Маркіян Лубківський: «Ми всі – одна велика команда» ВІДЕО

У малому залі київського Палацу спорту відбувся товариський матч між командою оргкомітету «ЄвроБаскет 2015» та командою волонтерів, які працювали на турнірі U16. Напруга тривала до останньої секунди матчу, і в результаті перемогу з різницею в одне очко здобула команда організаторів.

Після урочистого нагородження переможців та призерів, свої сертифікати за підписом олімпійського чемпіона з баскетболу Олександра Волкова та директора турніру Маркіяна Лубківського отримали всі учасники волонтерського проекту U16. Найкращих волонтерів турніру нагородили пам’ятними подарунками, а 20 найактивніших добровольців в нагороду за сумлінну працю отримали подорож до Європи.

Захід пройшов в теплій та дуже дружній атмосфері. Волонтери, яких загалом працювало понад 200, дякували організаторам та ділилися своїми враженнями від турніру. Без сумніву, цей проект подарував всім багато драйву та яскравих емоцій. Організатори переконані, що цей проект заклав успішний фундамент великого волонтерського проекту на турнірі ЄвроБаскет 2015.

За попередніми оцінками до підготовки та проведення чемпіонату Європи з баскетболу серед чоловіків у 2015 році буде залучено понад 2000 волонтерів.

Директор турніру Маркіян Лубківський:

«Мною керувала любов до баскетболу і бажання пограти за одну й за іншу команди, бо це, власне, одна команда, яка готувала турнір. Тому поділ на волонтерів і на працівників Місцевого організаційного комітету, Федерації баскетболу є дуже умовний. Адже всі ми робили одну справу. В одиночку, самотужки ніхто такий великий проект, яким був  U16 Чемпіонат Європи, не здолав би. Ми всі – одна велика команда, одна велика родина. І сьогодні перемогла любов до баскетболу. Потрібно було на одному подиху витримати цей турнір. І я щасливий, що разом з командою це вдалося, всі дівчата і хлопці – молодці, працювали дуже самовіддано, націлено на результат, не думаючи ні про втому, ні про підводне каміння, яке нас оточувало. Ми з цим впоралися. Під час дорослого чемпіонату ми робитимемо все задля того, щоб команди, які гратимуть, відчували себе 16-річними. Я звісно, жартую, однак ми хочемо, щоб усі учасники відчували себе комфортно, щоб усі розуміли – на них чекають в Україні, будуть раді їхньому приїзду, і вони думатимуть про результат, усе решта ми зробимо».

Волонтер U16 Чемпіонату Європи Вікторія Яворська:

«Для мене це не перший досвід. Я вже була волонтером на ЄВРО-2012. Мені дуже сподобалося там, тому я вирішила, що мій досвід і моє бажання працювати, зробити добру справу буде дуже корисним на U16 Чемпіонаті Європи. Я розносила статистику командам, а також слідкувала, щоб на майданчику не було жодних проблем. Ми намагалися виконувати не тільки механічну роботу, а й підбадьорювати, тому у нас добрі стосунки з командами. Я чула відгуки батьків, уболівальників, представників команд, котрі були дуже вражені тим, на якому рівні пройшов  чемпіонат, наскільки чудово все було організовано. Чемпіонат залишив неймовірні емоції.

Наразі я міграційний консультант, працюю з іноземцями, котрі приїжджають до України. Загалом, волонтерів було 200 осіб, і всі вони з абсолютно різних сфер, різних міст, дехто з них працює, дехто навчається, хтось поєднав своє життя зі спортом.

Офіційно ми не мали права вболівати. Але звісно, в душі ми вболівали. І моя команда виграла – це найкращі відчуття. Це неймовірні відчуття, коли люди, за котрих ти вболіваєш і віддаєш усі емоції, виграють».

Командний аташе збірної Хорватії U16 Андрій Варчак:

«Я протягом місяця працював на чемпіонаті Європи з футболу 2012 року. І, власне, саме тому я подавав заявку працювати волонтером. Але так вийшло, що я був навіть не волонтером, а працював з командою. І дуже задоволений цим. Я постійно знаходився поруч з командою, починаючи зі сніданку, закінчуючи вечерею, тобто до того часу, поки вони не скажуть, що сьогодні я їм більше не потрібен. Кожен командний аташе вболівав за свою команду.

Я працюю журналістом. Тож для мене перебування в середині команди було дуже цікавим. Я бачив, як тренер дає настанови на гру, як гравці реагують, що відбувається в роздягальні. Для це було цікаво і корисно. Якщо збірна Хорватії у слабкого суперника вигравала лише 10 очок, тренер кричав у роздягальні, якщо вигравали 5 очок у сильного суперника, він казав, що все класно, хлопці молодці. Наприклад, у матчі з Чорногорією хорвати вигравали понад 20 очок, і тренер був дуже не задоволений. І звісно, було прикро бачити, коли гравці моєї команди плакали, програвши іспанцям у чвертьфіналі. Вони майбутні зірки баскетболу, але поки що діти».