Олена Собчук: «Найбільша мотивація – моя сім’я та Олімпійські ігри»

На старт Олени Собчук на «Луцькій десятці» чекали з особливим нетерпінням. На старт Олени Собчук на «Луцькій десятці» чекали з особливим нетерпінням. Минулий сезон у її виконанні був блискучим: повернувшись до змагань після народження синочка, вона стала переможницею Кубка Європи зі спортивної ходьби у командному заліку, а на чемпіонаті світу у Досі і взагалі посіла четверте місце.

У 2019-му Собчук змагалася на дистанції 50 кілометрів, проте оскільки у програмі Олімпійських ігор цієї дисципліни у жінок немає, при підготовці до сезону-2020 акцент перенесли на двадцятку. І вже на першому турнірі року, у Туреччині, вона відразу виконала норматив у Токіо-2020. І хоч перенесення Ігор і внесло певні зміни у плани всіх спортсменок, та Олена замість того, щоб засмучуватися, продовжила підготовку і на турнірі «Луцька десятка» показала, що перебуває у чудовій формі і впевнено рухається до своєї мрії.

- На «Луцькій десятці» тренер сказав почати кілометр по 4.30 хвилини, це середній темп. І сказав, що моїм головним суперником є час. Мені потрібно було виконати хорошу темпову роботу і бажано виграти, - розповідає Олена Собчук.

Упродовж усієї дистанції на п’ятки вам наступала Марія Сахарук. Така безпосередня близькість суперниці допомагала йти швидше?

Якщо чесно, було важкувато. Ніби причепчик за собою сунеш, хочеш втекти – і знаєш, що тебе гальмують. Якби ми йшли разом, тягнули одна одну чи по черзі виходили вперед, було б ліпше, а вести завжди тяжко. Хоча з іншого боку, Маша все ж трішки підганяла.

Було б добре, якби приїхала Люда Оляновська. Конкуренція була б більшою. Я б навіть не боялася їй програти. Розумію, що вона зараз сильніша. Але якби Люда була, то і час міг бути кращий, і це дало б стимул наступного разу йти ще швидше.

У вас, як і у Віктора Шуміка, на початку карантину був невеличкий перепочинок?

Так, лиш пару разів на тиждень трішки рухалися самостійно. Але десь з травня почали втягуватися, влітку виконували роботи і вже навіть стартували на «п’ятірці» чотири рази, включно з командним чемпіонатом України. Тобто наша підготовка до чемпіонату України триває вже чотири місяці і ще півтора попереду. Ми серйозно готуємося до нього, хочемо там добре виступити. Незабаром поїдемо на збір у Ворохту, де також будемо пахати.

Питання про те, 20 кілометрів чи 50, в олімпійський рік не актуальне, проте якщо 50-ка і надалі залишиться у програмі чемпіонатів світу і Європи, будете повертатися на цю дистанцію?

Коли я ходила 50, це був особливий період. Не знала, чого від себе очікувати. Підготовка була зовсім іншою, і мені було добре тренуватися. А як почала знову готуватися на 20, стало ще краще. Довгі дистанції вже набридли, хотілося чогось швидкісного і короткого. Зараз уже, навпаки, хочеться походити щось довше. (посміхається) Тому така періодичність непогана. Тим більше, коли тренуєшся на 50, закладається база. Після Олімпіади, думаю, можна буде ще стартувати на 50.

Мені неодноразово доводилося чути про те, що ви дуже мотивовані і тому на тренуваннях та змаганнях завжди викладаєтеся на всі сто відсотків. Але що вас мотивує найбільше?

Найбільша мотивація – це сім’я. Син і чоловік. Діма мене дуже підтримує. 50 відсотків підтримки отримую від тренера, 50 – від чоловіка. Він на мене витрачає більше сил, ніж на себе, хоча він також тренується.

А ще дуже сильною мотивацією є Олімпійські ігри. Дуже шкода, що їх перенесли, так можна було б уже поїхати. Але це не причина для того, щоб опускати руки. Ми тільки більше налаштуємося, ще краще підготуємося і будемо сильніші.

Але просто поїхати на Олімпійські ігри – це ж не про вас?

Ні! Я вже почала готуватися до Олімпійських ігор і фізично, і морально. Укріплююся, оздоровлююся, щоб усі сили віддати на той старт, а не просто поїхати туристкою.

На чемпіонаті світу у Досі ви стали четвертою, проте уже тоді були так близько до медалей…

То був перший рік, що я тренувалася після декрету. Це були мої треті міжнародні змагання; мені трішечки не вистачало досвіду і впевненості у собі. Там йшли світові лідери. Я взагалі не очікувала, що зможу бути так близько до них. А зараз впевненості хоч відбавляй, навіть на дистанції 20 кілометрів. І хоч у нас є дуже сильні і наші, українські дівчата, але ми хочемо змагатися зі світовими зірками. Що нам конкуренція між собою? Треба прославляти Україну за кордоном. Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