Аурімас Маяускас: я знав, куди їду, український чемпіонат бойовий та конкурентний

Аурімас Маяускас – перший в історії литовський легіонер БК Запоріжжя. Він долучався до лав юнацьких збірних Литви, а в 2010 році разом з командою U-17 посів четверте місце на чемпіонаті світу. Своїм головним баскетбольним досягненням вважає період студентської кар’єри в Америці, де двічі зумів зіграти у фіналі конференції. Однак Аурімас завжди мріяв про кар’єру в Європі, яка зараз привела його до України. Прес-служба БК Запоріжжя, користуючись паузою в чемпіонаті Суперліги Паріматч, дізналася найцікавіші подробиці кар’єри першого в історії клубу литовського легіонера.

Читайте: Пух Джетер: знаю гравців Дніпра ще з часів виступів за збірну України

– Аурімас, розкажи про своє дитинство. В якому віці ти почав грати у баскетбол і коли вийшов на професійний рівень?

– Все своє дитинство я провів на баскетбольних майданчиках. Це призвело до того, що в віці восьми років батько привів мене до свого знайомого тренера. Відтоді я грав ще більше і частіше. Коли завершував шкільне навчання в Литві, з’явилася можливість вступити до американського коледжу. Той період став визначальним і допоміг мені отримати повноцінну баскетбольну освіту.

– Все ж, як хлопець з Литви зумів пробитися до Америки, де відкриваються найкращі баскетбольні перспективи для будь-якого гравця?

– Уже в молодому віці я мав досвід гри на міжнародному рівні. На одному з таких турнірів до мене підійшов тренер. Він представляв американський коледж і запропонував поїхати туди на навчання. Він пропонував повну стипендію, тобто, за навчання платити не треба було. Тоді я серйозно задумався і зрозумів, що міжнародні турніри відкривають перспективу. Я виступав за юнацьку збірну Литви, на всіх чемпіонатах за молодими гравцями стежили наставники з різних університетів та коледжів США. Власне, міжнародні матчі й допомогли мені отримати пропозицію поїхати на навчання до Америки. 

– Наскільки амбітною людиною ти є? Які цілі з самого дитинства ставив щодо баскетбольної кар’єри?

– Чесно кажучи, ніколи не ставив собі за мету стати професійним баскетболістом. Таких амбіцій у дитинстві не було. Мені подобалося грати, я хотів ставати кращим і в певний момент, коли переглядав такі серйозні протистояння в нашому чемпіонаті як, наприклад, Жальгіріс – Летовус Рітас, мені теж хотілося бути як вони. Я теж хотів грати на високому рівні. У мені закладений цей дух суперництва, постійних змагань, тому на кожному тренуванні завжди викладаюся в повну силу. Це власне і дозволило мені стати професійним спортсменом.

– Розкажи про свою родину. Хто твої батьки, чим вони займаються?

– У мене звичайна родина – тато, мама і старша сестра. Батько на любительському рівні займався баскетболом, мама так само, але легкою атлетикою. Ніхто з моїх родичів не пов’язаний з професійним спортом.  

– Після завершення студентської кар’єри в Америці чи були в тебе шанси залишитися там і грати баскетбол?

– Я навіть не ставив собі таку мету. Навпаки, після Америки хотів повернутися в Європу. По-перше, за всі роки навчання в США я рідко бачився з ріднею, по-друге, розумів, що типаж такого гравця більше пасує для європейського баскетболу. 

– Який період кар’єри в Європі був найуспішнішим для тебе?

– Європейські досягнення не можна порівнювати з тим, чого я набув за роки проведені в Америці. Навчання в коледжі, університеті, два фінали конференції – це мабуть краще, чого я досяг в особистому плані. Не хочеться порівнювати європейський період кар’єри та роки в Америці, але саме період виступів у США став для мене визначальним у подальшому.

– Тренер БК Запоріжжя Валерій Плеханов не перший рік намагався запросити тебе в команду. Чому не приїхав раніше?

– Вперше розмовляли з ним після мого сезону в Сербії. Той рік я провів не кращим чином, тому обрав інший варіант. Цього разу Валерій Плеханов заздалегідь перед сезоном зв’язався зі мною, ми все обговорили, він пояснив мою роль, мене все влаштувало і я погодився приїхати. 

