Святослав Михайлюк: «Обама – відкрита людина, не пафосний, дуже сподобався»

Наймолодший гравець чемпіонатів світу з баскетболу розповів sport.segodnya.ua про те, яке враження на нього справив президент США, чому не ходить на вечірки і який клуб НБА вибере після університету

- Торік, коли я грав за «Черкаські Мавпи», мене рекрутували кілька університетів, але я вибирав з двох – Вірджинія і Канзас, – почав розповідь17-річний Святослав. – Зупинився на Канзасі, він входить в ТОП-5 університетів Америки з баскетбольних програм. Для вступу здавав тести, як і американці. Перевіряли знання англійської та математики.

- Які предмети вивчаєш?
- У першому семестрі мене просто направили в англійські класи. В другому – я взяв ще два предмети: «Лідерство та лідерські якості» і про здоров’я – як правильно харчуватися і використовувати своє тіло. Успішність у мене хороша, все «В» – це по нашій старій системі четвірки.

- Оціни перший сезон в «Канзасі». Під кінець ти проводив на паркеті по дві-три хвилини.
- Усі першокурсники повинні пройти цей етап. Дуже мало новачків приходять і відразу грають по 25-30 хвилин. «Канзас» – не легкий шлях, тут нічого просто так не дається. У команді я – єдиний іноземець, але ніякого дискомфорту не відчуваю. Колектив дуже дружний, всі стоять один за одного стіною. Цього року в команді немає четвертокурсників, тому ніяких хрещень не проходив. Може, наступного комусь і влаштуємо.

- А що тобі дається в Канзасі найважче?
- Це і акліматизація, і зовсім інший баскетбол – більше атлетичний, тому потрібно більше працювати над фізикою і міцніти. Були невеликі труднощі з мовою, я не знав деяких баскетбольних виразів, які використовують тільки в США. Наприклад, граємо комбінацію, і мені кажуть «сингл даун» – у них це означає «заслін вниз». Дрібниці, але їх потрібно знати.

- На старті сезону ти грав більше, по 10-12 хвилин…
- Просто хлопці, котрі зі мною на одній позиції, стали грати краще. Наприклад, Келлі Убре пішов на драфт цього року. Грін показував кращу гру, а я робив помилки, ось тренер мене і прибирав. Але ці хлопці старші за мене, і протягом усього літа працювали в Канзасі над собою, а я приїхав до команди у вересні після чемпіонату світу. Але вже почав розуміти американський баскетбол і опускати руки не збираюся. А команда виступила непогано, виграла свою лігу, вийшла до «Березневого безумства», але там поступилася, хоча шанси пройти далі були рівні.

- Раніше всі відзначали твій дальній кидок, в США відсоток влучань триочкових погіршився.
- Це ментальна проблема – новий баскетбол, нова країна.

- Який у вас розклад?
- Спортивний зал відкритий 24 години на добу. Ти можеш приходити, коли завгодно. З ранку в університеті одна-дві пари, потім відпочинок або репетиторство, розписане для спортсменів: ти приходиш, і тобі допомагають з уроками. Потім година занять у тренажерному залі і відразу ж дві-три години тренування з командою. Потім можеш приходити і кидати сам – там завжди є м’ячі та машина, що подає їх.

- У вашої команди є якісь традиції?
- Наприклад, одна і та ж їжа перед кожним матчем – спагетті, курка, різне м’ясо. Багато чого є. Після гри ми не святкуємо – графік дуже напружений, повинні стежити за собою, робити вправи на відновлення. Сезон починається пізно – в грудні, на відміну від України, де чемпіонат стартує у вересні, але він дуже інтенсивний. В тиждень ми проводимо по два-три матчі.

- Ви з командою зустрічалися з президентом США Бараком Обамою. Знали про прийом заздалегідь?
- Просто попередили, що він приїжджає до Канзаса, і ми можемо зустрітися. Коли побачилися – зробили кілька фото, поспілкувалися, але не особисто. Він говорив, що стежить за нами, питав, як іде сезон, щось обговорював з тренером. Мандражу не було, Обама – відкрита людина, не пафосний, дуже сподобався.

- Розкажи про свій побут.
- Я живу з усіма в гуртожитку, недалеко від університету. У мене своя кімната, у мого сусіда – своя і хол. Виходить, як трикімнатна квартира, а там це вважається гуртожитком. Для студентів в загальній їдальні їжа безкоштовна, а після тренувань ми з командою їдемо поїсти в якийсь заклад, теж за рахунок університету. Самому готувати не доводиться, але якщо знадобиться, щось зможу (сміється).

