Вікторія Большакова: ми додаємо з кожною грою, але помилок у нас ще дуже багато

З моменту створення жіночого БК Прометей її головним тренером є Вікторія Большакова. Про свої початкові етапи тренерської кар'єри, професійне становлення, кращих вихованців і нинішню роботу в Прометеї вона розповіла в інтерв'ю клубній прес-службі.

Читайте: Жіноча Суперліга: розклад матчів 7-го туру

- Вікторія Юріївна, ви родом зі спортивної родини. Ваш шлях у спорт і в баскетбол, зокрема, був обумовлений?

- Все моє дитинство пройшло на тренуваннях та іграх мами і тітки, які грали в Сталі, і тата, який захищав кольори футбольних клубів Дніпродзержинська та Дніпропетровська. Мене маленьку навіть просто було ні з ким залишати вдома (посміхається).

- Хто домігся більш великих успіхів у баскетболі - мама чи тітка?

- Мама. Але вони обидві були капітанами Сталі, а ця команда протягом багатьох років виступала дуже сильно і мала великі досягнення. Так, наприклад, в 1962 і 1964 роках Сталь двічі ставала кращою командою України. Мама вигравала другі золоті медалі, а закінчила виступати в 1970 році.

- Ви як і переважна більшість спортсменів перейшли на тренерську роботу після закінчення ігрової кар'єри. З чого починалася ваша тренерська діяльність?

- У 37-й загальноосвітній школі набрала групу хлопців 1984 і 1985 років народження, вела їх дуже довго, і деякі хлопці з цієї моєї групи виступали потім за дубль Дніпра, інші команди майстрів. Так і пішло-поїхало. Після розпаду Радянського Союзу пішла працювати в спортивну школу. Якщо говорити про досягнення моїх юнацьких команд, то, наприклад, хлопці 1986 року народження в своїй віковій категорії були багаторазовими чемпіонами України. У цій спортивній групі займалися такі знамениті згодом гравці як Кирило Фесенко, Максим Івшин, Ігор Локтіонов, Женя Ворник. Це була дуже сильна група. Тільки коли хлопці вчилися в 6-му класі, вони не виграли чемпіонат України, а потім весь час перемагали. У 2004 році всі ми переїхали в Маріуполь, і молодші команди Азовмаша разом з Фесенко і Івшиним ставали спочатку чемпіонами Першої ліги, а потім Вищої. З жіночим "Дніпром" я почала працювати в 2008 році.

- У чому полягають основні відмінності роботи в чоловічих і жіночих командах, як юнацьких, так і дорослих?

- Якщо говорити про юнацький баскетбол, то деяких дівчат треба навіть десь змушувати тренуватися, хлопцям в залі досить просто кинути м'яч (сміється). Але дівчата більш відповідальні. В принципі мені подобалося працювати і з хлопцями, і з дівчатами.

- Проте дівчата вам все ж таки ближче? 

- Ні, так не можна говорити. Є просто деякі цікаві моменти: коли в тренувальній роботі настає тривала пауза, дівчата все одно продовжують телефонувати, приходять в гості, а хлопці зайвий раз не подзвонять, але теж з радістю спілкуються при зустрічі.

- Вам доводилося і доводиться бути для своїх підопічних в якійсь мірі мамою?

- Хлопців 1986 року народження я взагалі вела з дитячого садка. Дівчата до мене потрапляли вже в більш старшому віці. Але так, доводиться і зараз для тих же дівчат бути мамою. Вони можуть прийти до мене з будь-якою особистою проблемою і роблять це. Деякі і хлопці, і дівчата свого часу мешкали у нас з Кирилом Вадимовичем. Для нас баскетбол невіддільна частина життя. "Прометей" - це маленька родина. У моїх колишніх командах було все те ж саме. Всі розуміють, що якщо на них, припустимо, зляться, то це може бути тільки за діло і образу за це ніхто потім не тримає.

- Такі відносини допомагають під час гри?

- Так, звісно. У нас повна довіра. Якщо гравці підходять з особистими питаннями, значить вони довіряють тобі.

