_pictogram.svg.png)
Капітан Київ-Баскета Максим Пустозвонов знайшов час поспілкуватися під час карантину з 15-річним вихованцем столичної ДЮСШ-1 Зиновієм Куликом. Пропонуємо вашій увазі друковану версію бесіди від тижневика Міжнародний Кур'єр.
- Доброго вечора, Максиме. Розкажіть, будь ласка, як зараз проходить карантин у професійного українського баскетболіста
- Коли оголосили карантин, ми з сім‘єю спакували речі й виїхали в Карпати, до Буковеля, де зняли невеличкий будиночок, який має гарну простору веранду, де я щоранку намагаюся підтримувати форму: роблю зарядку, розтягуюся, тримаю планку, чергую також вправи з розтяжкою та з ролом Аби розтягувати спину – качаю прес, у вашому віці, хлопці, – звертається до нас, – важливо починати робити такі вправи стабільно й інтенсивно, це стане вам в пригоді у майбутньому. Наприклад, допоможе покращити форму кидка. Також інколи вибігаю покидати на розташований неподалік баскетбольний корт, але не надовго, бо поліція все добре пильнує і досить швидко мене проганяє (сміється). Доводиться слухняно повертатися додому. Але й там не облишаю практики, бо ще маю домашнє кільце, яке привіз із собою. Можу зробити м’яч зі шкарпеток і, не встаючи з ліжка, тренувати кидок (сміється).
- А який у вас відсоток співвідношення тренувань та відпочинку зараз, по завершенні сезону?
- Зараз, коли немає тренувань, я, певна річ, виконую базові завдання, вони займають максимум півгодини: планка, розтяжка. Коли відчуваю, що мені треба повніше зарядитися енергією, я бігаю крос. Бігаю щодня.
- Чи ви дотримуєтесь якоїсь дієти, навіть поза сезоном?
- У мене є дієта, якої я дотримуюся постійно, і є ще окрема дієта, яку я маю в день гри. Уявімо, що завтра у мене гра. За день я починаю готувати своє тіло, тобто вже сьогодні, не їстиму важкої їжі, обов’язково ввожу у свій раціон білок, вуглеводи, можу на гарнір взяти рис. Але не вживатиму щось таке, що важко перетравлюється, умовно кажучи, гриби, свинину, не кажучи вже про сухарики чи якісь енергетичні напої, які зараз полюбляє молодь, це дорога в нікуди, пам‘ятайте. В день гри їжте максимально легкі продукти, на перетравлення яких організм не витрачатиме багато сил. Свого часу, коли я грав у Клівленді, США, мені пощастило особисто поспілкуватися з Леброном Джеймсом, і я розпитав, серед іншого, про його дієту. Він вважає, що найкраще перед грою їсти печену картоплю (в жодному разі не смажену!), запечену курку і безглютенові макарони. Перед іграми чи тренуваннями забудьте взагалі про всілякі чіпси та гамбургери. Зрозуміло, коли у вас відпочинок, всі ми люди, хочеться з’їсти щось таке шкідливе і смачненьке з МакДональдсу, проте на походи туди можна виділити не більше пари днів на місяць, аби зробити собі приємне. Але й тоді намагайтеся не зловживати меню, ліпше налягайте на салати. Це більш корисно.
- Ви порадили би їсти шоколад перед грою?
- Знову ж таки звернуся до досвіду Леброна Джеймса, точніше, його особистого дієтолога, якому я поставив точнісінько таке запитання і отримав на нього категоричну відповідь – ні, це погано. Річ у тому, що коли ви з‘їли шоколадку чи снікерс, ваш організм отримав певний вуглевод, який помітно підвищує рівень цукру у вашій крові. І перші 30-40 хвилин, ви почуватиметесь піднесеним, сповненим надзвичайної енергії, проте потім рівень вашого цукру падатиме, і так само кудись зникатиме ваша енергія. Тому, якщо ви хочете щось з‘їсти перед грою, раджу взяти невеличку жменьку горішків. Будь-яких, але не смажених. По ходу, в перерві, краще ближче до закінчення гри, можна перехопити банан. Яблуко, так само, як і виноград, категорично не рекомендую – вони містять кислоту, яку не слід вживати перед грою,. Запам‘ятайте, будь-який продукт можна їсти, щонайпізніше за п‘ять годин до гри. За 2-3 години — лише невеличку жменьку горіхів.
