Андрій Агафонов: зібрана в Тернополі команда переконала продовжувати ігрову кар`єру

Перед дебютним сезоном в Суперлізі Паріматч БК Тернопіль підписав кількох досвідчених баскетболістів. Зараз команда посідає місця, які перед стартом сезону їй прогнозувати ніхто не міг. Видання Kamp-Sport поспілкувалося з Андрієм Агафоновим, який останні шість років виступав за межами України, але цього сезону є одним з творців успіху тернополян.

- Андрію, як взагалі виник варіант з Тернополем? Адже ви грали закордоном, досить успішно. А тут дебютант Суперліги, який невідомо як себе покаже. Чи довго думали?
- Так, досить давно грав за кордоном, останні два роки в Угорщині. Грав добре як в статистичному плані, так і в фінансовому. Люблять казати «добре там де нас немає». Частково десь це й правда, адже я був там не туристом, а жив по 9-10 місяців щонайменше. Це не лише мова про Угорщину, а й Литву, Румунію, яка у нас під боком. Про Німеччину не варто й говорити. Побут, люди, дороги, - все відрізняється.

Після останнього сезону в угорському Залакерамія-ЗТЕ мені дали зрозуміти, що краще взяти замість мене, адже мені вже 34 роки, двох американців. До гри моєї там претензій не було, адже за три місяці після мого приїду ми вже перепідписували контракт. Команда там на високому рівні, фани теж. Але з ковідом дали зрозуміти, що єдиний варіант залишитися – піти на серйозне зменшення зарплати. Тому я подумав, що можна вже й закінчувати з баскетболом в свої 34.

- Ви серйозно подумували над завершенням виступів? Адже здоров’я ще дозволяє виступати.
- Я вже був вдома в Одесі, займався більше фізкультурою для себе: пробіжки, підтягування. Хоча розумів, що в Україні можу грати й до 40. Але просто так грати не цікаво, мені потрібно бачити в цьому власний інтерес, щось таке, що мене б зачепило. Як власне і трапилося цього сезону.

Почалися розмови про те, що 34-35 років це вже вік, списаний матеріал. І я вирішив ще пограти, довести, що це не так. Думав, що залишуся вдома, але зателефонував Дмитро Забірченко, розповів, що Тернопіль виходить в Суперлігу Паріматч. Спочатку думав відмовити, але потім відповів, що нехай збирає команду, а я готовий закрити позиції 4 або 5 номера.

- Побачили склад і погодилися?
- Так, зібрали команду, я подивився і повернувся до розмови з Дмитром. Про гроші мова взагалі не йшла, погодився приїхати на рік допомогти команді-дебютанту. Бо ж знаєте, як воно буває: в перший сезон ледь потрапляють в вісімку, або й ні і спонсори, президенти чи місто говорить «Все, куди вам Суперліга, повертаємося в Вищу». Підписали, як казали на початку «списаний матеріал», а зараз ділимо 3-4 місце. Думаю – хороший результат, особливо якщо додати той факт, що наш бюджет дев’ятий, а то й десятий в лізі.

- Я так розумію, що був вибір між Одесою і Тернополем. Чому саме такий вибір?
- Колектив: Кальніченко, Буренко, Кольченко, Тищенко, Дмитро Забірченко на посаді головного тренера. Хоч в Одесі теж був тренер Олег Юшкін, з яким я в хороших взаєминах і в якого грав. Ми з ним щоліта зустрічаємося і він мені теж пропонував, все-таки вдома, нікуди їхати не треба було. Але відповів, що хочеться допомогти Тернополю в їхній перший рік в Суперлізі. Отак потрохи рухаюся з Заходу ближче додому: спочатку Угорщина, тепер Тернопіль. До Одеси все ближче, побачимо що буде після цього сезону.

- Ваша сім’я зараз в Одесі?
Так, діти в школі та дитячому садку, дружина працює. Поки були канікули, діти тиждень були тут в Тернополі. Канікули закінчилися – діти повернулися в Одесу. Там вже свій налагоджений життєвий ритм.

- Як вам Тернопіль? Справді «файне» місто?
- Не можу сказати нічого поганого про місто. А ще нарешті згадав як воно – говорити українською. Бо коли повертався не те що українською, а й російською важко було спілкуватися. Зараз за 7-8 місяців згадав мову.

- Команда цього сезону стрибнула вище голови?
- По бюджету – точно. По нашому бажанню сказати важко. Віддали за весь сезон три «своїх» гри. І десь стільки ж, мабуть, забрали чужих.

- Як вам рівень Суперліги?
- Чесно кажучи, поки не знаю з чим його зіставляти та як оцінювати. Можливо, десь на рівень чемпіонату Румунії. Минулого року казали про чемпіонат Угорщини, мовляв, він слабкий. А потім перше місце української Суперліги приїжджає грати з третім місцем угорської ліги та отримує «+30». Дуже хотілося запитати в той момент чи справді чемпіонат Угорщини такий слабкий.

Кажуть, що рівень Суперліги виріс, але мені сказати важко. Тим більше, що Санич (Дмитро Забірченко) мене трохи шкодує, я лише перед плейоф починав більше грати, зараз хвилин 24-25 на майданчику. А закордоном завжди грав 30+. Тому рівень якраз підходить мені під мої 34 роки.

- Є бажані та небажані суперники в плейоф?
- Не знаю, нема якихось побажань. Хоча дехто вже висловився про те, що ми – зручний суперник для них, хоч вони в сезоні нас жодного разу не обіграли. Хто так казав? Поки не відкрию секрет, от попадемо на них – тоді будете знати. Але кому б ми не випали – думаю, що для них це буде непросто. Розуміють, що саме в плейоф досвід може багато вирішити.

- Контракт з Тернополем до кінця сезону. Вже є якісь пропозиції продовження?
- Вважаю зараз про це говорити неправильно. От завершиться сезон, відіграємо, посидимо з командою після його завершення, тоді вже кожен буде далі вирішувати як бути далі.

- Взагалі часто збираєтеся командою десь посидіти?
- Ну, треба розуміти що таке «часто». У нас практично всі з інших міст, збираємося інколи. Але найбільше часу проводимо разом в дорозі. Тернопіль на баскетбольній карті дуже далеко від інших міст, наш найближчий виїзд – сім годин.

Ці переїзди – чи не найважче, що є в сезоні. Але так склалося, таке розташування міста. Ще важко грати ігри одна за одною на результат. Товариських можна хоч п’ять поспіль грати. А тут середа, п’ятниця та неділя – неприємний графік, але граємо, іншого виходу немає.