Володимир Жук: раджу батькам більше часу проводити зі своїми дітьми

Головний тренер дніпропетровської СДЮСШОР-5 (команда хлопців 2001 р.н.) розповідає про своїх чинних чемпіонів України, які володіють титулом третій рік поспіль і планують його пролонгувати ще.

- Ми цим віком тричі ставали чемпіонами України, але з кожним наступним роком перемоги стають дедалі складнішими. Наші головні конкуренти це Черкаси, КСЛІ, Харків і Южний. Ці команди боротимуться за медалі.

- У суперництві  з КСЛІ, скажімо, ви проблем не відчули.
- Ми з ними дуже багато разів зустрічалися, вивчили цього суперника, але були і проблеми. Коли закінчували основний турнір, виграли у них лише з перевагою 5 очок. Але, конкретно у цьому матчі (83:53 на користь СДЮСШОР-5 - ред.) нам можна сказати, пощастило.

- Сьогодні скільки вже вашим хлопцям?
- По 14-15 років, три роки вже граємо і щороку найзапекліша боротьба у нас йде з Черкасами, КСЛІ, Южним, Харковом.

- Як ви набираєте цих хлопців?
- СДЮСШОР-5 працює за принципом спортивних класів, у 5-му класі набираємо спортивний клас, і тоді вже вони вчаться і тренуються усі разом. Робимо під них розклад, і навчальний, і тренувальний.

- Тобто, якщо батьки хочуть у Дніпропетровську віддати свого сина або доньку на баскетбол, вони просто звертаються до СДЮСШОР-5?
- Вони спочатку на наборі працюють з тренерами, до 4-5 класу, по своїх школах діти тренуються, потім ми відбираємо кращих. Для цього треба вже, щоб ці діти перейшли до іншої школи, де ми організовуємо спортивний клас.

- Бачу, у вас у команді є і великі хлопці, і невеличкого зросту.
- Так, під восьмим номером у нас грає Всеволод Радченко з Дніпродзержинська, як ви кажете, великий, а третій номер, бірцівської статури – Давід Кім. Радченка ми взяли вже пізно, у восьмому класі. А брат Давіда грає по 2000-му року і вже його залучали до основного складу Дніпра. Але вони трохи різні, той чомусь на голову вищий. Той у маму пішов, а цей – у папу. Так вийшло. І тому на нього звертають увагу тренери.

- Якщо є хлопці, які з певних причин не тягнуть, не мають перспектив, ви їх прибираєте з команди?
- Справа у тому що у нас вже три гравці основні, які з нами тренувалися, поїхали від нас за кордон. Вони три роки з нами були. Жаріков Ілля, той взагалі найвищий був, до Італії подався, Георгій Кацюра захисник і Пилип Абельман, нападаючий, поїхали до США. Батьки так вирішили і забрали. Працюємо з тими, хто залишився. Підтягнули хлопців з Дніпродзержинська, а решта – наші. Працюємо, щоб вони проявили себе.

- Це нормально, що у такому віці діти їдуть в Америку, чи батькам не поясниш?
- Батькам не поясниш, вони хочуть гарного життя для своїх дітей. І якщо є можливість, ми не можемо їх утримати. У нас нема можливості дати їм те, чого вони хочуть. Батьки увозять їх до США, вони там у школах навчаються, американських, а Жаріков в італійській школі, так батьки захотіли.

- Якщо у такому віці їде за океан, може досягнути рівня НБА?
- Думаю, дивлячись, куди потрапить. Яка школа, які тренери. Я думаю, якщо дитина перспективна, така, як Жаріков у нас був, якщо їм займуться нормально, то з нього може вийти гравець високого рівня. То ж, у нас основні гравці поїхали і ми боремося з тими, хто залишився, намагаємося знайти хлопців з нашої області, дніпропетровської.

- У цьому сезоні плануєте захистити титул?
- Так, але буде складно, ми зустрічалися з Черкасами, протягом гри програвали 20 очок, але виграли цю гру.

- Ви кажете, ці хлопці вже тричі ставали чемпіонами, як змінювався баскетбол у їхньому виконанні?
- Раніше ми грали п’ятірками, був ткий собі міні-баскетбол. Зараз вже граємо у дорослий баскетбол. Комбінаційний. Все по-іншому, як у дорослому баскетболі.

- Діти відчувають задоволення від гри?
- Так, хотілося б звичайно, щоб вони грали ще краще, вони по-різному прогресують. Хотілося б, щоб вони швидше зростали у своїй майстерності.

- Тренувальний процес витримують?
- Якщо готуємося до змагань, тренуємося більше. Процес іде, відпочинок і навантаження змінюємо.

- Ви за рахунок батьків їздите на тури?
- Здебільшого так. Минулого року за рахунок батьків їздили, але потім нам повертали гроші. А цього року тільки за рахунок батьків. Обіцяють повертати, але поки що не повертають.

- У чому секрет успіху цієї команди, яка вже третій рік утримує чемпіонське звання?
- У ставленні дітей до тренувань. Вони о сьомій ранку починаються, і всі приїздять.

- Щодня о сьомій ранку – на тренування?
- Через день. День вранці, день ввечері.

- Які баскетбольні перспективи у цих хлопців, які зараз у команді грають?
- Кіму може і проблематично буде, адже зросту йому бракує. Те що він швидкісний, сильний, стрибає високо – усе тому, що він фанат. Займається, віддається грі. Ну а у того ж Радченка більше даних, але їх треба розвивати, щоб перспективами скористатися. Для цього ї їм треба працювати, і нам з ними.

- Ви вже виховали хлопців, які досягли високого рівня?
- Так, у Дніпрі грає Андрій Мироненко, мій вихованець. Шевченко Володимир. Чотири хлопця з основного складу Дніпра.

- Скільки років ви вже працюєте з дітьми?
- Вже 30 років. Спочатку працював з дівчатами, потім перейшов на хлопців.

- А чому на хлопців перейшли?
- Ну, був момент у 90-х роках, проблематично було жити, треба було їздити, заробляти гроші. А потім, коли повернувся до школи, вже поставили мене на хлопців.

- Порівняно з тим, що було раніше, сьогодні з дітьми складніше працювати?
- Діти інші стали, інші уподобання, інші завдання. Ми не мали того, що вони зараз мають. Вони відволікаються на комп’ютери, планшети. Це заважає заняттям баскетболом. Якщо людина розуміє, чого вона хоче, то це нормально, ін. може поєднувати роботу з цими гаджетами, ну а так… Виховувати треба дітей. У батьків зараз завдання яке? Заробляти гроші. Вони менше часу приділяють дітям, ніж було раніше. Виходить така ситуація, що вони нам дітей віддали – школа, спорт школа, а батьки у роботі, мало приділяють уваги дітям. Я би порадив батькам більше часу проводити зі своїми дітьми. Скажімо, ми більше займаємося тренувальним процесом, у школі – навчальний процес. А більше з ними ніхто не займається. Віддали нам дітей на розтерзання (посміхається – ред.).