_pictogram.svg.png)
Напередодні 90-річний ювілей відсвяткував Заслужений тренер України Вілій Якович Тарнопольський.
Почесного громадянина Фастова прийшли вітати міський голова з заступниками, рідні та численні вихованці різних поколінь з України та зарубіжжя.
Від імені Федерації баскетболу України ювіляра привітав президент Асоціації ветеранів баскетболу Володимир Карпухін. Вілію Яковичу побажали не збавляти обертів, адже й у 90 він продовжує займатися справою свого життя – виховувати нову баскетбольну зміну в місцевій ДЮСШ.
- Я – вихованець московського баскетболу. В 11 років вже грав за районну збірну в Москві. А через рік уже за міську збірну. Взагалі до спорту мене залучив вітчим. Він мене привчив до праці в спорті.
У Фастові працюю з січня 1956 року. Прийшов до школи викладати військову підготовку. А фізкультуру там викладав міліціонер-залізничник. Коли побачили, як він розбігся в галіфе та осідлав коня, директор сказав: «Знаєш, Вілій Якович, а візьми ти фізкультуру».
Спочатку займалися в залі 6 на 9 метрів. Я побудував у Фастові перший баскетбольний майданчик. До мене баскетболу в місті взагалі не було. Мої випускники працювали на будівництві місцевої дороги. За це отримували будматеріали, з яких і обладнали перший майданчик.
Цього року три мої вихованки пішли в збірну України. Чертверта ще не проходить за віком. Наказали мамі, щоб обов’язково привозила доньку на першість України до Києва.
Давно уже збився з ліку, скільки в мене вихованців. Дуже багато. Мабуть десятки тисяч вже. Серед них багато призерів Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи.
Усе коли-небудь закінчується. Чому у нас фактично закінчився спорт? Тому що він нікому не потрібен на місцях, в державі в цілому. Спорт – це, перш за все, діти. Закінчиться дитячий спорт – закінчиться спорт взагалі. Зараз ми це й маємо. Ми платимо великі гроші професіональним баскетболістам, не маючи з цього суттєвих рещультатів. Однак забули про дитячий баскетбол, про тренерів. Одне змагання варте півроку теоретичних занять. Але на змагання у нас постійно немає коштів. У нас в місті одна з кращих жіночих баскетбольних шкіл в країні. Але за 20 років ми не отримали ні копійки на навчально-тренувальну роботу. Вимушені самостійно шукати спонсорську допомогу.
Цього року ми оздоровили 37 дітей. З них вісім, чиї батьки перебувають в зоні АТО. Кожна путівка коштувала 2520 гривень. Я місяць відпустки ходив по спонсорам, прохав кошти на це, – розповів Вілій Якович.
