_pictogram.svg.png)
Після початку професіональної кар’єри в южненському Хіміку центровий збірної України Артем Пустовий уже четвертий сезон грає в Іспанії. Там українець починав в Обрадойро, який минулого міжсезоння змінив на Барселону.
Про свій шлях з маленького українського села до гранда європейського баскетболу Артем Пустовий розповів у інтерв’ю ua.tribuna.com.
- Назви три причини, чому круто грати в чемпіонаті Іспанії.
- Погода, рівень чемпіонату і розвиток гравців.
- Чому погода подобається?
- Тепло. Приємно жити, коли постійно є сонце. Звичайно, сумую за снігом. У минулому році побачив сніг, коли в збірну приїжджав. Радості було, як у дитини.
- В Іспанії є проблеми з англійською, не всі нею володіють. Як звикав?
- Коли приїхав, у мене були проблеми з англійською. І у мене, і у населення Іспанії. Зустрілися два «му-му». Перший сезон був дуже важким, але потім підтягнув мову. У Барселоні набагато більше людей розмовляє англійською - в Сантьяго мало хто.
- Були дивні ситуації, пов'язані з мовою?
- Були екстремальні. Коли не знаєш мови, мізки вмикаються на максимум. Але вільно говорити не виходить - тільки в плані баскетболу. Вже потім міг жартувати в роздягальні.
У мене була смішна ситуація в збірній, коли працював Фрателло. Було правило. Коли нам забивають, великий повинен виносити м'яч не з-під щита, а збоку. Щоб дати довгу передачу, якщо вибігають у відрив. А я викинув з-під щита. Фрателло зупиняє гру і говорить: «Артем, у нас є правило. Якщо забивають, що ти повинен зробити?» Я не розумію і говорю: «Yes». Він: «Ні, ти не зрозумів. Що ти повинен робити?» А я: «Okay». Потім вже покликали Палича, який допомагав з перекладом, і все стало зрозуміло.
У Сантьяго в перший сезон недобре грав, а ми могли вилетіти. Клуб купив нового центрового, я переставав залучатися до складу. Тренер підійшов перед грою, щоб заспокоїти - мовляв, не переживай, у тебе ще є контракт, все буде добре. І запитує: «Як ти себе почуваєш?» А я: «Все добре». Хотів сказати, що хороша погода (weather), а сказав - wedding. Він такий: «Що?» Я продовжую: «Sun, sun». Уже тоді він зрозумів. Раз йшов з американцем і намагався сказати, що в Сантьяго багато дощу. І не знав, як сказати. «Water from the sky», - кажу. Він посміявся: «Це ж rain».
- Так як ти вивчив?
- «Обрадойро» спочатку хотів, щоб я вчив іспанську. Але як мені вчити іспанську, якщо я не знаю англійської? Зазвичай же викладачі так працюють. А я не знаю ні тої, ні тої. У команді був гравець з Литви, а у нього дружина російськомовна. Я з нею вчив. Виходить - з російської на англійську, з англійської на іспанську. Але в цілому - практика.
- Коли брали в «Обрадойро», знали, що ти не знаєш мови?
- Вони спілкувалися з агентом, він сказав про рівень моєї англійської. Коли вже повинні були підписати контракт, робили конференцію в WhatsApp - я, тренер і агент. Тренер говорив агенту, агент мені, а я агенту і він перекладав. Так і спілкувалися перший раз, але ніяких вимог відразу не було. Потім вже підтягнув англійську.
- Є фішка в плані баскетболу, яка є тільки в Іспанії?
- Тут швидкий баскетбол. У кожного клубу своя система. Навіть в «Обрадойро» і «Барселоні» - різна. Прийшов сюди і хлопці сміялися: «Як ти був в «Обрадойро»? Там же тисяча схем». Наприклад, була одна комбінація і 10 її продовжень. Цілий рік пішов на те, щоб звикнути до них. На тренуваннях багато ходили пішки, тренер водив за руки. Якщо гравець біжить вліво, одна комбінація, вправо - інша. У захисті також - під кожного гравця індивідуально. Враховувалося навіть те, якою рукою будуть кидати. У «Барселоні» теж таке є, але трохи простіше.
- Чи не було думки: «Це космос, я не потягну»?
