Ігор Саченко: зникнення БК Чернігів відкине обласний баскетбол на кілька років

Наприкінці минулого року головну баскетбольну команду Чернігівської області – БК Чернігів очолив молодий фахівець Ігор Саченко. Про підсумки баскетбольного року, фінансування команди, спартакіаду школярів Чернігівського району та китайський вояж колишнього «рульового» БК Чернігів кореспондент видання Наш Край говорив з новим наставником «сіверян».

Шляхом Майкла Джордана
– Чи стало несподіванкою рішення головного тренера БК Чернігів Олександра Хоменка продовжити кар’єру в китайському клубі YBDL? Як він влаштувався в Китаї?
– Про те, що Сашко збирається кардинально змінити хід кар’єри, мені стало відомо десь за тиждень до його від’їзду. Дійсно, рішення трохи шокувало. З одного боку, його розумію: не був упевнений, що вийде, тому й тримав усе в таємниці. Оскільки в ігровому та тренувальному процесі ми працювали в парі (я передусім відповідав за фізичну підготовку), це не стало катастрофою. Хоча зміна головного тренера – випробування для будь-якої команди, бо в кожного своє бачення гри. Вважаю, що з цим випробуванням БК Чернігів упорався непогано. Хоча результат і залишає бажати кращого...
У Олександра все чудово, він тренує дітей 5-12 років. Наскільки розумію, у Китаї є потреба в фахових тренерах із баскетболу. До того ж, головна мотивація – заробітна плата. Ті гроші, які у нього є там, в Україні, на превеликий жаль, не зможе заробити...

– Розкажіть про ваш спортивний шлях.
– У баскетбол я прийшов, коли закінчував десятий клас. У такому віці зазвичай юнаки вже грають на високому рівні, а я тільки почав тренуватися в спорт¬школі у Євгена Синельникова. До цього займався дзюдо, плаванням, боксом... Але завдяки вчителю фізкультури Анатолію Березюку (ЗНЗ № 1) побачив як грають у баскетбол у НБА. У ті роки чудово виступав Майкл Джордан. Саме він надихнув мене. Й досі мотивує розвиватися, тренуватися, передавати молодим досвід. І якщо говорити про мрію, то мені б хотілося, щоб і мій приклад теж надихнув когось...
Щодо професіональної кар’єри, то я виступав за Полтава-баскет у Вищій лізі, за вінницький Баско у Першій лізі. Після цього, вже у Чернігові, в майці Фортуни, боровся в Західноукраїнській лізі... Хоча професіональна кар’єра – поняття в Україні розмите. На превеликий жаль, граючи в баскетбол, не можна заробляти на життя.

– Ви очолювали обласну федерацію баскетболу...
– Зараз я – заступник голови. Наша ініціативна група, це, в першу чергу, Станіслав Терлецький, Артем Широкий (розігруючий БК Октябрский молот. – Прим.) та я. Організовували баскетбольні та 3х3 змагання ще 1997 року. Тоді в Чернігові відбувся один із перших в Україні турнір з баскетболу 3х3 на майданчику Спартака, що знаходився на Валу. 2007 року створили обласну федерацію баскетболу, до 2010-го її очолював я. Але потім прийняли рішення, що головою має стати Станіслав Терлецький, у якого більше можливостей для розвитку баскетболу.

Якщо не допоможе влада, існування БК Чернігів під питанням
– У сезоні 2017/18 років ви були граючим тренером. А цього виходили на майданчик лише в матчах ветеранів. Уже закінчили кар’єру гравця чи вас ще можна буде побачити?
– Складне запитання... На жаль, нагадує про себе травма, яку отримав ще 2003 року – перелом гомілкостопу. Професіональний спорт на певному етапі приносить користь, але це й великі навантаження... 
Хочу набрати ігрову форму, але стара травма ще нагадує про себе. Гадаю, найближчим часом почну тренуватися інтенсивніше. Й, можливо, якщо не цього сезону, то наступного гратиму. Усе роблю для того, щоб відновитися. 

