четверта частини). Ми вже публікували спогади першого президента ФЛАУ Юрія Микитовича Тумасова про виступ наших легкоатлетів на перших в історії Незалежної України літніх Олімпійських іграх в Атланті (з ними можна ознайомитися за наступними посиланнями: перша, друга, третя, четверта частини). А зараз керманич вітчизняної Королеви спорту 1991-1996 років – про події, які відбувалися після повернення нашої команди з-за океану.

На Олімпійських іграх в Атланті змагання з легкої атлетики проводилися з 19 липня по 4 серпня. У змаганнях взяло участь 196 команд з кількістю учасників більше двох тисяч чоловік. Україна, яка вперше брала участь незалежною командою, посіла 7 місце, завоювавши одну золоту та три бронзові медалі, а також посіла три четвертих, одне п"яте і одне шосте місця. У фінальних змаганнях (1-8 місце) взяло участь 14 осіб, в основних (1-12 місце) - 24 спортсмена, що склало 53,3% від чисельного складу команди. На сьогодні це найкращий показник результативності участі легкоатлетів на Іграх Олімпіад.

Виступ на Олімпіаді був великим успіхом злагодженої роботи всіх фахівців легкоатлетичного спорту територіальних, відомчих організацій України та Федерації в Олімпійському циклі 1993-1996 років. Цьому значно допоміг добре продуманий процес підготовки спортсменів на місцях і на централізованих зборах. Зокрема виїзд провідних спортсменів на навчально-тренувальний збір в 1995 році до Керолтону (в 70 км від Атланти), вирішення питання виїзду делегації фахівців до Атланти, їх розміщення в Керолтоні та можливість працювати із учнями в Атланті, включаючи розминку перед виходом вихованців на центральну арену стадіону і, нарешті, можливість знаходження тренерів під час змагань на стадіоні, завдяки запрошеннями, які я щоранку добував у штабі української делегації.

Ми були лідерами серед 24 команд України з видів спорту, що брали участь в Іграх. Тож розраховували у подальшому на підтримку керівництва при вирішенні питань розвитку масового дитячого спорту, підготовки резерву та лідерів команди у наступному олімпійському циклі.

Після приїзду до Києва ми займалися робочими питаннями. Був прийом у Президента України, де Леонід Кучма в урочистій обстановці вручив державні нагороди за успішний виступ на Олімпіаді. Серед відзначених легкоатлетів були чотири спортсмена (Інеса Кравець, Інга Бабакова, Олександр Багач, Олександр Крикун) і три особистих тренера (Сергій Бабаков, Микола Кушнір, Анатолій Тихомиров). Зі співробітників відділу легкої атлетики та Федерації Валерій Борзов представив до нагородження тільки друга сім"ї – Валерія Александрова, який працював у відділі три роки. Усі інші співробітники, включаючи лікарів і масажистів, які працювали зі збірною командою десятки років і несли на своїх плечах багаторічний тягар її якісної підготовки та забезпечували успішну роботу ФЛАУ, що виконувалася на громадських засадах, до списків нагороджуваних не потрапили. У таку мить раптом пригадуєш мудрість часів перебудови: «Хто кому Рабінович?»

Таке неуважне ставлення керівника галузі до легкої атлетики незабаром прояснилося. Таємниця завжди рано чи пізно розкривається. Тож жага стати президентом ФЛАУ і привласнити плоди, що їх виростили вітчизняні «мічурінці», проявилися швидко, не стримувані будь-якими моральними принципами. Навіть те, що Валерій Борзов обіймав посаду голови Держкомспорту і був президентом НОК України, не завадило цьому, а перетворилося на важелі тиску на територіальні фізкультурно-спортивні підрозділи України.

За тиждень після прийому у Президента України Валерій Борзов ліквідував відділ легкої атлетики, який вірою і правдою захищав його інтереси, був на вістрі всіх гострих моментів, що виникали на різних етапах його роботи керівника в стінах організації. Він був своєрідним лакмусовим папірцем у поширенні закулісної громадської думки, яка завжди “дарувала” багато несподіванок.

