Сергій Дусь: у мене інтернаціональна команда

На першому етапі студентської баскетбольної ліги тільки у Вінниці команди провели 21 матч. В активі команди медичного Університету п`ять перемог і одна поразка, якої можна було уникнути. Так вважає головний тренер вінничан Сергій Дусь, з яким поспілкувалася прес-служба ФБУ.

- Баскетбольна команда у вінницькому медичному Університеті ім. Пирогова має давню історію. І команди були завжди, просто вони не виходили на високий рівень в Україні. А в університетській студентській Універсіаді баскетбол був присутнім завжди. І за радянських часів також.
  Що ж до сьогодення, то ми закінчили перший етап Студентської ліги і на початку лютого розпочнемо другий. Грати за коловою системою так само спробуємо. У нас у місті п`ять університетів 5-4 рівня, і два технікуми, або коледжи. Сім команд змагаються. Йдуть перемовини, що після нового року ще дві команди студентські до турніру приєднаються. Вони гратимуть, але поза заліком. Тобто буде 9 команд, усі з Вінниці.

- Ви на першому етапі виявилися найсильнішими?
- Розумієте, у нас мала відбутися фінальна гра з педагогічним університетом. Але не знайшлося часу втиснутися у щільний графік проведення заходів. У нас і Суперліга жіноча з волейболу, і спартакіад купа. І я з командою 2,5 тижня не тренувався взагалі, тренувань не було. За обоюдною згодою, щоб закрити перше коло, я з тренером педагогічного домовився. Іддаю перемогу тобі, ти перший, я другий. А з другого кола стосунки вже з`ясуємо на паркеті.

- Наскільки ви сприймаєте нововведення ФБУ про створення студентської ліги?
- Дуже добре. Змагань такого рівня серед студентів взагалі не було у Вінниці. Було так, раз на рік з`їхалися на чотири дні, зіграли і знову розбіглися. А щоб їх зацікавити, щоб вони зігрувалися, награвали команди, такого не було. А тепер навіть може якийсь молодий гравець-студент , зараз вчиться, а у майбутньому гравець гарний. Якщо він регулярно тренується, грає, як зараз, має бажання – чому б ні.

- У вас є такі хлопці, що маєть подібні перспективи?
- У кожній команді є свої лідери, свої надії. Сказати, що команда ніяка, отримала свій сороковник, полтиник і пішла – ні. У когось багато лідерів – три, чотири, два. У когось один лідер, але він прагне, намагається. Веде команду.

- А у вас скільки лідерів?
- Я вам скажу так. У мене що не гравець, то лідер. За своїм амплуа. Є молоді гравці, є такі, що цього року мають випускатися. Є перший курс, який прийшов, непогані хлопці, ходять, тренуються.

- Але ж є хлопці, відсутність яких на паркеті одразу ж позначається на результаті?
- Є такі, є. Гандзюк Євген, третьокурсник. Він грає другого – третього номера. Є ще хлопець, який буде випускатися, але дякуючи Богові, у нас є інтернатура два роки, він з Камеруна, центровий Джеймс Кларі. У нього ім`я і прізвище довго ще пишеться. Але я його називаю Джеймс Кларі, або ж просто Джеймс. Є ще розводящий, плеймейкер з Нігерії, звати Садік Сані. Є ще з Іорданії гравець. Я його зву Майя. А у нього там Майєр Хамбрут а далі заплутатися можна. Всі ці імена їхні, там і за батьком, і за дідусем. Отже, у мене інтернаціональна команда ( сміється)!

- І як ви з ними спільну мову знаходите?
- Мова баскетболу універсальна, дійсно.  Дякуючи Богові, вони розуміють українську мову, російську, а я відвідую курси англійської мови. Вчу, щоб спілкуватися. Комбінації англійською пояснюю. На усіх мовах світу, які ми знаємо з ними, знаходимо порозуміння (сміється).

