_pictogram.svg.png)
У 26 років Сергій Гладир вже давно став одним з лідерів збірної України. Однак на минулому ЄвроБаскеті уродженець Миколаєва не зміг допомогти команді Євгена Мурзіна через травму, яка навіть причинила розрив клубного контракту в Туреччині.
Підлікувавшись, на початку вересня атакуючий захисник знову знайшов роботу в чемпіонаті Франції, де третій сезон проведе у складі «Монако». Враженнями від крихітної держави і нового клубу він поділився з «Вестями», згадавши і виступ українців на ЧЄ в Ризі.
- Сергію, не в казино чи їдеш?
- Ні, зараз після тренування потрібно відновити сили – прямую на обід в ресторан в Монако. У казино треба одягнутися відповідно. У Монако я жодного разу туди не заглядав: що там робити? Взагалі, звичайно, пробував грати, коли був молодший і хотілося розважитися. Насправді, дурість це все, ніякого сенсу в цьому немає. Шкода тільки, що я це пізно зрозумів (сміється).
- Як тебе життя занесло в Монако?
- Спочатку я збирався грати за турецький «Істанбул». Все вже було практично вирішено, але після проходження медогляду клуб відмовився підписувати контракт. Турки злякалися, напевно, що я не долікую коліно і не відновлюсь до початку сезону, хоча зараз я нормально себе почуваю. Незважаючи на те, що після історії в Стамбулі далеко не всі клуби розглядали мою кандидатуру, з часом агенти запропонували мені декілька варіантів – цікавилися команди з Франції, Іспанії, Росії. Пропозиція «Монако» виявилася для мене найцікавішою у всіх сенсах, у тому числі в ігровому і фінансовому.
- Українські зв’язки не зіграли свою роль? Адже президент «Монако» Сергій Дедечко і менеджер Олексій Єфімов (колишній журналіст. – ред.) – українці.
- Ні, просто команді був потрібен гравець на мою позицію. У минулому сезоні «Монако» переміг у другому дивізіоні і тепер намагається заявити про себе на вищому рівні. Клуб має амбіції, хоче чогось досягти. А зі співвітчизниками, звичайно, зустрічалися, але стосунки у мене з ними виключно робочі, хіба що в спілкуванні немає мовного бар’єру. Все-таки я сюди приїхав трудитися, а не дружити (посміхається).
- Через проблеми з коліном ти замість чемпіонату Європи і контракту в Туреччині зайнявся здоров’ям.
- Так, довелося підлікуватися. Відновлюватися і потроху займатися почав в США, у величезному спортивному центрі у Флориді, біля Тампи. Тамтешні доктора написали мені цілу програму занять. Деякі вправи робив сам, тренувався в тренажерному залі і на стадіоні зі штучною травою. Мені дуже там сподобалося; якщо наступного року буде можливість, знову туди поїду. Я збирався там займатися близько місяця, але через два тижня турецький клуб мене терміново викликав, але, як виявилося, лише для того, щоб особисто оголосити, що розриває зі мною угоду.
- Немає лиха без добра: ти поїхав до сім’ї в Миколаїв.
- Так, хоча ми могли б і в Туреччині разом вже бути, якби все владналося з «Істанбулом». Вдома провів час з друзями, з’їздили на кілька днів на море в Залізний Порт, до родичів в Одесу.
- Дружину з донькою вже привіз в Монако?
- Ні, вони ще в Миколаєві, Олена (олімпійська чемпіонка з фехтування Олена Хомрова. – ред.) займається оформленням документів. Ще трохи понудьгую сам, але, сподіваюся, через кілька тижнів вона прилетить до мене з Євою. До речі, у мене самого поки туристична віза, яка скоро закінчиться, але клуб повинен оформити робочу.
- Давно в Монако тренуєшся?
- Ще 5 вересня я купався у нас в Чорному морі, а 6-го вже прилетів сюди і відразу ж приступив до тренувань. Нас тут 10 баскетболістів, проти половини хлопців я свого часу грав. В Україні, мабуть, пам’ятають Джамала Шулера – він за «Хімік» виступав, а тут – за «Нантерр». Має ще поляк Аарон Цел під’їхати, який за збірну на ЄвроБаскеті грав. Поспілкувався з головним тренером Звєзданом Мітровічем (чорногорець багато років працював в Україні. – ред.). Особисто ми не були знайомі, але давно знали один про одного, так що все нормально. Будемо зіграватися, до старту чемпіонату 2 жовтня час є.
- Завдання на сезон вам оголосили?
- Поки ні. Французький чемпіонат дуже непередбачуваний, конкуренція дуже гостра: можна бути третім, а можна 15-м. Наприклад, ми з «Нантерром» начебто впевнено йшли в топ-5, а потім пролетіли повз вісімки учасників плей-офф. І з «Нансі» були четвертими, а дві поразки в кінці турніру відкинули нас на сьоме місце.
- У минулому сезоні твій «Нансі» зустрічався в плей-офф з «Ліможем» нашого колишнього збірника Пуха Джетера. Спілкувався з ним?
- Звичайно. На майданчику билися один проти одного, а потім разом навіть сходили на вечерю.
- Французькою вже добре говориш?
- Якщо чесно, не дуже. Практично все розумію, але відповісти – проблема. Язика зламати можна (усміхається). Все-таки в командах основне спілкування проходить англійською. Але, думаю, в цьому сезоні почнемо з дружиною вчити.
- Оселився ти в самому Монако? Десь вже погуляв?
- Ні, тут дуже дорога оренда. Тому клуб мені зняв двокімнатну квартиру у французькому передмісті князівства Кап д’Айі, на горі, – це буквально в двох хвилинах ходьби від кордону з Монако. Ми з дружиною вже бували тут – заїжджали на деньок пару років тому, коли я тільки перебрався до Франції. У травні в Монако буде тенісний турнір і гонка «Формули-1» – при нагоді хочу зазирнути.
- Але грає команда в самому Монако?
- Звичайно. Тут дуже великий спорткомплекс, з басейном олімпійського розміру, а наш баскетбольний зал знаходиться прямо під знаменитим футбольним стадіоном Луї II.
- На своїй машині їздиш?
- Ні, свій «Фольксваген» залишив у Миколаєві. Я дуже швидко в Монако збирався – домовилися про контракт буквально за 2-3 дні. Та й особливого сенсу гнати машину сюди не було, клуб видав мені в користування «Рено».
- Якихось зірок там не зустрічав?
- Ні. Та вони мені в принципі і не потрібні (посміхається).
- Чемпіонат Європи дивився?
- Коли був час. Все-таки зараз в «Монако» дворазові тренування. Повністю бачив матч збірної України з Литвою, перші половини ігор з Бельгією і Латвією. У порівнянні з попередніми турнірами, нині багато грали на центрового Кирила Фесенка, але це виглядало логічно.
У нас була хороша можливість вийти в плей-офф, але, на жаль, хлопці самі ж її упустили. Десь не вистачило концентрації, можливо, через втому, а десь і вміння. Та й кадри в цілому, скажімо, у тих-таки бельгійців, які нас не випустили з групи, більш досвідчені будуть. Потрібно винести уроки і йти далі, продовжувати вдосконалюватися, адже життя на цьому не закінчується.
- Чи жалкуєш, що тебе в Ризі не було?
- Звичайно, але сталося так, як сталося. Ще будуть, сподіваюся, для мене чемпіонати Європи, світу. І дуже хотілося б з’їздити на Олімпійські ігри в 2020 році, хоча до цього ще далеко.