Мені здавалося, що ми, легкоатлети, були як єдине ціле. А втім, і серед апостолів Ісуса Христа був... Час і кар"єрне зростання змінює людей. Так і сталося. Можна було послатися на реорганізацію, але він залишався керівником після блискучого виступу України в Атланті і був нагороджений почесним знаком Президента України. Штатний розклад був у його руках. Він формував управління і відділи, підбирав собі співробітників, хотів позбутися тих, хто про нього багато знав, розумівся у розвитку галузі, говорив йому правду в очі. А для цього треба було з висоти займаних крісел вилити відро бруду на всю вітчизняну легку атлетику, свідомо піти на розвал Федерації. І совість йому це дозволила. Він, як легкоатлет, не мав мужності зустрітися віч-на-віч зі співробітниками відділу, щоб принаймні розповісти про своє нове бачення та перспективи управління легкою атлетикою в країні. Виникає питання: а що він взагалі знав про роботу організації? Тільки те, що міг винести з позиції титулованого спортсмена, що перебуває в ореолі слави!?

Пройшовши короткострокове стажування в Центральному апараті комсомолу та Держкомспорті України, він не перейняв досвід роботи попередників. Не знаючи системи управління і не розуміючи перспектив розвитку очолив галузь. Після успішного виступу України на Олімпіаді-96 його на деякий час залишили на посаді. Однак спортивний імідж без кваліфікованих виконавців і зрозумілих перспектив розвитку не дав очікуваних результатів.

Людські долі співробітників його не цікавили, а відділ, який підпорядковувався безпосередньо вірному йому заступнику по спорту - заважав. Немає відділу - немає людей. Формувати новий підрозділ на базі провідного відділу легкої атлетики до планів цього керівника не входило. Треба було все розчинити, знищити і забути, що Федерація була нагороджена в 1994 році прапором МОК та єдина отримала привітання від Президента МОК Хуана Антоніо Самаранча в 1993 році за успішний виступ на чемпіонаті світу в Штутгарті. Що була лідером в Україні у розвитку масового спорту, олімпійського руху та спорту вищих досягнень.





Я пишаюся, що в першій десятці «Заслужених майстрів спорту України» (звання було затверджено в 1994 році) було п"ять легкоатлетів, а посвідчення під №1 було вручено Сергію Бубці, тодішньому лідеру світового легкоатлетичного спорту. На мою думку, він очолює рейтинг кращих легкоатлетів України і зараз, разом із Володимиром Голубничим, Ольгою Бризгіною, Миколою Авіловим, Валерієм Борзовим, Анатолієм Бондарчуком, Вірою Крепкіною, Віктором Цибуленком, Володимиром Ященком. До цього можна додати, що Голубничий і Бубка займають почесне місце в Залі слави ІААФ, який було відкрито у 2012 році до 100-річчя ІААФ. Серед перших дванадцяти видатних легкоатлетів світу були наші українські спортсмени.

Не легкоатлет, а мудра людина

Легка атлетика завжди була в центрі уваги усіх керівників галузі фізичної культури і спорту України через доступність, масовість, медалемісткість,

високі спортивні результати атлетів на змаганнях різного рівня, значний професіоналізм тренерів, керівників легкоатлетичного спорту та працівників Федерації.

Особливо багато зробив для розвитку нашого виду спорту великий реформатор – Михайло Макарович Бака, доктор педагогічних наук, професор, мудра і розумна людина, який із гідністю та повагою ставився до кожного співробітника. Він не був «підсаджений», а роботу галузі знав із середини, тому що пройшов по сходинках трудової діяльності від рядового вчителя до голови Держкомспорту України, депутата Верховної Ради України. За час роботи у Держкомспорті він підібрав колектив ініціативних, грамотних, професійно підготовлених фахівців.

Коли під тиском пішов на пенсію, він порадив своєму наступникові берегти кращий потенціал співробітників, не тримати будь-яких образ за минуле, і далі розвивати все корисне, що вже досягнуте в галузі.

На згадку про нього залишилися будівля Держкомспорту, готель «Спорт», кращі спортивні споруди, Музей спортивної слави. Не кажучи вже про досягнення спортсменів на Всесоюзних та міжнародних аренах, яким він приділяв велику увагу, створена Асоціація ветеранів спорту України.

Глибоко розуміючи роль легкої атлетики він вирішив питання про 26 ставок “держ-тренер” для 18 обласних центрів України і Спорткомітету України. Було затверджено навіть Управління легкої атлетики, організована Республіканська ШВСМ, в якій під керівництвом видатних тренерів вдосконалювали майстерність кращі легкоатлети України.

Зі звільненням Баки в організації Держкомспорту, як на картинах Івана Айвазовського, хвилі “перебудови” одна за одною почали змивати поодинці, а то й групами ініціативних, професійно підготовлених і грамотних співробітників, які вміли працювати, знали, як і що треба робити, але мали гідність, щоб відстоювати свою думку: Ю.В. Горський, П.Ф. Савицький, В.І. Стерлік, В.В. Барабаш, Л.А. Пустовойтов, В.П. Бачигін, М.С. Приймак, Я.Е. Бялковський, П.І. Погиба, Ю.М. Плугін, М.О.Марценюк, Ю.В. Рукин, Ф.М. Кадисов Г.І. Ярошенко, Б. Юмашев, Г. Ріндіч, І. Єфремов, В. Похиль, Н. Татаровський, В. Лепеха. Одні пішли під приводом виходу на пенсію, інші були змушені шукати роботу деінде.