- Була паніка. Особливо в перший рік. «Ну все, приїхав. Їду додому», - думав. Був страх, що мене виженуть після першого сезону. У Южному як було. Приїжджають легіонери, які повинні важко працювати і показувати рівень. Я приїхав, а рівня немає. І що робити? На другий сезон приїхав більш спокійний - перші ігри сидів на лавці, а потім почав грати вдало і багато. А третій сезон - шикарний. Я не відчував себе легіонером, а на рівних з усіма.
- Що потрібно українському гравцю, щоб потрапити в Іспанію?
- Я їздив в Adidas Cump в Тревізо, а там був тренер «Обрадойро». Він хотів мене ще раніше, але «Хімік» не захотів відпускати. Сказали, що ще рано - рік відіграв. Ми взяли чемпіонство, а у мене ще був рік контракту. У «Хіміку» самі підійшли і спокійно відпустили.
В цілому, крім «добре грати», потрібна частка везіння. Потрібно, щоб тебе помітили. Зараз Україну мало хто дивиться, набагато важче виїхати за кордон, ніж раніше.
- Було, що в побутовому плані не знав, як себе вести?
- Коли тільки приїхав, особливо не знав міста - куди піти, куди поїсти. Соромився дуже. Перший тиждень в Сантьяго після ранкового тренування купував готові обіди в супермаркеті, а після вечірньої - замовляв піцу. «Піца, піца, піца, піца», - я вже не витримав і написав в чат. Хлопці порадили - і вже все нормально було. Ще нюанс - суп не в кожному ресторані. А як я без борщу, супу з фрикадельками? Але вже адаптувався.
- Що в Іспанії взагалі знають про нашу країну і наш баскетбол?
- Напівпрозорий, незвіданий світ. Багато людей запитували про Сергія Ліщука. Коли грали проти «Валенсії», гравці говорили: «О, Ліщук! Класний хлопець". Ще про війну запитують.
- Як би ти себе відчував, якби не поїхав, і продовжать грати в баскетбол в Україні?
- Трішки сумно. Як людина, яка впустила момент виїхати.
- Я не знаю людей, які дивляться український баскетбол і не ставлять собі питання: «Чому Мішула досі не поїхав за кордон». Ти знаєш відповідь?
- Ставлю собі таке ж питання. Саня хоче виїхати. У минулому році закінчився контракт з «Дніпром» і він каже: «Сезон закінчився, а пропозицій немає». Але вони не відразу надходять. Він трохи запанікував - червень починається, а у нього немає пропозицій. І підписав контракт на два роки. Несерйозно до цього поставився. Може, треба було почекати.
Йому треба було їхати ще після чемпіонату світу в 2014-му. Турків він взагалі вбив. Тоді були клуби, які ним цікавилися. Якби його відпустили, він би зараз грав в Євролізі.
- Якщо чемпіонат України не дивляться, що робити?
- Їхати в слабший чемпіонат в Європі. Той же Бобров грав у третій лізі Франції, пішов до Литви, а зараз приїхав до Іспанії. Це хороший приклад. Герун - те ж саме. Був тут у другій лізі, в другій команді «Барселони», зараз в ACB.
- Була інформація про те, що на ЄвроБаскеті-2017 Грегг Попович стежить за тобою. Це вкладалося в голові?
- Сприйняв це холоднокровно, мені байдуже. Так, він хороший тренер і все таке, без ейфорії. Пам'ятаю, він прийшов на гру з Італією. А я спокійно собі сиджу, поруч - Мішула. Він голову повертає: «Ти бачив, Грегг Попович?» Я такий: «Так, так». Мішула в шоці був. Але з Поповичем я не розмовляв.
- Зараз є сенс міняти Європу, де ти вже адаптувався, на НБА?
- Не знаю. Залежить від фінансів, варто ризикувати чи ні. Я вже немолодий (26 років - прим. Tribuna.com). Треба дивитися на нюанси. Я б хотів подивитися, як там, поваритися в цьому казанку, на організацію подивитися. Хоча теж питання - кажуть, там мало захищаються. Як у нас на Матчі зірок. Американець в «Обрадойро» розповідав, що вони мляво починають - вже в плей-оф рубаються.
- Ти заробляєш так, щоб після кар'єри жити без турбот?
- Скільки б мені не дали, все одно буде мало. Ще скільки років після баскетболу треба жити. Зараз хочеться вичавити максимум, щоб ще і дітям залишилося. Зараз - тільки на мене і на собачку вистачає.
- Але ти знаєш, що скільки коштує в магазині?
