_pictogram.svg.png)
Валентин Мельничук, відноситься до патріархів українського тренерського цеху, він устиг попрацювати з багатьма українськими клубами, ще у часи СРСР, а також у Латвії та у Сирії. Найбільшої слави йому принесла робота у Португалії, як на клубному рівні, так і з національною командою. Згодом працював і очільником у збірній Україні, був консультантом у національній і молодіжній жіночій збірних. Зараз попри поважний вік (78 років) Валентин Федерович уважно стежить за усим що відбувається у баскетболі і не лише вітчизняним, а також активно допомагає молодим тренерам, проводить майстер-класи і семінари, перекладає багато баскетбольних методичних матеріалів, з якими можна ознайомитися в тому числі і на сайті ФБУ. Про події, які привернули його увагу у році що минає він тезово розповів у передноворічні дні.
Вертикаль збірних має починатися із віку 14 років і молодше
Як на мене то найважливішим у минулого року стало те що у нас пішла планова робота зі збірними хлопчиків і дівчат віком 14 і 15 років. Це є основа для майбутніх успіхів і системний підхід до роботи. Рішення — це необхідне і мудре і тут варто віддати належне Михайлові Бродському, який цим збірним приділяє велику увагу. Діти звикають до роботи у режимі збірних, тренери старших збірних можуть стежити за найталановитішими гравцями країни змалку, а для дитячих тренерів — це відмінний стимул, коли ти бачиш, що твого вихованця помітили.
Я спілкувався із багатьма фахівцями у Європі і вони зазначали, що стабільний хороший результат може дати лише правильно побудована вертикаль збірних, від наймолодшого віку до національних команд. Зараз я теж гооврив із Андрієм Подковировим на цю тему. Робота в усіх вікових категоріях має йти за участі тренерів національних команд, щоб гравці у процесі дорослішання легко переходили у іншу команду, щоб вони уже були готові до ігрової філософії старших товаришів і вимог їхніх тренерів. Тоді у наших збірних не буде таких провалів які були цього року.
Антирекорди року
Я завжди із великою увагою дивлюся матчі наших команд по усіх вікових категоріях і хлопців, і дівчат. На жаль цей рік я побачив 2 антирекорди, це коли наші юніори у одній із ігор поступилися сербам — 72, такого я не пригадую, а дівчатка кадетки легко повели у рахунку з естонками, а потім не змогли заробити жодного очка понад 12 хвилин ігрового часу. Певно це найсильніші негативні баскетбольні враження від минулого року. Зараз не будемо занурюватися, чому це сталося, але виправляти ситуацію необхідно.
Дитячий тренер — це креативна робота
Взагалі, я дуже заздрю дитячим тренерам, вони, на відміну від тренерів професіональних команд, при правильному підході можуть бачити результат своєї роботи кожен місяць чи навіть кожен тиждень. Тут дівчинка водила м’яча однією рукою і не могла відірватися від нього очима, а тут уже піднімає голову і впевнено веде його, потім уже починає добре вести двома руками, потім помітний прогрес уже у іншого гравця, це дуже добре, це має стимулювати до нових знахідок, нових вправ, допомагає придумувати для дітей нові справи. Працюючи у професійному клубі, ти можеш не відчути те саме задоволення за весь сезон, команда може і не заграти так як тобі потрібно. Тому, я кажу, що робота дитячого тренера значно цікавіша і я можу пропустити, якісь матчі Суперліги, а от а дитячі змагання завжди ходжу залюбки.
Наша жіноча збірна — може поборотися за топ-6 на Євробаскеті - 2019
Звісно матчі національних збірних, я теж дивлюся постійно. Мені цього року багато задоволення принесла гра жіночої збірної. Мені подобалося, як грала збірна Володимира Холопова і я вважаю, що він теж провів відмінну роботу, йому в чомусь забракло везіння, яке у спорті теж необхіне. Я навіть не можу сказати, що надто змінилася гра нашої команди, але вихованці югославської школи вони завжди вважалися тренерами-диктаторами. У збірній Бошковіча, краще відчувається дисципліна, дещо на краще змінилося у грі у захисті, зараз дівчата чіткіше виконують транзішн і, навіть у програних матчах, ця команда виглядала дуже солідно.
Нестабільна гра найбільша проблема збірної
Як на мене чоловіча команда дуже страждає від нестабільності. Без усіляких перебільшень, команда видала прекрасний поєдинок із Іспанією. Я отримав неймовірні емоції, можуть говорити, що Іспанія грала без зірок першого калібру, але більшість із цих гравців я знаю змалечку, знаю їхній рівень розуміння баскетболу і прекрасно знаю Серджіо Скаріоло. Коли я працював у Португалії, я їздив до Іспанії на семінари, іноді навіть просто подивитися на тренування і часто спостерігав за тим як працює Скаріоло. Це тренер дуже високого класу переграти його дуже складно, він знає про баскетбол багато, а спілкуватися з ним одне задоволення. Та перемога для мене особисто була як свято, гадаю і не тільки для мене, а матч у Чорногорії став розчаруванням. Можливо, після першої гри у нашої команди самооцінка злетіла занадто високо, можливо забули з ким і де ми граємо. Як тренер національної команди, я грав проти усіх екс-югославських збірних, і усі поєдинки, особливо на їхній території були дуже важкими. З моїми португальцями ми переграли вдома Македонію і з хорошою різницею, а потім у Скоп’є отримали від них ще більшу різницю і саме таку, яка була необхідна їм. Ці збірні вдома завжди можуть грати на результат, а ми були до цього просто не готові. Сам матч я дивився разом із сином, він теж уже кілька років працює тренером і ця гра нас дуже розчарувала, ми просто не могли зрозуміти як таке сталося. Утім, я гадаю, що у нашої збірної є дуже хороший склад і якщо на останні 2 поєдинки вдасться налаштувати усіх гравців і вони будуть готові разом не дивлячись на те хто лідер, а хто ні, то шанси на вихід на Чемпіонат світу є.
Загалом, минулий рік я оцінюю позитивно, як би скрутно не було в Україні, як би важко не доводилося працювати, але баскетбольне життя не зупиняється. Турнір ВЮБЛ триває і це дійсно цікаві конкурентні змагання. Розбудовується вертикаль збірних і це важлива і необхідна робота.