Наведу один випадок із мого життя, що підтверджує великі людські якості М.М. Баки. В актовому залі Держкомспорту зібралася фізкультурно-спортивна громадськість міста та керівники республіканських фізкультурно-спортивних товариств із метою висунення кандидатури на вибори кандидата в депутати Верховної Ради СРСР. М.М. Бака вже був депутатом Верховної Ради УРСР і багато виступаючих у залі називали його ім"я. Треба зауважити, що його в той час у залі не було. Я піднявся і запропонував кандидатуру заступника голови - В. Борзова. Присутні в залі насторожилися. В цей час зайшов М.М. Бака і сів у залі разом з усіма. Ведучий, член виборчкому м. Києва, запропонував мені повторити сказане. Я в його присутності повторив із поясненнями причин: мовляв, В. Борзов - молодий, перспективний амбітний керівник, його добре знають за великі досягнення в спорті, його спортивними здобутками пишається населення країни, молодь намагається наслідувати його у спорті, а його успішні виступи на міжнародних аренах сприяли підняттю іміджу країни. Зал вщухнув, але за деякий час почалося обговорення. І тут піднявся М.М. Бака і сам запропонував зняти свою кандидатуру з голосування, мотивуючи це своєю великою зайнятістю.

Так В. Борзов став кандидатом на внесення до списків на обрання в народні депутати Верховної Ради СРСР, а я - його довіреною особою. На виборах на окрузі він посів друге місце і це було добре, враховуючи, що ми були новачками у передвиборній компанії, не мали досвіду роботи із виборцями та фінансової підтримки.

Минуло багато років, у колі друзів ми іноді згадуємо ставлення М.М. Баки до людей і конкретно до легкої атлетики та порівнюємо із справами його наступника. Одного разу Михайло Макарович на нараді сказав: “Треба вчитися з розумом працювати із усіма співробітниками, не називати їх ніколи підлеглими, вміти робити тим, у кого є хороші результати, бодай малі подарунки”.

Подарунок з отрутою

Саме такий подарунок ми отримали за багаторічну сумлінну працю та великі досягнення на всесоюзних, міжнародних спортивних аренах та Олімпійських іграх. Статистика переконує, що ми були кращими і залишаємося ними по сьогоднішній день, навіть через багато років.

У мене і Данила Городецького (професійний працівник, чудовий організатор і бездоганний виконавець. Людина на яку завжди можна було покластися. Для нього не було слова «ні», він завжди знаходив можливість виконати поставлені завдання,) до виходу на пенсію залишилося якихось півроку.

У такій ситуації звільнення з роботи без будь якої пропозиції для відповідної “доробки стажу” - було прийомом “нижче пояса” і, як у кінофільмах із бойовиками, ще для вірності - ударом по голові. Він, бідолаха, не витримав цього від людини, яку знав понад двадцять років, із часів потрапляння Борзова-юнака до складу збірної команди України. Через це звільнення наразився на мікро-інсульт. Був врятований дружиною – Мірою Михайлівною, яка довгі роки працювала в бригаді великого кардіохірурга М.М. Амосова. Однак наслідки хвороби були погані.

Далі, вдамся до мови шахістів, наступним ходом «гросмейстера» була атака на «королеву спорту».

Полюби себе улюбленого

Працюючи на державній службі, обіймаючи високу посаду В. Борзов порушив Закон СРСР від 09.10.1990 року № 1708-1 «Про громадські об"єднання» за яким ми тоді жили (стаття 5), а зараз - Закон України «Про Громадські об"єднання» від 22.06.2012 року № 5026-XI із змінами 26.11.2015 року, який підтверджує вище сказане. Стаття 22 «Втручання ОРГАНІВ державної влади... їх посадових та службових осіб у діяльність Громадських об"єднань ... не допускається». Але виявляється, що і Закон можна порушувати для «себе коханого» і можна знищити все раніше створене та передове, якщо дуже хочеться до своїх посад - голови (міністра) Держкомспорту та президента НОК України додати у візитці значущі слова - президент ФЛАУ.

