_pictogram.svg.png)
Одна з головних соціальних ініціатив Федерації баскетболу України – залучати на матчі команд Суперліги Парі-Матч та національних збірних людей з обмеженими можливостями. Аби ті відчували себе повноцінними членами суспільства і зокрема могли ділити радість перемог з усіма іншими прихильниками баскетболу. Цю ініціативу впроваджують у багатьох містах, де грають клуби Суперліги Парі-Матч. Наша сьогоднішня розповідь про столичних вболівальників з особливими потребами.
Щоразу на домашніх матчах Київ-Баскета збоку майданчика щільно стоять візки. Це юні і дорослі вболівальники з обмеженими можливостями разом із залом підтримують улюблену команду у загальному потоці вболівальницької любові. Вони – повноцінний шостий польовий гравець. Так було і під час першого весняного матчу Київ-Баскета із Запоріжжям, який господарі виграли 95:85. За підтримки, своїх відданих фанів. До вашої уваги дві історії про те, як баскетбол зцілює.
Ольга Кабан (мама Ростислава): - Є проект «Особливі», який нам запропонував відвідати одну з ігор. Ми прийшли на першу гру і син відразу загорівся. Тепер у нас жодного дня не проходить без розмови про баскетбол. Часом навіть відміняємо тренування з плавання, але за будь-яких умов йдемо на баскетбол. Тут є і діти, і супроводжуючі. Тут близько 30 людей від центру «Особливі» відвідують кожну гру. І ми дуже завдячуємо Федерації баскетболу України, яка безпосередньо піклується про нас, сприяє, щоб доставляли діток на візочках на ігри безкоштовно. Сподіваюся, це триватиме і надалі. Бо баскетбол для них усе! Це емоції, це заряд енергії. Так, Ростислав ще займається таким параолімпійським видом спорту бочче (гра схожа на боулінг). Ми їздимо на чемпіонати України і показуємо доволі непогані результати. Нещодавно у нас проходила першість нашої спортивної школи Прометей. І саме напередодні - була гра Київ-Баскета, яку він виграв. Дитина зарядилася цими емоціями і виграла змагання у своєму класі. Отже, баскетбол і заряджає, і надихає.
Ростислав Кабан (16 років): я відчуваю неймовірне задоволення на кожному домашньому матчі команди. Хлопці завжди грають пристрасно, ми це бачимо і завжди віримо в них. Коли м’яч закидають у кільце, у мене аж всередині усе перевертається і я заряджаюся на майбутні успіхи. Бажаю щиро Київ-Баскету стати у цьому сезоні чемпіоном, але команди суперники непрості, тому попотіти доведеться. Але з нашою вірою в них, думаю у хлопців усе вийде!
Ірина Шульгіна (мама Володимира): – у мене молодший син з ДЦП, займається боччею. Ми з чоловіком спортивні, син старший також спортивний. Я дружина баскетболіста і завжди вчу його – коли ти вболіваєш за ігрові види спорту, стаєш членом великої родини. Це для душі, а на тільки для тіла. Це величезне згуртування, плі-о-пліч, друг за друга. З дитинства я його цьому вчила. Тому баскетбол для нас не лише спорт, а велика допомога в житті, особливо нашому житті. Дуже хочу, щоб усі люди були добрішими. Вибачали одне одному, давали шанс, щоб розпочати життя по-іншому. Баскетбол для нашої родини більше, ніж спорт. Коли Максим Сандул грав за Київ-Баскет, ми мали з ним багато спільних фото, прикро, що він перейшов до іншої команди, але він дуже спортивна людина. Переживаємо за кожного гравця, Київ-Баскет в повному сенсі сім’я наша. Переписуємося з гравцями у соцмережах, підтримуємо їх, бажаємо їм найголовнішого – не опускати руки, йти вперед до нових звершень. Під лежачий камінь і капля не капне.
Володимир Шульгін (21 рік): - Кожний ігровий день улюбленої команди, коли попереду виїзд на матч, я зустрічаю у піднесеному настрої. Більше того, я починаю жити передчуттям зустрічі з улюбленою командою набагато раніше, ніж в день гри. Бажаю хлопцям перемог, попереду важливий матч у Кубку Європи, очікую запеклої боротьби і пристрасно вболіватиму за Київ-Баскет. Я занурююся суцільно у позитивні емоції, захоплююся духом гри. А після матчу, коли хлопці підходять і дякують за підтримку, відчуваю приплив щастя. Вони мені, як брати. Бажаю їм чемпіонства!
