_pictogram.svg.png)
Сьомий номер ДЮКФП-2 (Краматорськ) Данило Маляренко щоразу доводить на паркеті – зріст у баскетболі значить багато, але не усе. Він – лідер, веде гру. І недарма є гравцем кадетської збірної України U-16. А ще цей юнак пояснив в інтерв’ю офіційному сайту ФБУ, чому він радіє, що Краматорськ є у складі України.
- Усьому, що вмію у баскетболі, мене навчив мій тренер Олег Сосой. З самого початку, коли створювалася команда, я грав у ній. Але Олег Володимирович зі мною також займався індивідуально, показував мені різні прийоми. То ж сьогодні я такий гравець завдяки йому. І до збірної мене запросили, бо мій наставник мене наставляє.
- Скільки років ти займаєшся баскетболом?
- Сьомий рік. З кінця третього класу почав займатися і зараз вже граю на такому рівні.
- Тренер тебе знайшов у школі?
- Так, у школі. Тренування відбуваються у нас у школі. Тренер почав набирати команди, проводити тренування, перегляди. Я прийшов, мені сподобалося, продовжив займатися.
- Це звична школа у Краматорську?
- Звична, загальноосвітня школа.
- У якому класі ти зараз вшишся?
- У 10-му.
- Скільки тренувань на тиждень маєш?
- Сім днів на тиждень. Щоразу увечері тренування двогодинне. Напрягаємося на тренуванні усі. Помітно, як хлопці працюють і досягаємо нових успіхів.
- Чого вам бракує, щоб виграти чемпіонат по своєму віку?
- Можливо трохи не вистачає впевненості у собі, усій команді. Починаєш грати, і раптом не йде кидок, звідси з’являється невпевненість у якихось елементах. Зараз вже впевненості додається, думаю, усе у нас вийде.
- А було б непогано для історії – команда з прифронтового міста, яким вважають Краматорськ, і виграє чемпіонат України.
- У нас у всіх така мета – виграти чемпіонат. Якщо цього року не вийде, наступного року переможемо обов’язково.
- Як батьки сприймають твої заняття баскетболом. Чи не заважають вони навчанню?
- З навчанням усе чудово. Я відмінно вчуся у школі, і при цьому займаюся баскетболом. Він мені не заважає.
- Улюблений предмет є?
- Я усі предмети вчу однаково. Переваг у цьому плані нема.
- Не можу не запитати. Коли Краматорськ був під окупацією, ти теж ходив на баскетбол?
- Коли у місті йшли бої, мене не було. І тренувань в той час не було, а як усе заспокоїлося, одразу приїхав і пішов на тренування. Навіть коли зараз карантин був, я продовжував займатися, і усі займалися. Місяць ми вперто працювали. Які б не були події, у нас все одно є тренування. І хлопці усі з’являються, тому прекрасно проходять тренування.
- А коли йшли бої, ти де був?
- У Харківській області, у бабусі в селі був. Два місяці, практично усе літо відбув. У серпні приїхав і поновив тренування одразу.
- Радий, що Краматорськ залишився по цей бік лінії зіткнення?
- Звичайно так, ми прогресуємо, у нас є можливість їздити різними містами України на виїзні тури чемпіонату. Ми граємо, розвиваємося, набуваємо досвіду.
- Тепер ще й до збірної U-16 запросили.
- Ну так, Європу можна буде побачити. Мені, ящо чесно, найважливіше, якою буде атмосфера у команді. Не тоді, коли вона виграє, чи ні, а саме внутрішній мікроклімат. Зараз у нас чудова атмосфера, хлопці підтримують одне одного. Якщо щось не вдається, не виходить, сварок і бійок немає. Не пам’ятаю, щоб таке було у нас відтоді, як я тренуюся. Завжди знаходимо спільну мову.
- Яку мету ставиш перед собою у баскетболі?
- Мета – досягати нових успіхів, для цього треба ще більш наполегливо працювати. Думаю, тоді у мене усе вийде.