9 вересня В.Борзов наказав заступникові голови - Миколі Костенку (людина доброї душі і гідних людських якостей, яка перебувала у повній залежності від В. Борзова) без будь-якої попередньої розмови викликати усіх членів виконкому ФЛАУ до зали засідань колегії (сила, офіціоз... зал бачив і чув багато, але...).

В. Борзов разом із М. Костенком (обидва - легкоатлети) сіли за стіл президії і перший з них, не встигши привітатися, на одному видиху вилив відро бруду на Федерацію та оголосив про її нелегітимність. Запропонував у найстисліші терміни провести звітно-виборну конференцію. Хоча на президії, що відбулася в червні 1996 року, було прийнято рішення про проведення такої конференції 23 листопада. Борзов, як почесний президент Федерації, знав про це.

При проголошенні образливих слів на адресу Федерації, я сів за стіл президії, поклав плейєр і включив його для запису цієї “історичної” промови. На що він, спохмурнівши, із суто спринтерською реакцією, миттєво забрав його. Пізніше стало зрозуміло, що це таки був справжній старт на розвал легкоатлетичного спорту і Федерації.

Це підтвердилося на Олімпіаді в Сіднеї 2000 року, де легкоатлетична команда за чисельністю більша на 22 людини (57) ніж в Атланті (35), через безграмотне керівництво у підготовці до змагань, виступила провально. За дві бронзові медалі, далеке місце в командному заліку отримала при підведенні підсумків оцінку «незадовільно». Напередодні Олімпіади В. Борзов в «Урядовому кур"єрі» проінформував громадськість, що знайдений ними індивідуально-груповий метод підготовки себе виправдовує, тож і результати мають бути добрими.

Пафосні слова і результати роботи не відповідали дійсності. Більше 10 років легка атлетика була сама по собі при хорошому фінансуванні, а через безперервні зміни керівництва у Міністерстві - залишалася безконтрольною.

У 2012 році на звітно-виборній конференції ФЛАУ делегати її роботу визнали незадовільною, та ще з неприємним “душком” порушень при підготовці та забезпеченні членів Олімпійської команди перед Олімпіадою в Лондоні. Запис проведення наради – рейдерське захоплення Федерації посадовими особами силовим методом із порушенням Закону «Про Громадські об"єднання» (Кодекс адміністративного судочинства. Кримінально-процесуальний кодекс України) – залишився в моєму архіві, бо було включено ще один плейєр.

Бог нагородив В. Борзова великими фізичними здібностями. Ще і наполегливі тренування дозволили йому стати світовим лідером у спринтерському бігу, кумиром молоді. Йому довіряли найвищі посади, але керівником він був посереднім. У Верховній Раді колишня бігова підготовка допомогла йому поміняти декілька політичних партій. Слова Президента Леоніда Кучми: «Деякі дуже довго почивали на лаврах після Атланти» та відкритий лист, опублікований у «Спортивній газеті» 01.12.2000 року («Валерій Борзов, наберіться мужності і красиво підіть») є оцінкою його керівної роботи.

В історії Греції є один негативний герой Герострат, який, щоб прославиться на віки, спалив храм Артеміди. Про найбільше архітектурне творіння світу говорять і зараз. Без порівнянь, але Федерація легкої атлетики Незалежної Україні була: 1. однією із перших українських федерацій, визнаною в системі громадських об"єднань світу; 2. співзасновником НОК України, де В. Борзов, за нашою пропозицією, був обраний президентом, що дозволило йому стати у 1994 році членом МОК. ФЛАУ мало всі юридичні права, була зареєстрована в Мін"юсті України.















3. У нас були: - успішні виступи спортсменів в індивідуальних і командних змаганнях на чемпіонатах і Кубках Європи, світу та Олімпійських іграх (1988, 1992, 1996 роках);















- на честь Інеси Кравець, першої серед українських спортсменів, було піднято прапор і пролунав гімн України на чемпіонаті світу (11 березня 1993 в Торонто);















- підписані взаємовигідні договори з іноземними та українськими фірмами щодо придбання обладнання, інвентарю, екіпіровки спортсменів;















- вибудовані хороші ділові взаємини з ІААФ, ЄАА і багатьма міжнародними федераціями. 4. ми вирішили питання: про випуск науково-методичного журналу «Легка атлетика» у 1993-1996 роках. (Редактор на громадських засадах - Людмила Миколаївна Радченко, фіналістка Олімпіади-60 зі стрибків у довжину, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Велика розумниця, професійний журналіст, майстер «пера», людина, яка досконало знала легкоатлетичний спорт).















Було налагоджено випуск друкованих:















- щорічних статистичних збірників про здобутки спортсменів і найкращих спортсменів в історії легкоатлетичного спорту в Україні.