- Можете виділити найяскравіші етапи своєї тренерської кар'єри?

- Мені важко виділити щось конкретне. Баскетбол - це все наше життя. У мене немає такого, як у багатьох людей, які вранці прокидаються і без бажання йдуть на роботу. Напевно в цьому мені пощастило в житті.

- Ви вже сказали про роботу з Кирилом Фесенком і Максимом Івшиним та іншими. Під вашим же керівництвом проходило і становлення багаторічного лідера жіночої збірної України Аліни Ягупової. Що скажете про значний період роботи з нею в Дніпропетровську і Кіровограді?

- Її здібності, потенціал мені було відразу видно. Характер Аліни теж у мене особисто викликав довіру до неї. Взагалі слухняні діти рідко чого домагаються в баскетболі, а Аліна досі, крім ігрових, виділяється і своїми бійцівськими якостями. У нас з нею як були, так і залишаються хороші відносини. Ми зідзвонюємося одна з одною, хоча і нечасто.

- Давайте перейдемо до нинішнього Прометею. Досвідчених Ольгу Дубровину і Оксану Молову можна назвати вашими помічницями?

- Так, вони і є мої помічниці. Тим більше команда у нас молода, а Ольга і Оксана пройшли нашу школу, пограли в Європі. Дівчатам вони допомагають не тільки на майданчику, а й у житті. У наших гравчинь підготовка різна, їх усіх необхідно зібрати в єдиний кулак.

- Вікторія Кондусь під вашим керівництвом в Єлиcавет-Баскет стала чемпіонкою України в зовсім юному віці. Наскільки вона додала за цей час?

- Звичайно, вона дуже виросла в баскетбольному плані. Тоді їй було всього 15 років, і я дивилася на неї просто як на перспективну гравчиню і багато ігрового часу не давала, тому що у команди були свої цілі і завдання. Але її перспективи було видно одразу. На жаль, в 2014 році кіровоградської команди не стало, і Віка поїхала в Динамо. Коли стала отримувати достатньо ігрового часу, повністю розкрилася.

- Американські баскетболістки вже влилися в команду?

- Так, можна сказати, влилися. В рівні їх майстерності сумніватися не доводиться. Берніс Мосбі, Бі, як ми її називаємо, взагалі два сезони відіграла в WNBA. Це дуже досвідчена гравчиня, багато підказує дівчатам.

- Як би ви оцінили стартовий відрізок сезону, який команда провела без жодної поразки?

- Команда ще тільки починає своє становлення. Була непроста ситуація, пов'язана з коронавірусом. І в зв'язку з цим, і з тим, що деякі дівчата періодично виїжджали в збірну, неможливо було провести досить занять в форматі 5x5 і у нас було більше індивідуальної роботи. Ми додаємо з кожною грою, але помилок у нас ще дуже багато. Будемо намагатися їх виправляти, рости далі, а взагалі на створення по-справжньому класної команди потрібен не один сезон. Зараз прагнемо грати в швидкісний баскетбол, мінімізувати час на атаку. Хочемо, щоб наша гра була видовищною і привертала до себе увагу вболівальників.

- Чи легко гравцям було виправляти свої недоліки по ходу матчів, в яких команда була явним фаворитом?

- До будь-якого суперника завжди треба ставитися з повагою. У мене в Кіровограді був випадок, коли вийшли на гру з "ТІМ-СКУФом" і начебто робили на майданчику все правильно, а м'яч не йде у кільце - і все! Поступалися в стартовому відрізку молодому і менш досвідченому супернику, якому довелося протистояти Ягуповій, Дубровіній, Молловій, 0:22. Наздоганяти потім довелося всю гру і врешті-решт все-таки перемогли.

- Тим, як Прометей ставився до своїх суперників перед матчем, були задоволені?

- Так, на ігри дівчата налаштовувалися добре, але попереду ще багато роботи по усуненню недоліків. Вони є в достатній кількості, та й основні ігри у нас ще попереду.