Підсумки чемпіонату світу з півмарафону з Сергієм Романчуком

Про встановлення на чемпіонаті світу рекорду України з півмарафону серед чоловіків і найвищого досягнення в історії України з півмарафону у жіночих забігах можна лише мріяти. Про встановлення на чемпіонаті світу рекорду України з півмарафону серед чоловіків і найвищого досягнення в історії України з півмарафону у жіночих забігах можна лише мріяти. Але якщо при цьому ще й діяти, то мрії мають усі шанси перетворитися на реальність. Саме так сталося 17 жовтня у Гдині.

Авторами тріумфу стали Богдан-Іван Городиський та Євгенія Прокоф’єва разом зі своїм тренером Ігорем Сташком. Про це, а також про виступ усієї команди на чемпіонаті світу з півмарафону, ріст результатів у світі й організацію змагань читачам сайту Легкої атлетики України розповів головний тренер з видів витривалості Сергій Романчук.

«Організація була на високому рівні, а у день старту нам ще й погода підіграла»

У Польщу ми прилетіли пізно ввечері. Зранку здали тести на COVID 19, до обіду чекали на результати, потім почався дощ і на розминку вийшли лиш о п’ятій. Організатори саме монтували містечко на пляжі, де і був фініш. Там поклали плити, а на них постелили блакитну доріжку. Це було вражаюче!

У той час, коли ми вийшли на розминку, було вітряно. Ще подивився на трасу, а там бетон, по схемі – то спуск, то підйом, то повороти. Не знав, як по ній буде бігти атлетам. Але вже після першого кола стало зрозуміло, що траса швидка.

Загалом організація була на дуже високому рівні. Ситуацію з COVID 19 теж тримали під контролем. Було зручно, що готель якраз біля траси. У ньому розміщувалися всі служби, включно з ТІС і навіть Call Room. Атлети вже з номера могли виходити у біговій формі, адже до старту по вулиці їм потрібно було пройти лиш метрів сто. У день змагань нам ще й погода підіграла: зранку показувало дощ, а потім – ні. І вітер стих.

У Польщі проводять дуже багато різних пробігів по шосе, і ледь не всі організатори були в організаційному комітеті чемпіонату світу. Одні відповідали за розміщення, інші – за транспорт та решту напрямків. І вони всі знають наших спортсменів, адже ті бігли у них, перемагали, потрапляли у призи.

«Рівень результатів у видах витривалості цього року космічний»

Рівень результатів у видах витривалості цього року космічний. Жіночий півмарафон у Гдині став ще одним підтвердженням цьому. Власне, як і змагання серед чоловіків. Мені здається, що через відміну багатьох комерційних турнірів атлети змогли зосередитися виключно на тренуваннях, забути на якийсь час про погоню за заробітком, яка сьогодні є невід’ємною частиною життя, і підтягнути те, на що зазвичай не вистачало часу, приділити увагу тим чи іншим проблемам. Під час карантину всі тренувалися, а тому і результати феноменальні.

Цікаво слідкувати і за порівнянням кросівок різних марок, за статистикою. Якщо раніше так званий технічний допінг належав одній з них, то зараз думки вже розділилися.

«Богдану-Івану Городиському під силу побити ще два національні рекорди»

Богдан-Іван Городиський показав феноменальний результат. Початок був таким, як він біг десятку у Луцьку. Кожну тисячу у Гдині він долав за 2.53! Та і на хвилину побити рекорд Сергія Лебедя, який той встановив, будучи «на колесах», це щось надзвичайне.

Якщо Євгенія Прокоф’єва раніше тренувалася у Лебедєвих і там були більші об’єми, то Богдан-Іван спеціалізувався виключно на середніх дистанціях. Він бігав 800 і 1500 метрів у Михайла Сташківа. І щоб прийти до таких високих результатів уже на довгих дистанціях, їм з Ігорем Сташком потрібно було набігати певні об’єми, а для цього був потрібен час.

Власне, багато у чому саме через це у Жені більш плавно йшов підйом результатів, ніж у Богдана-Івана. Тому коли він перший марафон пробіг за 2:10.52, здалося, що це різко. Всі думали над тим, як далі буде себе поводити організм, адже були випадки, коли атлети вистрілювали і ламалися, у них з’являлися травми. Тому за ним слідкували. Тренер завжди інформував про те, які навантаження дає спортсмену. І той результат, якого вони досягли зараз, ще й у такий складний рік, дуже цінний.