- Дія шоколаду триває 30-40 хвилин, а банан ви рекомендуєте їсти по ходу гри. Хіба з шоколадом така система не працює?
- В принципі робити це можна, проте на більшість людей такий перекус може подіяти негативно. Ти з‘їв шоколадку, вона не встигла перетравитися, і це викликає печію. Тому я не рекомендую.
- Ви вже згадали Америку, де грали в G-лізі. Розкажіть, будь ласка, про свої враження від гри в США.
- Гра в G-лізі для мене була добрим досвідом з багатьох точок зору. По-перше, мені було цікаво спробувати стиль життя в Америці, відчути ставлення американців до спорту, баскетболу, зокрема. У них чудові зали, просто розкішні. Вдалося зіграти декілька матчів в залах першої команди. Щодо ігрового досвіду, він мені не дуже сподобався. Там добре бути або плеймейкером, або центровим гравцем. Інакше не можеш себе проявити. Наприклад, я, як гравець, який добре кидає, повинен мати м‘яч. Для цього потрібно, аби колеги по команді давали пас, або створювали сприятливу ситуацію, проте у G-лізі ніхто не хоче ділитися м‘ячем, і плеймекер намагається все зробити сам. А якщо він не забиває, то центровий знімає підбір і добиває.
- Порівняйте, будь ласка, ігри Євроліги та НБА.
- Як на мене, то в Європі набагато розумніша гра, тактично сильніша і більш комбінаційна, ніж в НБА. В Америці, як на мене, гра у один-два рухи. Гравець може просто взяти м‘яч і обіграти всю команду. В США гра фізично сильніша, швидша, але досить часто трапляються незрозумілі кидки.
- Скажіть, будь ласка, на вас колись діяв треш-ток і чи ви самі його використовували?
- Це давній відомий прийом, не зовсім ввічливий, проте дуже хороший спосіб вивести гравця суперника з рівноваги. У «Київ-Баскеті» є двоє гравців-майстрів треш-току: Слава Петров і Сергій Павлов, вони ще до гри вибирають свою «жертву» і показують «клас». Показовий приклад цього сезону наша гра з БК «Миколаїв», де ми в першому матчі програли вдома у 16 очок, а матч-відповідь виграли у 20. Ось там треш-ток нам добряче допоміг. Особливо під час кидків штрафних. Я, особисто, не люблю до цього вдаватися, але коли хтось грає нечесно, тишком-нишком робить під час гри якусь капость, котру не помітить суддя, тоді я можу і треш-ток, і тиснути на суперника до кінця зустрічі.
- Де ви почувалися комфортніше – в «Карлтон Чарж» чи в БК «Донецьк»?
- Думаю, в Донецьку. Там у мене був один із найкращих тренерів, з яким я будь-коли працював. Також було безпроблемно у плані тренувального процесу, інфраструктури, побуту – нам видавали в користування машини, квартири, платили вчасно зарплату, годували. Тобто що стосується найкомфортніших умов життя, то вони були в «Азовмаші» та «Донецьку».
- А грати було найкомфортніше в якій команді?
- Напевно, в БК «Київ», у період з 2010 по 2012 роки. Тоді ми ще обходилися без легіонерів, були самі лише українські гравці. У нас була дуже дружня атмосфера та позитивна команда.
- Можете пояснити, що стало ключовим фактором масового приходу цього сезону в «Київ-Баскет» нових гравців, у тому числі й вас?