- правил змагань відповідно до вимог міжнародної Федерації і класифікації про присвоєння розрядів і звань.















- інформаційних бюлетенів для територіальних організацій, ДСО та відомств.

















- методичних посібників. Усе це було організовано за фінансової підтримки та допомоги спонсорів. Зокрема, президента українсько-канадського підприємства «Кобза» пана Миколи Мороза, Олександра Шкурупія (МП «Куля»), Ігоря Сотуленка ( «Мазда-Моторс Україна»), спортивного клубу імені Сергія Бубки. 5. У нас була тісна співпраця із засобами масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення), союзом художників. Кореспонденти мас-медіа завжди були бажаними гостями на змаганнях, нарадах і засіданнях Федерації. Було написано гімн Федерації і десятки пісень про легку атлетику (автор Володимир Ярцев), створено короткометражний фільм (автор Юхим Шарпанский), написано три картини маслом – стрибок з жердиною С. Бубки. Численні статті і репортажі про змагання, тренерів, спортсменів, організовані трансляції із чемпіонатів світу (Штутгарт, Гетеборг), а вчасна реклама сприяла розвитку Королеви спорту. 6. Ми перші в Україні серед видів спорту провели європейський семінар для тренерів та керівників європейських Федерацій за участю найкращих фахівців Європи із синхронним перекладом англійською, німецькою та французькою мовами. Після закінчення семінару було видано збірник статей англійською мовою. Обов"язковою роботою ФЛАУ було проведення щорічних республіканських науково-методичних конференцій для тренерів і керівників обласних і республіканських організацій, ДСО та відомств. 7. За ініціативи ФЛАУ було створено Асоціацію ветеранів легкої атлетики, Асоціацію ультрамарафонського бігу. Федерація надавала допомогу в проведенні вищезгаданим асоціаціям всеукраїнських заходів, зокрема пробігам - Київ-Афіни (Греція), Київ-Вальядолід (Іспанія); долучалася до відряджень спортсменів-ветеранів на чемпіонати світу, Європи та матчеві зустрічі серед країн СНД. 8. Організували: - Матчеві зустрічі з Англією, Росією, Білоруссю, Польщею, Румунією, Францією, Італією, Німеччиною, Угорщиною, Туреччиною. - Виїзд фахівців на ЧЄ та ЧС (Фінляндія, Швеція, Німеччина, Угорщина), на Олімпійські ігри (Барселона 1992 року, Атланта 1996 року). - НТЗ та змагання, зокрема й такі, що мали політичне забарвлення (півмарафон на Хрещатику у Києві, Чорнобильські старти, присвячені Незалежності України та Чорнобильській трагедії). Ці змагання – єдині зі спортивних заходів усіх федерацій з видів спорту увійшли до плану заходів Кабінету Міністрів України. Ще були Олімпійські тижні бігу, Дні Світової легкої атлетики, що проводилися за підтримки світових фірм Адідас, Асікс, Рібок, Нордік. - За ініціативи міжнародних легкоатлетичний федерацій (ІААФ, ЄАА) ми проводили Всеукраїнські змагання разом з Паралімпійським комітетом України (В. Сушкевич). 9. Були вирішені питання: - Фінансової підтримки спортсменів під час підготовки до Ігор в Атланті (1995-1996 роки) і нагородження Інеси Кравець та Олександра Багача автомобілями «Мазда» - моїм учнем у КІНХу Ігорем Сотуленком (генеральний директор міжнародної фірми «Мазда-Моторс Україна»), що викликало негативну реакцію та заздрість у деяких особистостей. - Придбання офісної комп"ютерної техніки, обладнання та інвентаря для спортсменів, фотофінішу для проведення змагань (яким, до речі, користувалися й інші види спорту). - Розробка та виготовлення для навчально-тренувальних занять: фібергласових жердин у місті Бучанка, Київської області у філії Всесоюзного науково-дослідного інституту склопластики і стекло волокна (Ю. Цасюк, Ю. Тумасов); стартових колодок у Черкасах (В. Лузан); шиповок для стрибків на одній із взуттєвих фабрик в м. Києві (Ф. Бродський, Ю. Тумасов); ядер для штовхання в м. Кременчук (І.Паламарчук); молота і ядер у Луганську (О. Азаров); планок, стійок, бар"єрів у Харкові (науково-експериментальний центр).

Одним із напрямків роботи Федерації було налагодження стосунків із українською діаспорою. Починаючи з 1992 року ми шукали і знайшли патріотів у Канаді, США, Німеччині, Фінляндії, які активно нам допомагали.