Вони провели зиму у Кенії, потім поїхали у Киргизстан і через закриття кордонів аж до травня не могли звідти повернутися. До кінця не було зрозуміло, чи відбудеться чемпіонат світу, і тренеру не так і легко було тримати форму. Але Городиський і на чемпіонаті України біг 10000 метрів за 28.31, і контрольні тренування у нього були по 13.52 на п’ятірці. Та і на рекорд вони замахувалися.

На фініші була цікава історія. Ми з Ігорем Сташком стояли на контрольних відмітках, у мене були по ним онлайн-результати. Вже після 20 кілометрів стало зрозуміло, що результат буде з 1:01. Йдемо до фініша, я обіймаю тренера, кажу, що 1:00.40 – а у нього жодних емоцій. Я ще так здивувався. Коли він запитує: «Скільки?!» І лиш тоді він зрозумів, який результат показав Богдан-Іван.

По дистанції ми намагалися всіляко мотивувати Городиського. На чемпіонаті біг швейцарець Жульєн Вандерс. Він для багатьох спортсменів кумир, і Богдан-Іван не виняток. У Вандерса дуже високий результат. Він поселився у Кенії для того, щоб лиш будувати свою кар’єру. Вони добре знайомі з Дашою Михайловою, живуть поряд, коли вона приїжджає. Він досить закритий, але зі слів Даші, він лише тренується. У нього також є група кенійських бігунів, яких він підтримує фінансово. І у Гдині він почав дуже швидко, біг попереду, а кілометрів за два до фінішу Богдан-Іван програвав йому метрів 80. І ми з Ігорем Сташком кричали, що Вандерс попереду, він став. І Городиський таки обігнав свого кумира.

Результат Городиського дуже високий. Думаю, якщо вони правильно розставлять акценти, то він може побити ще два рекорди – 47-річний рекорд Павла Андреєва з бігу на 10000 метрів і рекорд Дмитра Барановського з марафону, який, як я думав, триматиметься ще кілька десятиліть.

Якби Богдан-Іван сьогодні біг десятку, він би на сто відсотків рекорд побив. Наступний рік олімпійський, а марафон любить спокій, тому потрібно правильно підійти до всього. Але між Кубком Європи з бігу на 10000 метрів й Іграми буде достатньо часу і якщо все побудувати правильно, то цей виступ не повинен буде відобразитися на олімпійському марафоні.

«У Гдині Прокоф’єва знову показала, що у неї дуже сильний фініш»

Як і казав, Прокоф’єва плавно підходила до такого результату. І у Гдині вона знову показала, що у неї дуже сильний фініш. Так було в Україні, а тепер і на чемпіонаті світу. За кілометр до завершення дистанції Софія Яремчук бігла метрах в 30 попереду. Нам з тренером потрібно було піти у Call Room до хлопців і ми не встигали повернутися на фініш, тому коли побачили, що Женя обійшла Софію, навіть здивувалися трішки.

У Прокоф’євої високі результати, вона вже забезпечила собі місце у команді марафонок на Олімпійські ігри, адже саме вона виграла чемпіонат України. Але конкуренція у нашій команді настільки серйозна, що вона підштовхне і Женю, й інших дівчат. І це принесе результат. Ольга Скрипак програє лиш секунду Вікторії Хапіліній і йде четвертою. Перед ними Дар’я Михайлова. Хапіліна у Софії показала дуже високий результат, особливо як для тієї траси, адже вона не вважається швидкісною. Можна лише гадати, яким був би час, якби вона бігла по швидкій трасі.

Крім тих дівчат, які вже виконали нормативи, не забуваємо про Олександру Шафар, яка ще не сказала свого останнього слова. Вікторія Калюжна у травні зробила операцію і вже бігає, хоч ще трішки й страхує коліно. Їй зовсім небагато не вистачало до нормативу. Марафон також побіжить Софія Яремчук, і, думаю, їй теж під силу показати високі результати. Про неї хотів би сказати окремо.

