_pictogram.svg.png)
У середу, 10 жовтня, до розташування БК Запоріжжя повернувся гравець клубу Юрій Кондраков, який захищав честь збірної України U-23 на чемпіонаті світу з баскетболу 3х3 у Китаї. Факт присутності на ранковому тренуванні гідно оцінив головний тренер Валерій Плеханов, ну а прес-служба запоріжців не упустила можливості розпитати про світовий турнір.
– Юра, скажи, будь-ласка, які враження справив на тебе Китай і з якими емоціями ти повернувся?
– Загальні враження лише позитивні. Якщо говорити про умови, то все було на найвищому рівні. Ми проживали в найбільшому готелі міста Сіань – на 25 поверсі, харчування відповідало китайській кухні – всі страви дуже гострі: супи, курка і так далі. Що стосується змагань, то чемпіонат світу видався дуже напруженим. Всі матчі були складними – і морально, і фізично, не було прохідних поєдинків, крім одного проти чехів. Їм довелося грати удвох, тому що третій хлопець захворів, а вони приїхали без заміни. Решта поєдинків були рівними, включаючи чвертьфінал, де, як ви бачили, все вирішилося в овертаймі.
– Загальний результат – п'яте місце оціниш як задовільний? Чи все ж таки ставили завдання потрапити до призової трійки?
– Результат, який ми показали, можна оцінити як задовільний, тому що разом ми провели всього одне тренування ще й без Микити Руслова, він під'їхав вже безпосередньо в аеропорт. Інші команди мали більш серйозну підготовку – хтось тренувався місяць, хтось два. Можливо цього нам і не вистачило, щоб потрапити до призової трійки. У нас тренувальні збори були ще влітку, потім працювали у своїх клубах. Тому в Китаї ми грали на межі своїх можливостей, я вважаю, що показали непоганий результат.
– Твоя команда – Запоріжжя провела дебютний матч у Суперлізі Парі-Матч, коли ти перебував у Китаї. Стежив за грою онлайн?
– Так, звичайно! Після гри я одразу написав у наш спільний діалог, де привітав хлопців з перемогою. Коли починалася гра, у Китаї було дві години ночі, спати дуже хотілося, але хвилювався за команду і дивився до останньої секунди. Гра постійно тримала в напрузі, молодці, що зуміли вирвати перемогу. Після матчу ще довго не міг заснути.
– На чемпіонаті світу ти став автором одного з найефектніших влучань, коли забив на останній секунді. Навіть румуни вже змирилися із поразкою, але тебе це не зупинило. Чому?
– Так вийшло спонтанно. У кожній грі треба набирати якомога більше очок, у баскетболі 3х3 максимальна кількість очок – 22. Це відіграє роль, якщо наприклад у групі кілька команд мають рівну кількість перемог та поразок, то враховується результативність. Для нас це були важливі очки, вони зовсім не захищалися і я помчав за лінію. Таке влучання додало нам енергії і додаткової мотивації. Баззер-бітери вже були у моїй кар'єрі, коли грав ще в Луганську і у Вищій лізі у складі ЗНТУ. Мені дуже подобаються такі моменти – відчуття неймовірні!
– Далеко не всім тренерам із баскетболу 5х5 подобається захоплення своїх гравців “вуличним баскетболом” або ж баскетболом 3х3. Коли ти граєш на великому майданчику, тобі цей досвід допомагає чи все ж таки заважає?
– Найперше, що хочу сказати, для мене велика честь представляти національну збірну своєї країни. Я розумію, що тренерам це може не подобатися, адже специфіка гри 3х3 і 5х5 відрізняється. Однак якщо раніше могли просто забороняти грати у баскетбол 3х3, то зараз цей вид спорту визнано олімпійським. Кожному, хто виступає на чемпіонаті світу чи Лізі Націй – це дуже важливо. Цей досвід допомагає у набутті впевненості. Контакт більш жорсткий, це привчає до того, що тебе можуть бити по руках, але ти не зупиняєшся і працюєш до останнього, але в той же час в захисті можеш більш жорстко включатися, за що карають. Тому треба грамотно свої навички розподіляти та використовувати. Зараз, коли я повернувся у свій клуб, віддам всі сили, щоб допомогти БК Запоріжжя у найближчих матчах з Київ-Баскетом і Черкаськими Мавпами.