Надалі В. Борзов спрямував Федерацію на шлях виживання, намагаючись знищити все напрацьоване раніше і не пропонуючи нічого доброго та перспективного для її подальшого розвитку. Говорячи про нелегітимність Федерації В. Борзов, присутній на всіх пленумах і конференціях ФЛАУ, обраний за моєю пропозицією Почесним президентом, мав би написати заяву в ЄАА і МОК про зняття з себе повноважень членства і поставити питання на Асамблеї НОК України про зняття з роботи Президента. Але морально-етичних норм не було. Я пам"ятаю його слова «що ми в різних з вами категоріях». Але тим не менше нам приємно, що перший Президент України Леонід Макарович Кравчук так відгукнувся про роботу Федерації «Добру справу робить Федерація. З повагою Л.М. Кравчук.» (Журнал «Легка атлетика» 1993 рік.).



Робота Федерації була визнана міжнародними федераціями ІААФ і ЕАА. У червні, після затвердження дати проведення звітно-виборної конференції (23-24.11.1996) я запропонував В. Борзову очолити Федерацію, але він відкинув цю пропозицію. І тільки після Атланти, можливо, після приїзду прем"єр-міністра України Валерія Пустовойтенка на Олімпіаду, він прийняв рішення. Як президента НОК України я його жодного разу не бачив в олімпійському селищі. Усе в делегації України проходило без його участі, зокрема й щоденні вшанування чемпіонів та призерів!

В ті роки ми були заручниками системи Держкомспорту (Міністерства). Федерація працювала на громадських засадах, зарплату ми отримували в бухгалтерії Держкомспорту як співробітники відділу та перебували у стінах Держкомспорту. Все листування, за його розпорядженням, проходило через канцелярію і їм контролювалося. Навіть коли ми придбали сучасний «факс», він наказав передати його до канцелярії, тому ми, в обхід від «очей всевидющого», використовували факси друзів. Він, користуючись своїм становищем, «як рибалка – тримав нас на живця». Ми шукали шляхи реорганізації без Держкомспорту (Міністерства), але за того часу вирішити це було важко. На шляху стояли “колишні” з мисленням віджилої країни.

Після рейдерської зустрічі я зрозумів, що ми потрапили в “мікро 1937 рік” свавілля і репресій. Що треба боротися за наші решту півроку роботи до пенсії у стінах Держкомспорту, за честь моїх товаришів по службі та соратників.

Забігаючи наперед скажу, що я особисто виграв усі суди (а їх було чотири) щодо відновленню стажу держслужбовця, і зараз у мене стаж більше 25 років, удвічі більше, ніж було потрібно було для виходу на пенсію з відповідної посади. І тоді мені тільки з 10 річним стажем держслужбовця можна було боротися з порушниками Закону України в особистих цілях.

Події розгорталися стрімко. 10 вересня (блискавично!) Микола Костенко на бланку Міністерства України у справах молоді і спорту відправляє лист (№4л / 1817) начальникам (головам) облспорткомітетів (Управлінь) про проведення у Києві 16 вересня Засідання із порядком денним «Про проведення Позачергового конгресу ФЛАУ (за Державні кошти !!! Скільки честі Федерації !!!). Приємно що керівник визнав значимість Федерації, звеличуючи конференцію до рівня Конгресу. Приємно піднятися до міжнародного рівня, а ми дійсно були визнані в світі.

В. Борзов включає всі адміністративні ресурси: керівників територіальних організацій, заступників міністра А. Костенка, Л. Пустовойтова, В. Бачигіна.

18 вересня пише А. Костенко “До відома”, в тому числі §5 “Просити голову ліквідаційної комісії Мінмолодьспорту України (Л. Пустовойтова) надати допомогу в проведенні регіональних конференцій (зборів) легкоатлетичного активу територіальних організацій з обговорення проекту нового Статуту ФЛАУ, висунення делегатів на звітно-виборну конференцію”.

Співробітники Держкомспорту і НОК перестали працювати, галузь фізичної культури і спорту втратила керування. ФЛАУ - головний фігурант!

25 вересня з острахом перед проведенням конференції він називає її «надзвичайною»! і призначає себе головою робочої групи. Для посилення своєї підтримки у протоколі засідання робочої групи з"являється §3, абзац “ж” - “Просить Бачигіна В.П. надати методичну, консультативну та організаційну допомогу в підготовці конференції”; §6 “.... попередні відомості представлені до 1 жовтня 1996 року вважати недійсними” (мається на увазі делегатів, яких обрали територіальні та відомчі організації); §7 “Щоб уникнути непорозумінь при обранні делегатів просити обласні спорткомітети надати організаційну та методичну допомогу територіальним федераціям при підготовці і проведенні конференцій (зборів), й також проінформувати робочу групу про обрання делегатів”.

