_pictogram.svg.png)
Герой цього інтерв’ю – людина амбіційна та авантюрна. Заради проекту з розвитку дитячого баскетболу у Львові він покинув роботу в «Черкаських Мавпах». В першій частині розмови Едуард Скрипець, тренер з досвідом у понад чверть століття, розкаже про те, як виник варіант з переїздом у Львів та яким він бачить майбутнє місцевого баскетболу.
- Едуарде Богдановичу, як виник ваш варіант з роботою у Львові? Чи довго думали над пропозицією?
- Пропозиція з’явилися цього року. Відносно нещодавно повернувся в Україну після восьми років роботи в Казахстані. Спасибі «Черкаським Мавпам», які запросили мене працювати з молодіжною командою. Під час фіналу чемпіонату України 3х3, який відбувався у Львові зустрівся з президентом міської федерації баскетболу Дмитром Крамарем. Він розповів про бажання відновити славу міста, повернути його на передові ролі в Україні. Дмитро Крамар та президент обласної федерації Роман Іванців запропонували мені допомогти їм втілити цю ідею у життя.
- У червні Ви приїжджали до Львова для проведення семінару.
- Тоді, так би мовити, знайомився з містом. Дмитро Крамар запросив провести семінар і я погодився. Рішення про переїзд у Львів приймав вже після цього. Поспілкувався з тренерами, подивився на дітвору. За п’ять днів у місті побачив достатньо, щоб зважитись на переїзд.
- Яким було перше враження від дітей та тренерського складу?
- Помітно найголовніше – бажання тренуватися, грати, чималий ентузіазм. Але помітно нестачу спеціалістів для правильної роботи з дітьми найменшого віку. Щоб показати малечі всі технічні та тактичні аспекти готовий допомагати і бачу це головним завданням. Вважаю, потрібно допомогти тренерам, які бажають вчитися. Думаю, що зі своїм досвідом можу щось порадити, іноді і підказати, адже за роки довелося попрацювати як з українськими, так і закордонними спеціалістами на різних рівнях та вікових групах.
- Наскільки важко давалося рішення про переїзд? Бо ж зрозуміло, що приїхали ви не на місяць чи два, а на значно довший час.
- Після повернення з Казахстану отримав роботу в «Черкаських Мавпах». Самі розумієте, що це – клуб з іменем. Вважаю, що з тамтешньою молоддю нам вдалося досягнути хороших результатів. Там вже відпрацьована структура, все налагоджено. Чому не залишився? Мені подобається ідея «освоєння цілини». Робити щось нове, розвивати, піднімати рівень. Заради пропозиції зі Львова відмовився від вже спланованої подальшої співпраці з «Черкаськими Мавпами». Дмитро Крамар зміг зацікавити, запалити мене. Сподіваюся, що вдасться довести все до завершення. Повірте, що процес цей зовсім не швидкий. А скільки часу я буду у Львові наразі сказати не можу. Сподіваюся, що довго (сміється).
- Що ляже у фундамент Вашої роботи?
- Перш за все – робота з тренерськими кадрами та відбори гравців. Кількість гравців кожної вікової категорії повинна бути не десять-п’ятнадцять, а всі п’ятдесят, а то й шістдесят щоб в боротьбі та конкуренції можна було шліфувати місцеві діаманти. Потрібно збільшувати кількість місцевих турнірів. Адже розумію, що ситуація економічна непроста і багато роз’їздів, виїздів на змагання ми не потягнемо.
- Чи задоволені початком своєї роботи?
- Важко сказати. У міжсезоння не зробиш висновків. У когось заздалегідь розпланована відпустка, багатьох немає на місцях. Масштабна підготовка почнеться в серпні, коли практично всі повернуться у місто. У вересні проведемо відбори гравців. Набиратимемо дітей, яким 8-9 років, щоб прищеплювати їм ази гри.
- Чи помітний подальший інтерес до занять баскетболом серед учасників семінару, який Ви провели у Львові у червні?
- Частина тих, хто відвідав семінар, тренувалися й раніше, однак було багато тих, кого лише вперше приводили. Батьки й надалі підтримують своїх дітей, водять їх на тренування. Для дитячого баскетболу важлива така підтримка. Батьки повинні розуміти куди їхня дитина ходить і чи подобається їй це. Робота в колективі, виховання – теж аспекти, які ми підтягуємо разом з дітьми.
- Останній місяць Ви працюєте з дітьми на новозбудованому баскетбольному майданчику у самісінькому центрі Львова. Чи до вподоби Вам такий майданчик?
- Дуже задоволений. Його б ще довести до ладу: встановити ще освітлення, додати кільця по боках. Для ігор – чудовий варіант, для тренувань вже трохи проблематично. Два кільця на групу з двадцяти дітей – мало. Вони починають нудитися, відволікатися від процесу та втрачати інтерес до тренувань.
- Що повинно стати підсумком вашої роботи? Після чого Ви готові будете сказати «це – успіх»?
- Для початку повернути Львову статус баскетбольного міста в очах фанатів цієї гри. Місто завжди мало таку славу, однак в останній час через низку причин трохи розгубили десь своє реноме. Якщо діти хотітимуть йти в баскетбол, якщо в майже кожній школі буде баскетбольна команда – буде чудово. У Львові була дуже хороша команда в чоловічій Суперлізі. Можливості, потенціал для цього є – потрібно працювати. А ще – підвищити інтерес глядачів, щоб діти з батьками приходили і дивились матчі усіх львівських команд. Мова йде про змагання різного рівня: як і професійного, так і любительського.
P.S. У другій частині інтерв’ю з Едуардом Скрипцем читайте про його роботу в Казахстані, «Хіміку», «Черкаських Мавпах», а також чим би міг займатися фахівець якби своє життя не присвятив баскетболу.
