_pictogram.svg.png)
У День Матері сайт «Фінікса» присвятив статтю мамі Олексія Леня.
Алекс Лень досі пам’ятає, як він уперше обідав далеко від дому. Йому було 13, він щойно поїхав зі свого рідного міста Антрацит для того, щоб займатися баскетболом у Дніпропетровську.
Друг запросив Леня на обід у його перший уїк-енд у новому місті. Мама приятеля приготувала кілька чудових страв для її сина і його друга.
Але Лень, котрий тоді був уже набагато більшим за однолітків, ледь торкався їжі.
«Чомусь я не міг їсти», – зізнався Лень. – «Мені просто не подобалося. Я відчував себе так погано».
Він навіть тепер сміється над цим з відтінком сорому. Хоча, який може бути сором, якщо він любить мамину їжу більше ніж будь-хто інший?
Юлія Лень готувала менше, ніж більшість матерів. Утім, сама – колишня спортсменка – вона не могла не розуміти можливостей її сина. Тільки-но Алекс висловив бажання продовжувати займатися баскетболом у Дніпропетровську, вона підтримала сина, попри те, що це означало відпустити сина з батьківського дому принаймні на пів десятиліття раніше, ніж більшість матерів.
«Коли я вирішив залишити своє рідне містечко у віці 13 років, щоб переїхати до більшого міста, піти до спортивної школи та грати в баскетбол, мама підтримала мене… Вона сказала, що це було моє життя, моє рішення, і вона підтримала мене на сто відсотків», – каже Алекс Лень.
«Коли я переїхав до Америки, мені було лише 18. Вона підтримала мене. Вона сказала: «Якщо це те, що ти хочеш робити, я підтримаю тебе». Вона завжди була такою», - додає Лень.
Відправляючи Олексія до Америки, Юлія подарувала синові телефон, і вони телефонували одне одному майже щодня, іноді кілька разів на день, між тренуваннями.
Лень виріс в родині, де поважають старших. День матері в Україні Олексій відзначав так само, як це роблять у Сполучених Штатах.
«У День матері, моя мама не повинна була нічого робити», – розповідає Лень. – «Моя сестра і я готували їжу, прибирали, робили все по господарству, мамі не доводилося турбуватися ні про що в той день. Це був наш спосіб показати вдячність за те, що вона робила для нас день за днем, показати, як ми це цінуємо».
Юлія, котра відвідувала сина кілька разів на місяць, коли Олексій був у Дніпропетровську, приїхала до нього в Нью-Йорк. Вона сиділа поруч з сином – тепер 19-річним – вона дістала телефон тільки-но почалася церемонія драфту і показала фото.
«Ти пам’ятаєш це фото?», – запитала вона.
Алекс пам’ятав. Це було фото надпису, який він написав над ліжком, коли йому було 10 років. Це був короткий список цілей, свого роду нездійсненних мрій, досягнень, про які ви думаєте в 10 років «коли я виросту, то…».
Юлія вказала на один з пунктів у списку, написаних українською мовою.
«Грати в НБА».
«Вона дуже, дуже пишається тим, що я досяг своєї мети», – сказав Лень.