Я досить сильно турбуюся за цю спортсменку, адже вважаю, що вона і близько не реалізовує себе. Софія тренується в Італії, дуже працелюбна, непогано бігає на комерційних стартах, але поки що ніяк не проявить себе на офіційних так, як могла б.

З Софією, до речі, ледь не вийшла ціла епопея перед чемпіонатом світу. Вона мала прилетіти з Італії в Київ 14 жовтня, за день до відправлення команди у Польщу. Коли зранку телефонує і каже, що рейс відмінили. Ми вже почали вигадувати різні варіанти того, як їй добратися у Гдиню, але, на щастя, вона таки змогла купити квитки на рейс інших авіаліній і ввечері 14-го все ж прилетіла в Україну.

У Гдині, за словами Яремчук, їй не так і погано біглося, але 1:10.42 – це не її результат. Вона може швидше. Говорили про день спуску з гір, на який вона бігла… За моїми спостереженнями це не найкращі дні, але для деяких спортсменів є індивідуальні дні, які підходять саме їм, але не іншим. І якби Софія була у ямі, то тоді був би, звісно, завал. Весною вона планує бігти марафон. Подивимося, яким буде її результат.

Ольга Скрипак через спазм останнім часом тренувалася і бігла на знеболювальних. Було видно, що вона страхує ногу, і це зрозуміло. Після фінішу вона дуже засмутилася, навіть плакала через те, що ніби як підвела команду. Хоча насправді це не так. У неї гідний результат, хоч особистий рекорд, звісно, вищий. Але навіть якби вона пробігла на дві хвилини швидше, Україна у командному заліку піднялася б лише на одну сходинку, ставши восьмою. Ту ж грошову винагороду отримують шість перших команд.

За рахунок чого інші команди вище? До командного заліку йде сума часу перших трьох атлеток. Зрозуміло, що такі команди, як Кенія й Ефіопія поза конкуренцією. Якщо ж говорити про європейок, то візьмемо приклад Німеччини і Туреччини. В обох командах бігли натуралізовані атлетки з Африки. Мелат Кеджета пробігла за 1:05.18, у той час як інші німкені – по 1:10 і 1:12. Така ж історія і з Туреччиною. Цього гандикапу у часі між першою атлеткою і рештою вистачило для того, щоб у командному заліку бути вище тих же польок.

Засмученою була і Тетяна Вернигор. Вона вікова спортсменка, але дуже хотіла гідно пробігти. Та у неї були певні проблеми з ахіллами і це теж позначилося на результаті.

У чоловіків також відзначив би Олександра Сітковського. Він у 42 роки встановив особистий рекорд на півмарафонській дистанції. Роман Романенко показав свій результат, фінішувавши лише у чотирьох секундах від свого найкращого показника. Він досить стабільно виступає останнім часом. Щодо Ігоря Олефіренка, то він тренувався у США, у Боулдері. Приїхав на вісім днів в Україну. Поки що йому не вдалося реалізувати себе, але він сильний спортсмен і ми чекаємо на швидкий час від нього.

«Таких тренерів, як Ігор Сташко, можна перелічити на пальцях однієї руки»

Окремо хотів би сказати про Ігоря Сташка. Таких тренерів, як він, можна перелічити на пальцях однієї руки. Він стільки уваги приділяє спортсменам! Ходять чутки про те, що Сташко надто суворий, але насправді він вимагає результату і відповідного відношення у всіх питаннях. Він вкладає багато своїх коштів у тренувальний і підготовчий процеси, залучає інші. Він контролює, що їдять його спортсмени, чи попили воду; весь час поряд з учнями. Наприклад, у Гдині Женя йде о 7:30 на сніданок, уже доросла спортсменка, Ігор ніби міг би

й поспати, але він прокидається і йде разом з нею.

І що ще важливо. Коли тренери входять до складу делегації, то часто всю увагу приділяють лише своїм атлетам. Сташко інший. Він взяв з собою лімфодренажні штани, на зібранні відразу всім про це повідомив, сказавши, що всі, кому потрібно, можуть ними користуватися. Так і має бути, всі мають працювати на спільну справу. І я наполягатиму на тому, що командні тренери повинні потрапляти у команду.