- Як у вас відбувається процес відбору до команди?
- У нас така тенденція, що викладачі на перших парах запитують, чим ти займався – баскетбол, футбол, настільний теніс і т.ін. І хлопці кажуть – я хотів би займатися баскетболом, футболом ... І їм кажуть, приходьте на такий то час на тренування, вас тренер перегляне. Але у мене як заведено – яким би гравець не був, я його не виганяю. Ти ніякий, іди тренуйся – нема такого. Хлопець приходить, якщо я бачу, що він приходить регулярно, мріє досягнути не лише у медицині, а й у спорті, то, звичайно ж, ми його залишаємо, ми його залучаємо, щоб він допомагав, дивився. Щоб він був разом із нами у цій атмосфері, в оточенні, у команді. Так просто сказати людині – вибач, дорогий, ти не підходиш, - так неправильно.

- Тобто у вас у команді багато гравців. І ті, хто заслуговують виступати, і ті, хто за ними тягнеться?
- Вони тягнуться, тренуються. Звичайно ж, на тренуванні багато людей. Але ми стараємося іх розбивати на групи. Одним даємо один час, іншим – другий. Щоб ті, хто має більший досвід, не втратили інтерес з тими, хто не вміє. Але багато товариських матчів граємо. До студентської ліги регулярно зустрічалися, щоб прогресувати. Загалом у команді перебувають до 30 студентів. Могло бути і більше, але ж знаєте, у того те, у того се. У нас дуже важко вчитися у медичному ВИШі.

- І як вони знаходять час на баскетбол?
- У нас ввечері тренування відбуваються. Післля пар. У мене з 19.30 і аж до 10 вечора тренування. Звичайно, вони після тренувань повертаються втомлені, але все одно вони приходять, вони є. 30 гравців точно є, це навіть не обговорюється.

-А ви провідним гравцям допомагаєте вчитися?
-Ми постійно з ними спілкуємося. Після тренування завжди запитую, у кого які проблеми. Бо ж вони спортсмени. Стараємося їх заохочувати, і викладачі йдуть назустріч. Бо ж вони захищають честь Університету.

- Їхня медична кваліфікація від баскетболу не страждатиме?
- Ні, повірте. Я вам скажу щодо іноземців. Вони, коли вступляють, обирають собі ті предмети, які потрібні. У нас ще на першому курсі є філософія, , мови. А для них це не треба. Вони собі беруть ті предмети, які їм знагодяться для роботи.

- А яка у вас проблема із залом? Ви кажете, що через неї не зіграли фінал з педуніверситетом.
- То такий період просто був. А з залом у нас усе добре. Є душові, ремонт не завадив би. Можливо, на літо ми його відремонтуємо.

Я ще планував після завершення першого кола зробити матч усіх зірок-студентів. Поділити на дві команди, залучити медіа, але я звертався до університету, ця ідея їм не дуже прийшлася до душі. Шукав спонсорів, ніхто не хоче навіть тисячі гривень дати на призи. А я хотів ще конкурси влаштувати. Кидки зверху, триочкові, найкращому гравцеві, MVP. Таке зробити, щоб подякувати хлопцям за їх бажання тренуватися і грати. Які люблять баскетбол, а не себе у баскетболі. Поки нікого не знайшов. А свої гроші я не можу витрачати. Я вже проводив у Вінниці семінар суддівський. Я ще суддя. Завдяки Миколі Амбросову. Призначив (сміється).

- А як Ваша посада в Університеті зветься?
- Викладач кафедри фізичного виховання і лікувально-фізичної культури вінницького національного університету.  Але можете написати простіше – головний тренер чоловічої команди Вінницького медичного Університету.

- А є ще жіноча?
- А що, дівчата баскетбол не люблять? Але вони грають нерегулярно. Ми займаємось поки що хлопцями. Побачимо, як пройде цей рік, а далі будемо розвивати і жінок. Головне, щоб було здоров`я. Користуючись нагодою. Хочу передати вітання Андрію Мазуркевичу, який допоміг нам пошити форму. Тепер зробимо гарне загальнокомандне фото.