– Початок цього сезону в БК Запоріжжя ти пропускав. Зараз повністю відновився від усіх травм і готовий демонструвати максимум своїх можливостей? 

– Дійсно, зараз почуваю себе добре, всі травми залікував. Початок сезону виявився якимсь сумбурним. Довго заліковував травму, потім коронавірус. Нинішня пауза в чемпіонаті допомогла нам всім набрати хороші кондиції. Сподіваюсь, вже з перших матчів ми зможемо показувати динамічний баскетбол.  

– Рівень українського чемпіонату перевершив твої очікування? 

– Я знав, куди їду. Український чемпіонат бойовий та конкурентний. Тут є гравці з досвідом виступів в NBA. Я знав, що наша команда за рівнем бюджету поступається іншим, і щоб нам перемагати, потрібно завжди докладати надзусиль. Я оцінюю чемпіонат з точки зору кожної окремо взятої гри.  Крок за кроком поступово йти до мети. 

– БК Запоріжжя поступається більшості клубів Суперліги своїми габаритами і тобі часто доводиться боротися на позиції проти більших і вищих гравців. Комфортно почуваєшся у таких протистояннях чи все ж таки умови не рівні?

– Усю свою кар’єру я боровся проти більш кремезних гравців, так що мені не звикати. Звісно, це важко. Але з іншого боку, перед ними теж стоїть завдання зупинити мене. Я намагаюся використовувати свої переваги, тому йде постійна боротьба – хто проявить свої кращі якості. Чим більше неприємностей ти створиш своєму опоненту, тим кращі шанси нівелювати його фізичну перевагу.

– Як швидко тобі вдалося знайти спільну мову з іншими легіонерами та українськими гравцями БК Запоріжжя?

– Ми тут всі як одна сім’я. Американці, українці, ми всі зустрічаємося разом, обідаємо, вечеряємо, проводимо вільний час. У нас чудова команда. Я задоволений, мені з усіма комфортно. 

– Як проводиш вільний час, коли він з’являється? 

– Люблю просто погуляти по місту. Насправді навіть протягом цих трьох тижнів, пов’язаних з паузою, знайти вільний час було складно. Ти прокидаєшся, снідаєш, потім тренуєшся. В обід так само, а увечері після другого тренування сил відверто бракує. Цього вікенду мені вдалося провести час зі своєю дівчиною, яка приїжджала до Запоріжжя на кілька тижнів. Гуляли містом, дивилися фільми, спілкувалися з ріднею. Такий був у нас відпочинок. 

– Як зустрів Новий рік?

– Ми зібралися з кількома гравцями з команди, повечеряли разом, і спокійно пішли по своїм домівкам. 

– Сезон для БК Запоріжжя поки що складається непередбачувано. Спершу серія з перемог, потім багато поразок. Тобі вдається зберігати психологічну стійкість в такі моменти?

– Як я вже говорив, не треба фокусуватися на минулому, кожна гра – це окрема історія. Зрозуміло, що коли серія з перемог, то всі переживають піднесення в емоційному плані, коли багато поразок, то навпаки – спустошення. Але це не повинно впливати на кожну наступну гру. Сезон триває, ще буде багато матчів, треба думати про майбутнє і загострювати свою увагу на цьому. 

– В останніх матчах БК Запоріжжя ти був одним з кращих у команді, демонструючи лідерські якості. З чим це пов’язуєш?

– Важко пояснити. Я просто виконую свою роботу. Ми маємо викладатися на кожному тренуванні, тоді й гра буде краща. Я ніколи не думаю про свою особисту статистику. Після гри можу глянути і порадіти особисто за себе. Однак завжди у пріоритеті – це команда. Я зациклений на тому, чим можу допомогти команді та що потрібно зробити на майданчику. 

– Які подальші очікування від сезону в українській Суперлізі Паріматч?

– Наше першочергове завдання – потрапити в плей-офф. Цей формат  тим і цікавий, що там кожна команда має шанс. За підсумком першої частини сезону ми бачимо, що теж спроможні на сенсацію. У будь-якому разі будемо боротися, незважаючи ні на що. Я з великим передчуттям чекаю найближчих матчів у чемпіонаті. Ми дуже скучили за цим адреналіном, який відчувається лише в іграх.