- Ні, у мене є Мина. Вона закуповується. Коли жив сам, не готував собі - більше замовляв. Я ласун, загрібав собі все морозиво і йогурти. Раз набрав їх на 150 євро. Обожнюю це поїсти. Все життя їв солодке дуже багато - мені не заважає.
- У «Барселоні» у тебе дуже мало ігрового часу. Як це пояснити?
- Коли приїжджав, розумів, що буду грати мало. Коли почався чемпіонат і Євроліга, я відчув, що можу грати, а не тільки сидіти на лавці. Мене засмутило, що я тягну рівень, але не граю. З тренерами розмовляю і вони задоволені. Але від цього ігровий час не додається.
На моїй позиції є два гравці, які чимало заробляють. Не можна їх на лавці тримати. Томич - дуже сильний гравець, у нього багато чого є підглянути. У нього бачення, техніка, пас, грає як шахіст. Серафін іншого типу, грає напролом.
- Через це немає нервів?
- Такого немає. Є гравці, які не грають, і починаються проблеми з керівництвом - хочу то, хочу це. На рахунок цього я спокійний. У другому сезоні за «Обрадойро» забив переможний кидок з «Мурсією». Зайшов в літак, а там сидів уболівальник. «Подивився це відео 10 раз, ти молодець. У минулому році я тебе не любив», - каже. Виходить, довів людям - я реальний пацан, а не просто прийшов забрати свої гроші, сидячи на лавці.
Буває, думаєш, працюю, працюю, працюю, а ігровий час не додається. Головне в такій ситуації - не зупинитися і не забити. Але я працюю, індивідуально теж. Наступний сезон, думаю, буде кращим.
- Не прикро, що, не граючи тут, тебе ще й в збірну не відпускають?
- Коли тільки приїхав в «Барселону», пояснював тренеру збірної, що я в новому клубі - потрібно влитися в колектив. Тим більше, тоді в збірну приїхав Лень. Вдруге мене реально не відпустили. А на матчі з Чорногорією та Словенією мене відпускали, але виходило так, що я прилітав би з літака прямо на гру. Не хотів ризикувати.
- Твої слова: «Якби не грав в баскетбол, то спився б». Чому?
- Краще не розповідати все, інакше люди в мені розчаруються. Я з маленького села - три вулиці. Коли був маленьким, то був колгосп, люди працювали. Потім стало тільки гірше - залишилися тільки сезонні роботи. Приїжджаю додому і бачу: люди живуть тільки за рахунок того, що назбирають на городах, молоді люди виглядають набагато старше - важко працюють і багато п’ють. Мій товариш теж. У нього є гроші - всіх пригощає, немає - красти. У нього навіть умовне засудження було. Якщо я б залишився, був би таким же.
- Як виглядав твій день в 12 років?
- У певні періоди життя у мене були свої завдання і роль в сім'ї. У свій час була задача ходити в пекарню за хлібом - тоді ще по талончиках видавали. Я маленьким був, всіх обходив, не стояв в черзі. Раз упустив хліб в калюжу, шматочок маленький був брудним. Замість того, щоб відрізати, почав його мити.
У селі у нас кінь був, ми з дідом їздили за кавунами або сіном на поле. Потім завели дві корови. Спочатку не вмів доїти, а потім попросив маму навчити. Коли її не було, просила мене подоїти - так без проблем. У селі корів виганяли два рази - вранці і після обіду. Вранці мене не будили - була задача вигнати, а потім забрати їх в обід, і також - ввечері. Друзі забігали до мене в 10, бігли до водоканалу, стрибали в нього з моста, плавали, скаженіли. І в 12 забирали корів, пообідали, і знову. Пас я рідко - були пастухи. Одного разу мама найняла чоловіка, я йому допомагав два дні. Довелося пропустити школу - сказав, що захворів.
- Як хлопцю з села Софіївка в Херсонській області потрапити у великий спорт? Грав за школу?
- Та яка школа, ти що. Там був один спорт - ввечері м'яч поганяти. Коли вчився, було 11 класів. Зараз залишилися тільки початкові класи. У школі були кільця - прикручені до стіни. Ніякої бічної лінії, два кроки не зробиш - відразу стіна. Нюансів я не знав, як все влаштовано, що можна гроші заробляти.