Прохання керівника було наказом, особливо при загальній чехарді реорганізації та перепризначення посадових осіб у територіальних організаціях, які, до певного ступеня, також залежали від Києва. 18 вересня члени виконкому підписали протокол о проведенні звітно-виборної конференції 22-23 листопада 1996 року. На той момент мені і Д. Городецькому треба було допрацювати півроку до пенсії. Були й такі, які сприйняли це з почуттям радісного збудження. Немає нічого більш низького в людині, ніж робити біль людям і спостерігати за цим із почуттям задоволення.

Більше двох місяців щодня тривала обробка людей на всіх рівнях. Створювалися порочні казки про перевагу людей у керівництві громадських організацій відповідно до займаної посади на державній службі. Життя показало, що не всім це дано. Треба любити роботу, вміти працювати, вкладати в неї свій розум і інтелект, вільний час, бачити перспективу розвитку, а не виключно “дійну корову”.

Адміністративний фізкультурно-спортивний ресурс України був у напрузі. Мені дзвонили з усіх регіонів керівники і просто друзі, говорили про тиск з будівлі, що височіла на передстадіонній площі. Я не звертав на це увагу.

За цей час ми взяли участь у матчевій зустрічі Україна-Франція, з"їздили на Календарну раду ІААФ, де уклали кілька цікавих для України договорів.

На початку жовтня я вирішив звернутися до своїх випускників із КІНГ, до друзів, які займали великі посади у Кабміні, Мінфіні, Мінекономіки, Республіканської податкової інспекції та Адміністрації Президента. Це було моє єдине особисте прохання за час роботи. Було розглянуто декілька варіантів: 1. Мого переходу на роботу до Республіканської податкової інспекції. Диплом економіста у мене був. У 1978-1979-х роках мене навіть запрошували на роботу до Держпартконтролю України. 2. Зустрітися з керівництвом Кабміну (зустріч забезпечували). 3. Піти до комерційної структури «Мазда-Моторс Україна». 4. Перейти на роботу до КІНХ. У мене залишилися найтепліші стосунки з ректором А. Павленком. 5. Написати до ІААФ, ЄАА і до МОК про порушення Закону України в особистих цілях. 6. Написати до Управління контрольно-ревізійної діяльності Адміністрації Президента для розгляду фінансової діяльності організації. Там працювали два моїх студента-легкоатлета, а начальником був наш випускник.

Я відкинув усі ці пропозиції, та навіть згодом залагодив одне делікатне питання для організації. Завжди пишався тим, що керівниками ДСТ і відомств, облспорткомітетів, Держкомспорту були легкоатлети або люди, що добре розуміють потреби цього виду спорту і допомагають. Я з повагою і вдячністю хочу відзначити Ю.М Маслачкова. В.Г. Одуда, В.Є. Лобанова, В.П. Коржа, М.О. Подоляка, О.О. Білязе.

Зрештою було знайдено просте колективне рішення. Була піднята трубка стільникового телефону і набраний номер Василя Кременя (заст. Голови Адміністрації Президента). Він мене знав. Друзі пояснили йому причину ситуації, що склалася. Він уважно вислухав і сказав, щоб я йому передзвонив, при цьому назвав номер доступного телефону. Увечері він мені відповів, щоб ми не хвилювалися, всі будуть працевлаштуванні. Це підштовхнуло В. Борзова на видання наказу про працевлаштування всіх працівників. Вони були зараховані на різні посади в Управління спорту, а мене, який йому заважав, працевлаштували із пониженням у посаді до оргуправління. Там працювали прекрасні люди, вони із розумінням та добротою в серці поставилися до мене. З ними я відзначив своє 60-річчя й через місяць вийшов на пенсію. Мене завжди дивують особистості на кшталт Борзова, які, сидячи за столом у компанії, перевтілюються, але сидять, тому що...

Настав день звітно-виборної конференції. До цього всі новообрані делегати від територіальних організацій були переглянуті, як на рентгені. У список лічильної комісії були включені «свої люди», а делегатами навіть були законопорушники – працівники Мінмолодьспорту.

Я відзвітував за виконану роботу. Був звіт ревізійної комісії. В цілому роботу визнали задовільною.