- Чим особливий Канзас?
- Традиціями баскетболу. Так місто невелике – всього 90 тисяч разом зі студентами, якщо без студентів – 60. Але в баскетболі тут розбирається кожен, і всі тебе знають. Наша арена вміщає 16 300 глядачів, і вона постійно заповнена.

- Що подобається в Америці?
- У них усе на високому рівні, відкриті люди, хороша їжа.

- Чи спілкуєтеся з Геруном, котрий виступає за «Портленд» у Студентській лізі, або Ленем, котрий грає в НБА за «Фінікс»?
- З ними ні, але спілкуюся з Антоном Білоусом, котрий грає в Америці за підготовчу школу академії Лі.

- Була змога з’їздити на якийсь матч НБА?
- У Канзас-Сіті якось приїжджали грати «Майамі» і «Голден Стейт», ходили дивитися всією командою. Вболівав за хороший баскетбол. А взагалі в цьому році я за «Клівленд». Люблю Кайрі Ірвінга. На чемпіонаті світу грав проти нього, але поспілкуватися не вийшло. Цього року, після повернення Леброна Джеймса, у «Кавальєрс» дуже високі шанси на чемпіонство.

- Ти претендував на звання найкращого молодого гравця Європи-2014. Стежив за голосуванням?
- Ні. Сам не знав, поки друзі не сказали, що голосували. Але особливо не засмутився, що не переміг. Для мене було головним добре провести цей сезон.

- Чи підтримуєш зв’язок з тренером збірної України Майком Фрателло?
- Так, часто листуємося.

- У нашої збірної склалася така ситуація, що від послуг Фрателло, можливо, відмовляться…
- Ну, у збірної немає грошей і доведеться запрошувати українського фахівця. Але в цьому теж є плюс – наші тренери отримають великий досвід і зможуть показати себе.

- Після того як ти став наймолодшим баскетболістом чемпіонатів світу, вимоги до тебе вже інші. Не відчуваєш тиску?
- Намагаюся про це не думати, продовжую працювати і вірити, що все вийде. А чемпіонат світу в Іспанії запам’ятався поєдинком зі збірною США, все-таки не кожен день граєш проти найкращих баскетболістів світу. Хоча і зустрічі з Туреччиною та Фінляндією були важкими. Виступати в 17 років на такому рівні – велика честь і величезний досвід.

- У збірних до 16 і до 18 років ти був лідером, а в національній став наймолодшим. Як проходило притирання?
- Завжди, переходячи до нової команди, ти повинен звикнути до людей, показати, що ти людина, котра дечого варта, і що добре працюєш в колективі. І тоді все буде нормально, ніхто не буде чіплятися. У збірній я відчував себе комфортно – як наймолодшому, мені всі намагалися дати пораду. У кімнаті жив з Джетером, він багато розповідав мені про коледж, стали з ним хорошими друзями і часто листуємося.

- Збираєшся зі збірною на ЄвроБаскет-2015?
- Поки не знаю, тому що в «Канзасі» у мене попереду дуже важливий сезон і треба до нього добре підготуватися.

- Як тебе називають у команді?
- Просто Сві.

- Вечірки відвідуєш? Все-таки студентське життя…
- Нам не можна (сміється). Баскетбол на першому місці. Вірніше, ти в принципі можеш ходити, але не пити і не робити нічого поганого.

- Які у вас відносини з тренером «Канзасу» Біллом Селфом?
- Цього року він став тренером десятиліття, бо виграв 11 титулів поспіль у нашому дивізіоні і віддав удома, по-моєму, лише дев’ять матчів. Хороша людина, завжди допоможе. Зараз після закінчення сезону у нас індивідуальні тренування, працюю над дриблінгом, кидком, захистом, грою 1х1, 2х2, 3х3. В Україні планую пробути з 3 травня до 8 червня, потім повернуся до США і почну підготовку до сезону. Потім команда поїде на Універсіаду, я залишуся в Канзасі займатися з тренером з фізпідготовки.

- Після університету, якби була можливість вибирати клуб НБА, куди б пішов?
- Яка команда візьме, в ту і піду (сміється). Не думав про це, але, можливо, в «Клівленд» або «Сан-Антоніо».