_pictogram.svg.png)
Федерація баскетболу України вітає з 80-річним ювілеєм відомого вітчизняного тренера та баскетбольного педагога Валентина Федоровича Мельничука.
Бажаємо міцного здоров’я, мирного неба, благополуччя та успіху в досягненні нових цілей.
Нехай Ваші учні і надалі віддячують яскравими перемогами за отриманні знання.
16 квітня найповажнішій людині українського баскетболу, заслуженому тренеру України Валентину Федоровичу Мельничуку виповнюється ВІСІМДЕСЯТ.
Хто добре знає цю зовні завжди добру і усміхнену, врівноважену і, здається, зосереджену людину, той відзначить, що ці риси, набуті від батьків та вихователів, він повною мірою вніс у справу, якій присвятив усе своє свідоме життя.
А розпочав його мало не з 14-ти років, щойно з відзнакою закінчивши сім класів сільської школи на Вінниччині. Почалося із конфлікту з батьками. Заспокоєна, що сина зарахували до Технічного училища, мати поїхала додому. Подумки бачила його спеціалістом на підприємстві, знаючи, що попереду ще технікум або навіть Університет.
Та не так сталося, як гадалося. Валентин, нікому не сказавши ані слова, того самого дня переніс документи до Педагогічного училища, де готували молодших спеціалістів фізичної культури і спорту. Тут повною мірою віддався грі, яка захопила усю його сутність. За допомогою викладачів та тренерів, вдосконалюючи технічну майстерність, докопувався до особливостей різних прийомів та елементів, тактики гри. Вже тоді долучився до суддівства, навчився секретарської майстерності.
В той час, як тут готувалися розпростерти йому обійми для участі в збірній області, запросити до відомого на усю країну Вінницького педагогічного інституту з факультетом фізвиховання, він раптом опиняється у Дрогобичі. Та не надовго. Вуз передали зовні невеликому Кременцю, що у Тернопільській області, поруч з Почаївською Лаврою.
Вже тут у товаристві «Спартак» навколо Валентина Мельничука гуртуються амбітні і досить технічні хлопці Зам‘ятин, Чабаненко, Грабовенко, Тонгайзер, інші, з яким ледь не здобули республіканську першість товариства, стали кращими в області.
А далі армійські команди, де Валентин не пас задніх. Паралельно вироблявся хист тренера. Ну, не міг він грати мовчки. Завжди чомусь вчив як хлопців так і дівчат. При чому, не повчав, не буркотів, а саме підказував. Із спокоєм, зрозумілою мовою фахово розтлумачував суть поліпшення гри. Найбільше йому були вдячні армійські баскетболісти, до яких прикипів за дисциплінованість.
Наступні роки його приймає Львів, навіть Рига, збірні України. А там і … далека Португалія, яка у своїй історії не знала, що то таке чемпіонати Європи. Це не жарт, але саме Валентин Мельничук довів тут усім, що вони не гірші. А шості! Попереду Швеції, Німеччини, Угорщини, Чехословаччини… І це у перший рік праці на початку 2000-их років.
В Україні Валентин Мельничук також відзначався в роботі із збірними. Проте в ньому угледіли більш педагогічний талант. Останні 40 років, не боїмося звинувачень у перебільшенні – він керівник чи не усіх навчально-тренувальних курсів, семінарів, зборів, які проводить Федерація баскетболу України. Він найкращий порадник тренерів і гравців.
А, головне, не втратив рис, якими нагородили його батьки – добрий, усміхнений, привітний.
Щастя тобі і здоров‘я, подальших успіхів, поваги, наш дорогенький Валентин Федорович.
