_pictogram.svg.png)
Вікторію Кондусь можна привітати з подвійним успіхом на чемпіонаті світу U-23 з баскетболу 3х3. Мало того, що вона стала у складі збірної України бронзовою призеркою Мундіалю, ще й найкориснішим гравцем її було визнано. Віка проаналізувала виступ у Піднебесній і розповіла, що допоможе їй якнайшвидше відновитися і продовжити виступи вже у складі Київ-Баскета у жіночій Суперлізі.
- На мій погляд, можна було грати і у фіналі з Росією, але півфінальна гра з японками закінчилася не на нашу користь. Тоді Фортуна більше була на боці суперниць. Та й судді, між нами кажучи, також їм більше посміхалися. А ми десь не влучили з-під кільця, десь не закинули свої м’ячі. Але попереду була ще більш важлива гра, з розряду тих – або усе, або нічого. Або медалі, або ні. Відтак ми не шкодували особливо щодо поразки від японок, та й часу посипати голову попелом не було. Зібралися на гру з Німеччиною і довели, що Україна сильна команда.
- Як вдалося так швидко відновити сили після Японії?
- Ми не те, що відновилися. Ми ще, як кажуть, залишилися гарячими після попереднього двобою. У нас був короткий перепочинок тривалістю в одну гру. Знаєте, коли ми виходили на ігри Чемпіонату, було певне передстартове хвилювання. А коли виходили грати з Німеччиною, цього почуття вже не було – просто треба було вигравати і ми налаштувалися відповідним чином. Мети досягли.
- Не дали їм жодного шансу?
- Жодного. Влітку я грала у збірній U-20 на чемпіонаті Європи в Ізраїлі. Я тоді через травму зіграла тільки одну гру, і саме з Німеччиною. Тоді ми їм прикро поступилися з різницею в одне очко. І у мене була особиста мета – обіграти Німеччину. Нехай це не 5х5, але ми їх таки обіграли.
- По-спортивному помстилася?
- Так, вони торік були чемпіонками Європи серед молодіжних збірних 5х5. Відтак певну сатисфакцію отримала.
- Що стало запорукою успіху команди на чемпіонаті – тактика, техніка, згуртованість?
- У 3х3 найважливіше психологічна стійкість. Якщо хоча б одна людина розгойдує човен, ображається на когось, тоді усе – команди не буде. А ми ніколи не сварилися. Були одна за одну, підтримували, навіть, якщо щось не вдавалося, не виходило у грі. У нас була надзвичайно дружня команда поза майданчиком і у грі. Це і стало найголовнішою складовою успіху.
- Зараз фактично без відпочинку ти переключаєшся на баскетбол 5х5. Вже за два дні стартуєте у жіночій Суперлізі. Як без відпочинку зможеш переключитися?
- Я думаю, для мене це не буде важко. Єдине, що? Між Китаєм і Україною велика різниця у часі. Але на даний момент я себе почуваю добре. Думаю, сьогодні на тренуванні вже більш детально повторюватимемо комбінації і розбиратимемо нашого найближчого суперника (Козачку-КПУ – ред.). А суперник – з сюрпризом. Вони обіграли бронзових призерок минулого чемпіонату. Але нам тільки виграти треба. Чинним чемпіонкам не личить стартувати з поразки.
- Отже, психологічної втоми не відчуваєш?
- Коли ми запитали у головного тренера Володимира Холопова, що у нас далі за планом, він відповів – самі розумієте, попереду старт у Суперлізі, ось вам один вихідний, відпочивайте. Він минув і зараз я налаштована йти на тренування. Немає такого, що відсутнє бажання. Хочеться вже грати, старту у Суперлізі очікую з нетерпінням.
- У вихідний відключилася від баскетболу?
- Так, побула вдома, відпочивала. Знаєте, я ще не відійшла від емоцій чемпіонату світу.
- А де була вдома – у Києві, чи з’їздила у рідний Переяслав?
- Нажаль, я не змогла туди з’їздити, залишилася у Києві. Але відчуття рідного дому мені привезли прямо до аеропорту рідні, коли нас зустрічали. Тато мій приїхав, дві рідних сестри, маленька племінниця, чоловік сестри. Мені було дуже приємно! Нажаль, мама моя не могла в цей час бути разом зі мною, але вона привітала мене по телефону. Емоційний заряд рідних людей допоможе мені швидше переключитися і продовжувати виступи вже у складі Київ-Баскета у чемпіонаті України.