А в баскетбол потрапив завдяки бабусі. Мені було 15 років. У нас був вихідний, я пішов з друзями гуляти. Весь день гуляв - ні на обід не прийшов, ні на вечерю. Поки вона сама мене не знайшла. Вона рознервувалася і каже: «Дзвони мамі, нехай тебе забирає». Вона як раз з вітчимом поїхала в Каховку заробляти гроші. Після Нового року мама мене забрала.
Прямо перед від'їздом я зламав ключицю - катався з гірки. Приїхав в нову школу і відразу підходить старшокласник: «Я граю в баскетбол. Ти високий. Не хочеш теж?» Але мені тиждень нічого не можна було робити. Потім тренер мене взяв, ми грали по Херсонській області. Через рік він повіз мене в Миколаїв, а потім в Южне. Я був в 9-му класі. Там любили високих - в команді було 3-4 таких хлопця. І все пізно почали грати. Виходить, щоб грати в баскетбол, потрібно насолити бабусі - не прийти на обід і вечерю.
Читайте: Олександр Волков: наше покоління просто грало в баскетбол- Розкажи історію про бабусю, яка мотивує будь-кого.
- У кожному інтерв'ю про неї запитують - вже прославилася на всю Україну. Раніше ніхто в моїй родині не займався, не цікавився спортом. Хіба що бабуся згадує, як ми з нею Олімпійські ігри дивилися, фігурне катання. А зараз вже баскетбол дивиться. Каже, що баскетбол дуже швидкий, всі кидають трюльники. І вічно приклад Мішули призводить: «Як грає Мішула, як грає. Артем, тобі потрібно навчитися кидати трюльники». Я пояснюю: «Позиція інша. Тренер не дозволяє - потрібно бути під кільцем». Вона сперечається: «Та що ти розповідаєш - учись кидати». Доводиться погоджуватися.
- Що робиш, коли додому приїжджаєш?
- Коли поїхав, мої вже повністю перебралися в Каховку. Після першого сезону в Іспанії було важко, був морально пригнічений - ще й весь час англійською. Так співпало, що всі друзі були на місці. Днем - вдома, а ввечері - з ними гуляти. Хотілося буквально поговорити, з одним просиділи всю ніч. Виїхали до річки, розпалили багаття і всю ніч проговорили. У Міни паніка була - я душу відводжу, телефон в будинку залишив, взагалі забув, що він у мене є. Шашлики, рибалка, друзі, своя мова - це дуже круто. Протягом останніх двох років не було друзів - багато хто виїхав на заробітки в Польщу.
- У селі ти зірка?
- У Софіївці нікого не залишилося - бабуся в Каховку переїхала. Хіба що до її подругам заїжджаємо. Хлопців теж не бачу - всі роз'їхалися. Та навіть у всій Україні я не зірка - за баскетболом мало хто стежить.
- Потрапити з села в топ-клуб - щось незвичне?
- Іноді проскакує така думка. Але я - живий приклад того, що це нормально. З Софіївки, якій вже і на карті немає, потрапив в «Барселону». Граю і живу тут. Не потрібно здаватися, граючи в маленьких містах. Завжди буде шанс. Зараз хочу грати в «Барселоні» на головних ролях. Стати хорошим відомим гравцем, який відіграв багато років на рівні. Коли закінчу, щоб говорили: «Був такий Артем Пустовий. Він розривав». Коли був в Україні, сказав би: «У «Хіміку» відіграю і в далекобійники піду».
- У Южному були спартанські умови?
- Та ні. Що треба хлопцеві з села? Гаряча вода та їжа. Общага була нормальна, я жив з братами Тютюнник. Жив із ними до кінця 9-го класу, а потім вони до Львова поїхали. Після тренування шкарпетки швиденько виправ, але їх небагато було - дві пари. Одні виправ, інші сушаться. У 11-му класі нас переселили в нову общагу, де жила Суперліга. Ось це був рівень - вниз спустився і вже їдальня.
- Розкажи трешову історію з ігор на молодіжному рівні.
- Грали у Вищій лізі в Алчевську. Зима. Навіть розминалися в курточках. Мене випустили, а виходило не дуже - втрата, блок-шот, з-під кільця не забив. А тренер постійно всіх міняв, щоб всі отримували ігровий час, могли розкритися. Я кричу йому: «Заміна, заміна!» Він змінює і питає: «Що трапилося?» А мені незручно сказати, що нічого не виходить. І застиг. «Став», - відповідаю. Він так подивився на мене, а я курточку надів і сиджу.
Навіть були думки після поганих ігор: «Чому для одних баскетбол - легко, а для мене так важко».
