_pictogram.svg.png)
Захисниця молодіжної збірної України, збірної 3х3 та Франківська-ПНУ Анна Гвічіані наповну готується до повернення на паркет. Вона досі відновлюється після важкої травми ноги, отриманої ще у березні місяці, в поєдинку Молодіжної ліги проти Рівного. 21-річна спортсменка розповіла сайту ФБУ про все, що відбувалося з моменту пошкодження коліна і до сьогодні, а саме про операцію, реабілітацію та подальшу кар'єру.
Читайте: Визначено символічну збірну першої половини сезону жіночої Суперліги
- Як перший час справлялася з тим, що сталося?
- Це було дуже важко, особливо змиритися з тим, що така травма важка. Я не розуміла спочатку наскільки вона тяжка, але коли мені сказали, що на відновлення піде 6 місяців мінімум, тоді я просто не могла повірити, як таке може відбуватися зі мною. Я думала «за що?». Я дуже довго була в собі, не могла повірити. Я змирилася лише після того, як мені операцію зробили, а зробили мені її аж в серпні, і це при тому, що травмувалася я ще в березні.
- Чому так довго не робили операцію?
- Після отримання травми я поїхала до одного спеціаліста і він сказав, що операція непотрібна. Потім відвідала ще двох і вони були іншої думки. Я послухалася першого. Він рекомендував мені закачувати ногу, ходити в басейн, крутити велосипед і я все це робила. Потім, коли я відновила баскетбольні тренування, під час ігрової практики 3 на 3, я пішла в прохід, і у мене знову пішло коліно і я впала. Все як минулого разу. Тоді мені сказали, що в мене не лише зв’язка, а й два меніски. Як виявилося, весь цей час у мене була розірвана зв’язка і весь цей час я закачувала ногу з такою травмою. Через це виникло ускладнення і про себе дали знати два меніски. Мені зробили операцію в серпні і ось вже пройшло 4 місяці і вже бігаю помаленьку.
- Підтримка напевно була дуже важливою в такий момент? На твоїй сторінці в Facebook приємні слова писали і дівчата з інших команд.
- Так, звичайно. Без підтримки взагалі нікуди – це найголовніше. Проте, все залежить і від тебе також, від того, як ти себе налаштуєш.
- Як зараз проходить твоє відновлення?
- Я роблю закачку на коліно, на стегно, спереду та ззаду, а також вправи на стабілізацію, на баланс. Багато мені дають цікавих вправ, але реабілітолог в мене не дуже досвідчений. Він боїться давати мені якісь важкі елементи, бо не хоче поспішати, хоче поступово. Хоча я відчуваю, що можу вже стрибати на тумбу і тому подібне, але поки що без цього працюємо.
- Можна сказати, що в цій ситуації, карантин був тобі на руку? Адже все зупинилося на наступний день після твоєї травми і грати все одно не було де. Тобто, якщо нещастю судилося випасти на твою долю, то напевно це був найкращий момент, так?
- До речі, так (сміється – прим.)! Насправді, якщо б я ще тоді, у березні, зробила операцію, я б вже якось повернулася в сезон і навіть грала. А так, я зробила її аж в серпні, чемпіонат вже триває, звичайно, трошки прикро. Проте, вже є як є.
- У найважчі моменти після травми, хотілося все кинути?
- Ні, навпаки, казала собі, що повернуся ще сильнішою. Проте, так було трохи пізніше. Спочатку, коли тільки отримала травму, я забила не все. Мені було все одно, що там відбується в баскетболі, якщо мене там немає. Та коли розпочала реабілітацію, я просто сказала, що повернуся сильнішою та більш агресивнішою буду в грі.
- Не страшно повертатися на паркет після такої серйозної травми?
- Наразі страшно, але я думаю, що коли закачаю коліно і буду повністю впевнена в собі, то страх буде відсутній. В мене постійно присутні такі думки, що буду боятися. Не знаю, поживемо – побачимо. Не хочу цього і сподіваюся, що все буде добре.
- Коли плануєш своє повернення в розташування команди?
- Почну тренуватися з командою вже у лютому, а гратиму трохи пізніше.
- Вже в плей-оф як раз?
- Так! (сміється – прим.)
- Що побажаєш тим, хто зараз читає цей текст у Новому році?
- Вболівальники – це наше все. Без них і гра не та. Сподіваюся, що коронавірус піде, пандемія піде, а наші фанати повернуться та будуть підтримувати нас. Коли вони знову будуть на трибунах, на паркеті знову з’явлюся я. Дуже сподіваюся на це.