– Вічна проблема – фінансування. Звідки команда бере гроші та на що їх вистачає?
– Фінансувалися винятково за рахунок обласної федерації баскетболу. Станіслав Терлецький знаходив кошти й саме завдяки йому ми, без жодної копійки з обласного бюджету, проіснували вже два роки. Я вважаю, для Чернігова це значне досягнення, бо відколи олімпійський чемпіон Олександр Волков ініціював створення Сінкому, клубу, що проіснував два сезони на початку 00-х років, баскетболу всеукраїнського рівня на Чернігівщині не було.
Після того як Ніна Лемеш очолила департамент сім’ї, молоді та спорту ОДА, ми з нею обговорювали ідею створення коман¬ди. Спочатку, розуміючи, що клуб Першої ліги дасть поштовх розвит¬ку всього чернігівського баскетболу, нам казали: ми вас підтримаємо, у підпорядкуванні департаменту є обласна школа вищої спортивної майстерності (ШВСМ), нам пообіцяли відкрити там відділення баскетболу, яке б стало фінансовим ґрунтом для існування БК Чернігів. Ми б розуміли, що певний мінімум фінансів для участі у сезоні в нас є. Бо після закінчення баскетбольного відділення обласної спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву хлопці максимум – грали в чемпіо¬наті області. Упродовж тривалого часу жодний чернігівець не засвітився на загальноукраїнському рівні. Ми втрачали покоління за поколінням. Гравцям не було до чого прагнути...
Але відкрити відділення баскетболу у ШВСМ не вдалося ані 2017-го, ані торік. Наприкінці 2018-го ми зібрали пакет документів, але нашу заявку відхилили. Сказали, грошей бракує. Восени 2019 року знову постане проблема: де шукати кошти на новий сезон. Якщо не допоможе влада, існування ¬команди під великим питанням... А зникнення БК Чернігів відкине обласний баскетбол на кілька кроків назад.

– Другий сезон у Першій лізі БК Чернігів провів гірше за дебютний. Якщо рік тому команда вийшла в плей-оф, то сезоні-2018/19 посідає передостаннє місце у групі 4 та ризикує, в разі перемоги Руху Молоді-Спортліцея, зовсім закінчити чемпіонат на дні таблиці... 
– Насправді результат закономірний. Коли минулого сезону за нас грало багато досвідчених хлопців, які зараз живуть у інших містах й збиралися в Чернігові тільки у день матчів, то цьогоріч таких поменшало. Розраховуємо на тих, кого можемо щодня бачити на тренуваннях. Поки що вони набувають досвіду, ще не мають достатніх фізичних кондицій. Не можу сказати, що сезон геть провальний. Були непогані матчі, в тому числі проти лідерів нашої групи. Так, десь бракувало фізичної форми, десь – досвіду чи концентрації, але це процес. Наше завдання – працювати над помилками. Думаю, наступного сезону результати будуть кращі.

Баскетбол допомагає мандрувати
– А в міжсезоння якась «селекційна робота» йтиме? Наприклад, 26 лютого у Михайло-Коцюбинському відбулася фінальна частина баскетбольного турніру в рамках спартакіади школярів Чернігівського району. Чи братимуть участь ваші скаути?..
– Можливості подивитися змагання в Михайло-Коцюбинському в мене не буде. Але всіх гравців, які можуть підсилити команду, я, у принципі, знаю. Передусім бачу перспективу в тих, хто займається в ОКДЮСШ. Є й досвідченіші спортсмени, які грають у чемпіонаті області й яких я б хотів бачити в команді...

– Чим захоплюєтеся, крім баскетболу, маєте хобі?
– Моє основне місце роботи – обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», де я займаю посаду заступника директора. Головне завдання нашого центру – популяризація здорового способу життя серед широких верств населення. Проводимо змагання «Козацькі розваги», «Спортивна зима», «Мама, тато, я – спортивна сім’я», «Веселі старти» та інші.
Коли казати про хобі, то люблю мандрувати, відкривати для себе нові місця. На жаль, зайнятість не дозволяє активно займатися подорожами: сім’я, робота, БК Чернігів (це теж певною мірою хобі, бо зарплату жоден із нас не отримує)... З іншого боку, баскетбол дозволяє їздити по країні, відкривати для себе нові міста...

Розмовляв Сєргєй КАРАСЬ

Довідка «НК»: 
Ігор Саченко, 41 рік. 
Головний тренер БК Чернігів, віце-президент Федерації баскетболу Чернігівської області. 
Місце народження: Чернігів. Зріст: 180 см. 
Улюблена книга: «Гравець на всі часи: Майкл Джордан і світ, який він створив» (Девід Хелберстам). 
Мрія: поява у Чернігові професіонального баскетбольного клубу й сучасної спортивної арени та щастя для власної родини. 
Улюблене місце у Чернігові: 3х3 майданчик школи №1. 
Улюблене місто у світі: Чернігів.