- Я думаю, таких було два – амбітний та матеріальний: участь команди у єврокубках і, як результат, – можливість спробувати себе у закордонних клубах, що, окрім іншого, дає можливість заробити грошей. Давайте будемо відверті, матеріальний бік справи має значення, особливо, коли ви дорослі і маєте годувати сім’ю. Ви здобуваєте професію, реалізовуєте себе, викладаєтесь на повну і за це хочете забезпечити собі, дружині й дітям комфортне життя – мати машину, добру квартиру, можливість дати дітям гарну освіту і спортивну підготовку, і таке інше. «Київ-Баскет» дає змогу і реалізовувати себе і отримувати за це матеріальну винагороду.
- Розкажіть, будь ласка, яка у вас роль у «Київ-Баскеті», як капітана команди?
- Я вважаю, що основна роль капітана – це об‘єднати разом колектив і тренерів в одне ціле. Також, коли у команди є якісь питання, наприклад, покращити умови тренування чи побуту, навіть, скажімо, поставити пральну машину, цими питаннями займаюся я. Якщо нам затримують зарплату, то я телефоную президентові клубу і дізнаюся, що й до чого. Також, коли у грі настає важкий момент, я, як капітан, маю повести команду за собою, і часом взяти ігрову ініціативу на себе.
- Якби не захоплення баскетболом, ким би ви стали?
- Я думаю, що все одно пов‘язав би своє життя зі спортом, адже в юності займався ще й плаванням –класно і дуже швидко плавав, а також карате. Скоріш за все став би плавцем, а, можливо, й гонщиком – я дуже люблю водити машини, обожнюю швидкість. У будь-якому разі, я би пов‘язав своє життя зі спортом.
- Чи вважаєте ви рішення достроково припинити чемпіонат та віддати золоті медалі «Дніпру», бронзові – «Прометею», а «Київ-Баскету»– срібні, правильним, і якщо – ні, поясніть чому?
- З суто людської точки зору, рішення на той момент було правильним. Як бачите, епідемія коронавірусу не оминула Україну, у все більшої кількості людей його виявляють. Навіть Слава Бобров побував у лікарні. Зараз більшість інших чемпіонатів також пішли на довгий карантин. Але як капітан «Київ-Баскета», я, звісно, не можу почуватися задоволеним таким рішенням: коли ми вже тричі в цьому сезоні обіграли «Дніпро», ця команда отримує золоті медалі. Так, на той момент вони були на першій сходинці в турнірній таблиці, тому це заслужено. Але прикро. Для мене ж, окрім незадоволених амбіцій, ще й втрати матеріальні. Коли чемпіонат зупинили, мені перестали платити зарплату, ми тоді ще не з‘ясували, хто став чемпіоном, мені ж за чемпіонство нараховувалися би бонуси, не було змоги визначити, хто став володарем Кубку, за що я теж мав би бонуси, і навіть, якщо Чемпіонат дограватимуть у вересні, ніхто наразі не впевнений, чи буде він у цій команді, яка починала переможний шлях. А хотілося б ще раз виграти Кубок, Чемпіонат, отримати нові трофеї. Але будемо оптимістами і сподіватися, що все ще попереду. Аби ми всі були здорові – і гравці, й уболівальники.
- Чи маєте вільний час і як його проводите?
- Нині увесь вільний час присвячую нашим двійнятам Мишкові і Соні – їм по 8 років, вони школярі, тож разом занурюємося у програму молодшої школи за комп‘ютером та розбираємося, як виконувати завдання та звітувати через ноутбук. Мушу зізнатися: цим дистанційним навчанням вже ситий по горло, співчуваю і дітям, і вчителям. Але ми з дітьми маємо й вільні години – тож граємо в монополію. А взагалі у вільний час я полюбляю пограти в карти, захоплююсь риболовлею. Аби той час лишень був!