При обранні методу проведення виборів президента ФЛАУ сталася маленька заминка. Голосувати відкритим або закритим способом? М. Костенко і В. Борзов наполягали на відкритому голосуванні, побоюючись, що делегати за нього не проголосують. А так, дивлячись в обличчя, здригнуться, і він виграє. Так і сталося. З невеликою перевагою голосів він одержав перемогу за допомогою лічильної комісії. Я його привітав і передав йому посвідчення довіреної особи, коли він балотувався в депутати Верховної Ради СРСР.

Найцікавіше, що в 2012 році В.Борзов при виборі президента просив, щоб голосування було закритим. Але делегати йому прямо в обличчя висловили недовіру, роботу визнали незадовільною. Він здригнувся і пішов із залу не попрощавшись. Я вважаю, що то був непристойний вчинок В.Борзова - члена МОК і НОК - по відношенню до представників вищого органу ФЛАУ і члена ЄАА Карела Пильну. Без його участі було голосування, і тільки 4 депутата проголосували за його кандидатуру.

На цій конференції, яка проводилась у рік відзначення 100-річчя міжнародної легкоатлетичної федерації, мене і ще вісьмох фахівців нагородили Почесною відзнакою ФЛАУ – золотим знаком Федерації. На адресу федерації ІААФ надіслала ще нагороди (1ОО- річчя ІААФ). У протоколі проведення Конференції написано, що і я нагороджений. Я досі чекаю цю нагороду багато років!

І ще один історичний факт. Напередодні проведення звітно-виборної Конференції (22 листопада 1996 року) на адресу В. Борзова до НОК (тоді листування було через факси) прийшов лист від Президента ІААФ, члена МОК Прімо Небіоли щодо оцінки роботи ФЛАУ. В.Борзов не знайшов за можливим прочитати його вголос прилюдно. Делегати не почули голос мудрої людини.



Я дозволю собі відступ від теми, бо постать Прімо Небіоли в житті світової легкої атлетики є по-справжньому доленосною. Цей талановитий організатор, людина, яка володіла невичерпаними знаннями про світову легку атлетику, заслуговує на окрему увагу. Аналітичний розум, перспективне мислення та непересічна ініціатива дозволили йому в ті часи зробити із зубожілої міжнародної федерації, котра навіть не проводила власні чемпіонати світу, найбільшу за кількістю країн-представників та одну з найбагатших Федерацій у світі!

Це він вирішив після свого обрання перевести офіс ІААФ з маленького лондонського приміщення до великої будівлі у Монте-Карло, в рази збільшити кількість її співробітників, вирішити питання про відкриття міжнародних олімпійських центрів. З ним у 1995 році я вирішував питання про відкриття міжнародного центру підготовки легкоатлетів у Києві, котрий мав запрацювати у 1997 році.

Це згідно із його проектами почали проводитися чемпіонати світу влітку та взимку, Кубки, змагання Гран-Прі за участі всіх провідних атлетів. Було вирішено питання про часткову компенсацію проїзду усіх учасників змагань згідно встановленої квоти для країн-учасниць, сплату за розміщення та харчування під час проведення чемпіонатів світу всіх учасників та представників команд. І, природно, проведення щорічних Гала-зустрічей у Монте-Карло для підбиття підсумків року та нагородження найкращих легкоатлетів світу.

Гадаю, що як би В.Борзов при його посадах так піклувався за “Королеву спорту” - легку атлетику, то Федерація була би міцною і найкращою в Україні за розвитком інфраструктури. Мала би всі умови для тренування лідерів і проводила міжнародні змагання, як показник успіху.

А так:

- у столиці не добудований легкоатлетичний манеж за Виставкою, забуті для легкоатлетів Олімпійський стадіон, стадіон Динамо, профспілкова база на 19 км Святошинського шосе, яка була затверджена у Спорткомітеті СРСР, як олімпійська база для легкоатлетів. Там був побудований стадіон і тренувалася збірна команда України; - не зрушилось з місця будівництво стадіону на базі "Конча-Заспа", де можна було б організувати міжнародний центр з підготовки легкоатлетів; - закрили РШВСМ, яку очолював олімпійський чемпіон Віктор Бураков, десь поділись ставки держтренерів; - постраждала інформаційна політика і багато-багато іншого. Шкода!

Я вірю, що попри всі негаразди Федерація легкої атлетики відродиться!

А що до листа Прімо Небіоло: для мене приємна ця оцінка Президента міжнародної легкоатлетичної федерації. Це підтвердження правильності обраної нами політики і значимість ФЛАУ у співпраці легкоатлетичного світового спорту!

Перший президент ФЛАУ (1991-1996) Юрій Тумасов