- Коли зрозумів, що хочеш бути тільки баскетболістом?
- Коли приїхав до Южного, взагалі не розумів, куди потрапив. Тренер сказав, що забирають, а я сказав: «Забирайте». Пам'ятаю, коли потрапив на першу гру Суперліги - раніше ж взагалі баскетбол не дивився. Грали «Миколаїв» і «Черкаські Мавпи». Звик, що у нас в Каховці на тренування приходили мужики з роботи, які раніше баскетболом займалися. Сиджу і дивлюся - чорні. Думав, що вони українці, а не легіонери. Думав, що мужики з Черкас прийшли з роботи і приїхали до Миколаєва грати. Біля мене сидів хлопець, а я питаю: «Вони грають в баскетбол і ніде не працюють?» Він дивиться: «Ну да, за це їм гроші платять». Здивувався: «А так можна?»
Один старший товариш радив мені: «Стій в 3-секундної зоні, ти ж високий». Я думаю: «Яка зона? Де написано? Про що ти?» У Южному просили грати в три чверті - не розумів, про що йдеться. Фундаменту не було. Але в потім вже навчився - і подвійний крок, і зони. Белаш кидок поставив, гаки, штрафні.
Якось говорили з хлопцями - мовляв, уже скоро нас до Суперліги підпускати будуть. А я думаю: «Ну яка Суперліга? Зараз закінчу і працювати піду». Не було глобального уявлення про баскетбол. Потім почав крутитися і вникати. Зрозумів, що таке баскетбол. Але у мене ніколи не було кумира, за яким би стежив. Люблячими очима ні на кого не дивився.
- Українські баскетболісти, які виходять на топ-рівень, більше самородки або продукт якоїсь системи?
- В Україні все влаштовано так. Набрали багато маленьких гравців, вони вийшли на новий щабель, когось відкинули. З 100 чоловік потім грає 10. З ними мало займаються, хто прогресує - залишають, хто ні - виганяють. Ніхто не займається, щоб своїх виростити. Індивідуально з гравцями не займаються. Як гриби - хто виріс, той і грає.
- Футболісти вміють бити по м'ячу, баскетболісти - кидати в кільце, волейболісти - перебивати через сітку. Що, крім баскетболу, вмієш ти?
- Експерт в тому, щоб мене нервувати, - відповідає за Артема Міна.
- Але насправді я експерт з млинців. У дитинстві постійно маму просив - напечи млинців. І вона сказала мені рецепт. Років 12, а я був головним в сім'ї по млинців - на Масляну, наприклад. Я пік млинці - вдома, в гостях, всюди. Так точно можу напекти - недорого.
- Футболісти, які грають в слабких командах, вже зірки, до яких складно підібратися. Баскетболісти набагато простіші. Чому?
- Зіпсовані грошима. Баскетболісти починають заробляти не в дуже ранньому віці, коли психіка стабільніша. Дивився багато відео, перспективні футболісти отримували бабки - і все. Баскетболісти дивляться вперед, намагаються заробити гроші і відчувати себе добре в майбутньому.
- У тебе ніколи не було зіркової хвороби?
- Від грошей - ніколи. Перша зарплата була 150 гривень. Пам'ятаю, йду з общаги голодний і мрію: «Буду отримувати тисячу гривень, піду в магазин і куплю собі пак «Снікерсів». І з'їм всі». Я їх так і не купив.
Але була ситуація, що вже все - я «зірка». Був в дублі «Хіміка», нас заявили в дитячу Євролігу - там я отримав звання «кращого центрового». Вже думав - ось вона удача, зловив жар-птицю за хвіст. Приїхали в Україну, пройшов час, почався чемпіонат по дублям. Ми грали з «Грифонами», вони йшли на останньому місці. Друзі звуть гуляти. Гра? Пфф, так пофіг. Ми гуляли допізна. Який режим?
Зранку не тренування, а тренер бачить, що я незібраний. «Пустовий, що за фігня?» - питає. «Тренер, та я в грі все виправлю», - відповідаю. Приходить матч, забив 4 очка, і весь сезон пішов під укіс. Одна гра, друга, третя, я вже все - режим не порушую. Але все одно не йде. Після шостої гри зрозумів: «Хлопчик, яка ти зірка? Заспокойся». Ось така історія про те, що думав - все, «котила». В кінці сезону видав пару ігор і в новий вже увійшов добре.
